Зішестя Святого Духа. П’ятидесятниця

«І з’явилися їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді 2, 3-4).

Празник Зішестя Святого Духа Христова Церква святкує п’ятдесятого дня по Великодню. Грецька назва свята – Пентекосте – означає п’ятдесятий. А повна назва грецькою звучить так: «Царський празник святого п’ятдесятого дня».

Цей празник, що належить до дванадцяти головних празників візантійської Церкви, бере свій початок ще у Старому Завіті. Тоді його називали «празником седмиць» (Його основою міг послужити тиждень «солодких хлібів», який відзначали між 15 і 21 числом місяця нісану (березень-квітень)). Закон Мойсея розпоряджався так: «Святкуватимеш свято седмиць – свято первоплоду пшеничних ужинків» (Вих 34, 22). В Старому Завіті цей день первісно означав свято збору врожаю, тобто свято приношення і жертвування перших зерен і плодів.

Іншим старозавітнім джерелом празника П’ятидесятниці є подія одержання Закону (див: Вих 19). Це був день, коли юдеї великим святом споминали те, що Бог передав Мойсею на Синайській горі таблиці Закону, а народ прийняв союз, запропонований Богом.   

Теоретично законодавство на Синайській горі можна пов’язати із даром розмовляти різними мовами – даром, що його одержали християни, які навернулися з поган (див.: 1Кор 14). – та іншими духовними дарами (Еф 4), але практично давня Церква щодо празника Зішестя зі Старого Завіту успадкувала тільки святкування п’ятдесятого дня. Бо для перших християн п’ятдесятий день після Воскресення Христа означав щось цілком інше, зовсім нове: зішестя Святого Духа на апостолів. А цим і почалося життя Церкви, її місійне служіння через навернення.

Грецькою мовою празник називається і сьогодні «відрадним», а словянськими мовами «світлоносною»  П’ятидесятницею (Це пояснює звичай звершувати Таїнство Хрещення у день П’ятидесятниці (так само, як і в день Богоявлення і Пасхи); свідчення цього у літургії є спів: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» замість Трисвятого).

Святкування П’ятидесятниці набуло нового розмаху тоді, коли християнство було легалізовано Констянтинівським указом (313 р.), і на місці події історії спасення спорудили базиліки, церкви, каплиці. Близько 384 року Зішестя Святого Духа прочанка Етерія подає вже точні відомості. В Єрусалимі зміст свята зосередився на зішесті Святого Духа. Так, центральне місце посіла подія, описана в Діяннях Апостолів, при чому традиція процесійного походу на гору Сіон збереглася також. Водночас суботу перед П’ятидесятницею почали присвячувати пам’яті померлих, а на вечірні після Божественної Літургії празника практикувати коліноприклонні молитви (напевно, ще перед поїздкою Етерії у Святу Землю).

П’ятидесятниця – Зішестя Святого Духа – це день народження Церкви. Цього дня довершується Пасхальне, Воскресна містерія Христа, у центрі якої стоять Його страсті, смерть і воскресення. Він закінчив своє діло спасіння зісланням Святого Духа. Спасенне людство – нова спільнота Церкви – повертається до єдности з Богом. Це свято, яке від початків набуло нового значення: не тільки згадка конкретної історичної події, а й спомин, що присутній у кожній євхаристій ній літургії.

Найдавніше зображення Зішестя Святого Духа – на основі фрагменту Діянь Апостолів (2, 1-13) – датоване VI ст.; це – мініатюра кодексу Рабули з 586 року[1]. У верхній частині цієї мініатюри бачимо Вознесення Христа; характер іконографії цієї події тісно пов'язаний із Воскросенням Христа. Властиво сама сцена Зішестя Святого Духа зображена у нижній частині мініатюри. Тут у центрі стоїть Богородиця у молитовній позі оранти, це – символ Церкви, що молиться. Обабіч Богородиці зображено двох ангелів, а біля них – апостолів зі здійнятими руками.

Уже на зображеннях кодексу Рабули над головами апостолів ми бачимо вогненні язики, згідно з текстом Діянь (див.: Ді 2, 3). З’являється тут і мотив Божої десниці, що вказує на Богородицю. А в середньовічному візантійському мистецтві мініатюри стінного живопису у верхній частині ікони містять зображення півкола, з якого сходить промінь світла на кожного з апостолів.

Ікона Зішестя Святого Духа є однією з ікон дванадцяти головних празників візантійської Церкви. Іноді цей сюжет присутній й у програмах храмових розписів. Гарний приклад цього – базиліка Святого Марка у Венеції, де у головному куполі бачимо Вознесення Христа, а в бічному – зображення Зішестя Святого Духа (після 1145).

Композиція ікони Зішестя Святого Духа , яку ми розглядаємо є однозначною і зрозумілою. Її доповнюють елементи, що допомагають увійти у надзвичайно глибоку тайну Церкви. Так, на іконі, навіть на перший погляд, зауважуємо кілька дуг. Це своєрідна риса візантійського мистецтва – не звичайна перспектива, тут глибина відкривається угору[2], що й творить ці дуги.

