«Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,

радість сотворивши ученикам

обітуванням Святого Духа,

утвердивши їх благословенням,

бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу»

(Тропар свята, глас 4).

«І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк 24, 50-53).

«Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеве царство?» Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі». І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх. І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили від ходячого на небо». Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу» (Ді 6, 13).   

Християнська віра в те, що Христос воскрес із мертвих нерозривно пов’язана з вірою в те, що Він вознісся на небо, де возсів праворуч Отця. Євангелист Лука описує нам цю подію двічі: наприкінці Євангелія і на початку Книги Діянь.

Свято Господнього Вознесіння завжди припадає на четвер, 40-й день після Воскресіння Христового. Це одне з великих Господських свят, яке має 9-денне посвяття. Воно звеличує подію Христового вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про це свято. Знавці обряду вважають, що в перші три століття Вознесіння святкували разом із Зісланням Святого Духа. Святкування празника Вознесіння на сороковий день після Пасхи приписують Апостольські Конституції. У V-VI стт. Самостійне святкування Вознесіння поширилося у різних Церквах.

Свято Вознесіння звеличили своїми проповідями святі Іван Золотоустий, Григорій Ніський, Епіфаній Кіпрський та інші.

«Господь вознісся на небеса», - часто співаємо в цей день і це означає, що відбулося щось дуже важливе для нашої віри і життя. Однак Вознесіння Ісуса на небеса не є просто фізичним піднесенням Ісуса догори, за хмари, і не є також «зникненням» Ісуса з-перед очей його учнів, після якого можна говорити про певну невидиму «духовну» його присутність у світі. Ця подія відкриває важливу духовну реальність, без якої взагалі неможливо говорити про християнську віру, спасіння, Церкву і Євангеліє у світі. Як новозавітні, так і літургійні тексти Церкви говорять нам про вознесіння Ісуса мовою символів та образів, які важливо правильно відчитати, щоб зрозуміти зміст події і свята.

На перешкоді правильному розумінню свята Вознесіння лежить неправильне (але досить популярне навіть серед християн) уявлення про землю й небо та про їх взаємовідношення. У нашій культурі прийнято вважати «небом» щось несумісне з усім матеріальним, вищим за нього. Часто можна спостерігати протиставлення землі і неба. Натомість у біблійних та літургійних текстах спостерігаємо зовсім інакшу картину. В момент важливих спасенних подій небо і земля не лише не протиставляються, вони об’єднуються у радісному пориві прослави Бога, який спершу їх створив, а тепер велично спасає.

Адже згідно з біблійним уявленням, яке повністю переймають наші богослужбові тексти, небо і земля не є двома різними місцями в одній і тій самій системі часу і простору. Скоріше вони є двома різними вимірами благого Божого творіння. Небо і земля нерозривно пов’язані між собою. Лише в такому ключі можна сприйняти те, про що нам говорить свято Вознесіння Господнього.

Про таїнство свята Вознесіння говорить папа Венедикт XVI у книзі «Ісус із Назарету»: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не «пішов геть», але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Івана Ісус саме це говорить своїм учням: «Відходжу і до вас повернуся» (Ів 14, 28). У цьому стихові дивовижно виражена своєрідність «відходу» … Його відхід одночасно він є «приходом», новим способом близькості, тривалої присутності, радості, про яку йдеться в Євангелії. Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько до нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для всіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і Йому моляться всі – пртягом всієї історії – і в усіх місцях».

Той, хто перебуває на небесах (у біблійному розумінні), може одночасно перебувати одночасно і в будь-якій точці землі. Тому Ісус після свого вознесіння став доступним всім і всюди, і людям не потрібно спеціально кудись добиратися, аби зустрітися із Ним. А водночас Він стає владарем землі, адже в біблійному розумінні, небеса є своєрідним «пунктом управління» землею. Це засвідчують слова наприкінці Євангелія від Матея, якими Ісус звертається до своїх учнів: «Дана мені усяка влада на небі і на землі» (Мт 28, 18).

Коли в Святому Письмі і богослужбових текстах йдеться про «небо та землю», то мається на увазі, що світ, у якому ми живемо, має й інший вимір, іншу грань реальності. В Біблії «небо» є «простором», в якому перебуває Бог, це Божий вимір життя і реальності, а «земля» - «простір», в якому перебувають люди. Згідно з вірою Церкви «небо» стане для нас тимчасовим житлом після закінчення теперішнього земного життя, однак наш шлях пролягає до нового світу, нового преображеного Богом творіння. Цю істину ми урочисто визнаємо щоразу наприкінці Символу віри: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь». Відповідно до Божого задуму, нас чекають «нове небо і нова земля», які раз і назавжди з’єднаються в новій реальності. Сенс воскресіння Ісуса полягає в тому, що воно поклало початок цьому чудесному оновленню всього творіння. На хресті було завдано удару головним силам зла – тлінню та смерті, і тоді творча Божа сила, вже не стримувана (як раніше) спротивом людини, змогла розгорітися і дати початок тій єдності небес і землі, яку Бог задумав для всього світу. «Небо» і «земля» - це дві взаємопов’язані сфери божественної реальності, серед яких воскресле тіло Ісуса – перша, яка повністю належить обом світам, й очікує часу, коли все буде оновлено і возз’єднано. Ісусу перейшов в Божі обителі, але він повернеться в день, коли той вимір і наше теперішнє зіллються воєдино раз і назавжди. Цій обітниці ще належить збутися в історії. Саме це ми маємо на увазі під Парусією – Другим пришестям.

Бог задумав і обіцяв поєднати у Христі все: і земне, і небесне (Еф 1, 10). Через Вознесіння Христос увійшов в «простір» Бога, в новий Божий світ, щоб владарювати нашим світом як Господь, і водночас заступатися за нас перед Отцем. Оскільки Ісус є правдивою людиною, Він покидає нас, але оскільки Він є Господом – Він постійно є присутнім у Церкві і світі: «Ось я з вами по всі дні, аж до кінця світу» (Мт 28, 20).

Однак Вознесіння говорить нам не лише про Ісуса, а й про кожного з нас і світ, в котрому живемо. Літургійні тексти раз у раз наголошують на тому, що Ісус вознісся на небеса тілесно, тобто разом із тілом, яке на себе прийняв, тобто із нашим тілом. Саме тому можна говорити про те, що у вознесінні Христа людська природа набуває нечуваної честі та цінності, адже вона сидить праворуч Отця:

            «Від лона Отчого не відлучаючись, найсолодший Ісусе, і з земними як людина поживши, десь із гори Оливної вознісся єси у славі; і вознісши з милости падшу природу нашу, з Отцем її посадив» (стихира вечірні Вознесіння, ГЛАС 6).

Свято Вознесіння говорить про остаточне покликання і призначення людини – реалізувати Божу волю «як на небі, так і на землі». Це можливе лише за умови усиновлення людини Богові, зверненні всього свого людського потенціалу в напрямку до джерела свого життя – Бога Отця. За словами одного з найвідоміших християнських авторів Іринея Ліонського «неможливо жити без Життя, а життя існує лише за умови спільності з Богом… Адже слава Божа – це жива людина». Радість цього свята полягає також і в тому, Христос являє нам Бога, а разом з тим являє і справжню людину, яка покликана прийняти в себе Бога, полюбити Його як Свого Отця. Лише в Бозі може реалізуватися справжня людськість. Вознесіння Господнє показує, що все у житті людини на землі може бути вознесене до небес, все може набрати сенсу і значення у світлі Небесного Царства.

підготував о. д-р Мирослав Думич