Першим виголосом, який чують вірні на Літургії, є слова благословення Божого Царства. Ми не згадуємо на початку про наші гріхи, не почитаємо одразу чогось просити, але віддаємо усю славу Господеві, визнаючи Його володіння благословенним. Царство Небесне вже є поміж нами і в нас, і ми всі покликані до нього – потрібно тільки увійти, відгукнутися на Божий поклик. На знак цього ми відповідаємо своїм «Амінь» на перший виголос Літургії, заявляючи цим: «Істинно, ми є громадянами цього Царства Отця, Сина і Святого Духа, тому спішимо до нього увійти і в ньому перебувати». Отож, вже на початку Літургії ми маємо наче звершення усієї нашої надії, початок і кінець усього в одній точці.

Першою спільною молитвою всієї церковної громади на Літургії стає мирна єктенія (від грецьк. «протяжна»), яку виголошує диякон, закликаючи до молитви усіх присутніх. Єктенія ця має ієрархію прохань, починаючись від пренебесних прошень і завершуючись нашими земними потребами. Найперше просимо про мир, який має з небес зацарювати у нас. Сам Христос є нашим миром. Молимося також за святі Церкви всього світу, щоб вони добре стояли у вірі і були поєднані між собою на свідчення Божого Царства любові. Молимося за храм, у якому зараз перебуває Церква, щоб і ми самі, з вірою, благоговінням і страхом Божим у ньому зібрані, були Божим храмом. Молимося також і за ієрархію церковну – духовних наших отців та всіх тих, що провадять нас до спасіння. Згадуємо про наше середовище, в якому живемо – наш народ, його владу, воїнство, наші міста і села та й усі країни земні, в яких з вірою живуть люди. Просимо у Господа доброї погоди, достаток земного врожаю та спокійних часів, тобто гармонії нашого життя із природою. Молимося про спасіння також усіх тих, що не можуть зараз стояти із нами перед Господом, бо є подорожніми, недужими, страждаючими і полоненими. Благаємо у Бога і для нас самих визволення від всякої скорботи, гніву і нужди, щоб були ми захоронені від усього цього Його благодаттю – даром, на який ми заслужити не можемо. На завершення єктенії згадуємо Божу Матір і всіх святих, прохаючи їхньої допомоги у тому, щоб усі ми всеціло віддалися Христові, довірились Йому.

Відповідь «Господи помилуй», якою ми відгукуємося на прошення цієї та багатьох інших єктеній, має дуже широке значення. Грецьке слово «елейсон», яке перекладаємо як «помилуй», має у своєму корені значення і помилування, і вказівку на оливкову олію – «єлей», ще біблійний символ Божої доброти, щедрості, благовоління та зцілення. Тому значення не тільки жалісливого крику справедливо засуджених до свого володаря, а й звертання дитини до свого люблячого Отця: «Господи, потіш мене, примири мене, утихомир біль мою, яви мені свою любов і милосердя».

Виголоси, які ми чуємо після єктеній, прославляють різні аспекти Божого життя у Святій Тройці і є завершенням тихих молитов діалогу диякона з вірними, просячи у Господа Його милості для нас та благо уважливості до наших прохань.   

о. Мирослав Думич, доктор літургійного богослов’я