На нашій іконі бачимо дві дуги. Перша з них – блакитна – спрямована вниз, вона символізує божественний світ, що є типовим для деяких ікон (така ж дуга присутня і на візантійській іконі Хрещення Господнього). На центральній дузі розміщено апостолів. У її верхній точці – порожнє місце, що зарезервоване для Глави Церкви – Христа. Цей спосіб зображення нагадує святилище храму, де розміщене горне сідалище, яке може бути місцем тільки єпископа, що сопричасний до архисвященства Христа, і поряд з горним сідали щем місця для священиків, синтроносиа. На деяких древніх іконах тут зображено окремий престол –«престол приготований» - для Христа. Апостоли, що сидять півколом, символізують єдність, що її колись зруйнувала людська пиха і марнославство (про це йдеться у кондаку празника). На деяких іконах Зішестя Святого Духа старця, у нижній частині композиції, теж зображено під аркою, в якій панує темрява. Отже, ця арка творить третю дугу. Старець символізує світ, що чекає на спасіння і прийняття Святого Духа.

На нашій іконі П’ятидесятниці зображення Святого Духа також символічне. З дуг у верхній частині, що означають сферу божественного, на деяких іконах у бік апостолів спрямовані дванадцять променів. Ікона чітко являє те, про що пише Святе Письмо: «І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них» (Ді 2, 3). Язик вогню має важливе значення. Людина говорить за допомогою язика, а язик вогню певною мірою символізує язик Бога.

На більшості ікон, де зображено вогняні язики над головами апостолів, бачимо, що Святий Дух зійшов тільки на них, а на старця, що символізує всесвіт, - ні. Отже, лише ті отримали Святого Духа, кого Ісус приготував до цього. «Світ не може (Його) сприйняти, бо не бачить Його і не знає» (Ів 14, 17). Тому лише на тих зійшов Святий Дух, кого зібрала віра у воскресення Господа, тобто на тих, хто творить Церкву, що народжувалася. «Усе подає Дух Святий… збирає собор церковний»[3]. Церква не тільки приймає Святого Духа, а Його силою свідчить про Христа, що воскрес. І тому Церква – містичне Тіло Христа – П’ятидесятниця, що триває, постійне Зішестя Святого Духа.

Фон ікони – це інтер’єр будинку, дві бокові частини якого подібні до веж. Цим іконописець хоче показати, що подія апостоли споживали Тайну вечерю. Після воскресення Христа горниця стала місцем зібрання апостолів. Повернувшись у Єрусалим після вознесення Христа, вони «зійшли на горницю» (Ді 1, 13), де і перебували разом.

На нашій іконі апостоли сидять півколом. Цей спосіб зображення походить із класичної форми. Вона набула поширення вже у древньо-християнських часах, коли учнів мудрого вчителя зображали біля нього півколом[4]. Ця форма, виходячи з символіки кола, влучно виражає єдність, рівність і сопричастя апостолів, що зібралися довкола голови Церкви – Христа, попри те, що Він присутній невидимо.

Як ми вже згадували, на найдавніших зображеннях Зішестя Святого Духа серед апостолів, що зібралися після вознесіння, присутня Богородиця, хоча в пізнішій іконографії її вже не знаходимо. Присутність Богородиці – це намагання бути вірним історичній події. Бо, згідно з текстом Діянь, Марія також перебувала серед апостолів, що зібралися після вознесіння Христа: «Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами» (Ді 1, 14)[5]. Окрім цього, традиція стверджує, що горниця на Сіоні була місцем проживання Богородиці.

І все ж таки відсутність Богородиці зрозуміла з огляду на богослов’я ікони. Марія, зачата без гріха, «благодатна» (Лк 1, 28), внаслідок «сили Всевишнього» і того, що «Дух Святий» зійшов на неї, дала життя Ісусові (див.: Лк 1, 35). Отже, Святий Дух вже преобразив її особу[6]. Водночас вартим уваги є те, що літургійні тексти візантійської Церкви виразно не згадують про те, що Богородиця була присутня на цій події.

Отож, можна ствердити, що в зображені відбувся великий перехід від історичного до символічного. Якщо все ж Богородиця присутня на іконі Зішестя і на зображеннях Західної Церкви, це можна завдячувати пізнішому розвиткові почитання Марії.

Наша ікона Зішестя переступає через межу конкретного історичного зображення, вона показує народження Церкви, що формується з апостолів. Серед дванадцяти апостолів на іконі знайшлося місце для Павла та Луки, що не належали до дванадцяти апостолів. На іконах Зішестя у руках у деяких апостолів зображено книгу, а дехто тримає сувої. Напевно, що це не випадково, адже згорток, сувій, означає проповідування, а книга – записаний матеріал проповіді.

Чому на іконах Зішестя Святого Духа зображають старого чоловіка в чорній печері, одягненого в темно-червоний одяг, з царським вінцем на голові, чоловік цей тримає на білій плахті дванадцять сувоїв?

Старий цар – символ світу, що впав, «полонений князями цього світу». Тому на деяких іконах його зображено у в’язниці за решіткою. Темрява, що його оточує, символізує темряву та тінь смерти (див.: Лк 1, 7; Іс 61, 1). З цієї темряви світ – в особі царя – тужить за спасінням. Дванадцять сувоїв, які на більшості ікон лежать на білій плахті, означають світло Євангелія, що суголосне з верхньою частиною ікони, де проглядає «нове небо та нова земля», - образ космосу, що горить полум’ям божественного вогню, за чим ще лише тужить старий цар[7].

У своєму зішесті на П’ятидесятницю Дух уділив цієї святости й апостолам, сповнивши їх. Він покликав до життя Церкву, просвітивши розум апостолам і підкріпивши їхню волю для звершення їх покликання і місії. Так виливається Дух і сьогодні на тих, що відкривають Йому свої серця і душі, так чинить і їх християнами, що розумно переживають свою віру і добровільно її проповідують.

підготував о. д-р Мирослав Думич