Царство Боже є сповненням усіх пророцтв та обітниць Старого Завіту. Щоб нині повніше зрозуміти й прийняти Царство, ми пригадуємо ті пророцтва й обітниці, співаючи вірші псалмів, де про них сказано, упереміж із приспівами, у яких висловлено сповнення цих обітниць у Христі.

Після мирної єктенії одразу слідують три антифони – короткі піснеспіви, що складають зі стихів псалмів. Своїм числом антифони вказують на Пресвяту Тройцю, яку ми звеличуємо своїм співом на богослужіннях. Псалми були улюбленою молитвою ранньої Церкви; один із святих Отців так висловився про них: «Давид (тобто псалми, більшість із яких є ним укладені) у нас на початку, всередині і наприкінці». Такими вони залишаються й зараз – кожне богослужіння містить дуже багато уривків із Псалтиря, а часто й цілих псалмів. Широкий вжиток цих старозавітних поетичних молитов у наших відправах вказує на те, що з приходом у світ Ісуса Христа сповнились усі пророцтва, про які йшлося теж і у псалмах.

У давнину антифони співали два хори навпереміну, звідси й походить їхня грецька назва – «антифони» дослівно означає «протиголосники». Антифони бувають повсякденні, зображальні і святкові. В основі їх лежать стихи із псалмів, після кожного з яких співається короткий приспів-тропар. Повсякденні антифони взяті із псалмів 91, 92 і 94 з приспівами-зверненнями до Спасителя, щоб Він спас нас молитвами Богородиці і святих своїх. У дні великих свят антифонні псалми підібрано таким чином, щоб краще розкрити саму суть святочної події, а приспівами до перших двох них служать короткі звертання до Господа, згадуючи Його Різдво, Хрещення, Преображення та інші спасенні події – відповідно до свята; приспівом до третього антифону служить тропар празника.

Особливим видом антифонів є зображальні, тобто псалми 102, 145 і євангельські блаженства, які, за давньою традицією, співають у неділі та деякі свята замість звичайних повсякденних антифонів. За галицьким звичаєм, у неділі цілого року співають перших два антифони Святої Пасхи, а третій – повсякденний із приспівом  - звертанням до Христа, воскреслого з мертвих.

Церковний історик Сократ (†440) свідчить, що св. Ігнатій Богоносець (†107) запровадив антифони до християнського богослужіння в Антіохії. Він мав видіння, в якому ангели величали Господа Бога в небі навперемінними співами. У Кесарії Кападокійській св. Василій Великий включив антифони до Літургії, а в Константинополі це зробив св. Іван Золотоустий. У Західній Церкві антифони були введені до Літургії св. Амвросієм Медіоланським. До ІХ ст. в антифонах співали цілі псалми, а опісля – тільки вибрані вірші.

Після першого і другого антифонів диякон знову виголошує єктенії, але малі, з трьох прошень, а священик у молитвах просить Господа відвідати своєю милістю вірний люд і сповнити його пожиточні прохання. У молитвах між антифонами ми сповідуємо «невимовне чоловіколюбство» Христове і Його обітницю «вволити прохання двох або трьох, що згодяться в ім’я» Його. 

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич