"Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди і нині зішестям Святого Твого Духа, і освяти воду оцю"

(Чин великого водосвяття)

З празником Господнього Богоявлення тісно пов'язане Велике, або йорданське водосвяття. Ця священна традиція Східної Церкви сягає перших віків християнства. 

Протягом століть витворилися різні обряди великого освячення води святих Богоявлінь. Наш народ з давніх-давен йорданське водосвяття дуже любить, вірить у велику силу освяченої йорданської води та зберігає її у хатах, як велику святість. Тут візьмемо до уваги три аспекти: історію вели­кого водосвяття, його обряди та святість йорданської води.

ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ВОДОСВЯТТЯ

Східна Церква знає мале й велике освячення води. Мале освя­чення буває першого серпня, у празник Переполовення, у празник храму та при инших нагодах. У Греції є давній звичай освячувати воду малим освяченням кожного місяця.

Велике, або йорданське водосвяття буває тільки два рази в році: у навечір'я і на празник Господнього Богоявлення. У перших сторіччях перед великими празниками, такими як Пасха, Зіслання Святого Духа чи Богоявлення відбувалося урочисте хрещення оглашенних. З ним було пов'язане освячення води. Деякі історики вважають, що велике водосвяття в навечір'я празника Богоявлення первісно стосувалося не Христового хрещення, а тільки хрещення оглашенних. Це можна зрозуміти з першої молитви йорданського водосвяття, яка є однаковою з молитвою освячення води при хрещенні.

Перші чотири століття не дають ясних свідчень про час, коли відбувалося богоявлінське освячення води. Святий Йоан Золото­устий у своїй проповіді на празник Богоявлення говорить про водосвяття опівночі, "бо цього дня, — каже він, — хрестився Христос і освятив природу води". З V ст. освячення води скрізь відбувається в навечір'я Богоявлення. Історики Георгій Кедрин (XII ст. ) та Теодор Чтець свідчать, що патріярх Петро, сучасник цісаря Зенона (474-491), перший запровадив звичай відбувати водосвяття під вечір у навечір'я Богоявлення.

У першому тисячолітті у Східній Церкві в практиці було тільки одне йорданське водосвяття, а саме, у навечір'я празника. Давні грецькі типікони й пам'ятки свідчать тільки про одне водосвяття. У грецькому типіконі Синайської бібліотеки з XII ст. засвідчено освячення води тільки в навечір'я, а про водосвяття в дні празника сказано: "А після утрені нема другого освячення води". У типіконі патріяршої бібліотеки в Єрусалимі XIV сторіччя сказано: "Треба вам і це знати, що в типіку Великої Церкви (тобто царгородської) приписане одне водосвяття, а саме, в навечір'я. Також типіки Студійського монастиря і Єрусалима приписують одне водосвяття, бо Христос тільки один раз хрестився, а не два рази".

З XI ст. існує звичай, щоб освячувати воду два рази: у наве­чір'я і в день празника. Цей звичай подвійного водосвяття у XIII столітті стає загальновизнаним. Уже у типіку Венеціянської бібліо­теки 1387 року згадується про два водосвяття: у навечір'я і в день празника після великого славослов'я. У типіку руського Андріїв­ського Скиту на Атоні з XV ст. сказано про велике водосвяття в навечір'я після заамвонної молитви і на Богоявлення після утрені. Причину подвійного водосвяття пояснюють тим, що водосвяття в навечір'я вважається символом колишнього хрещення оглашенних, а водосвяття в день празника відбувається в пам'ять Христового хрещення в ріці Йордані. Тому перше водосвяття відбувається в передсінку церкви, де колись хрещено оглашенних, а водосвяття в день празника буває на ріках, біля джерел чи криниць поза церк­вою. Львівський Синод 1891 року постановив освячувати воду і в навечір'я, і на празник Богоявлення.

ОБРЯДИ ВЕЛИКОГО ВОДОСВЯТТЯ

Обряди великого водосвяття творилися сотнями літ. Нам не відомо, як відбувалося перше йорданське водосвяття. Яків Едеський (V ст. ) свідчить, що молитва "Великий Ти, Господи" походить від святого Прокла, царгородського патріярха (434-446), а стихири "Голос Господень над водами" і молитва "Тройце Пресущна" — від святого Софронія, патріярха єрусалимського († к. 641). Барбе­ринський Євхологій з VIII-IX ст. з великого водосвяття має тільки велику єктенію, иншу від теперішньої нашої і три молитви. У Типі­коні Великої Церкви з ІХ-Х ст. сказано, що в кінці Літургії півці співають тропар "Голос Господній" і під час його співу всі йдуть до хрестильниці у притворі церкви. Тут диякон виголошує єктенію, патріярх читає молитву на освячення води, благословить воду, потім наступають три читання, і при співі того самого тропаря закінчується обряд водосвяття.

З XIII сторіччя чин водосвяття щораз більше наближається до сучасного. Протягом XIV-XVI ст. чин великого водосвяття набуває теперішньої форми.

Про йорданське водосвяття на наших рідних землях згадує Іпатіївський літопис 1148 року і називає його "Водохрещі", тобто хрещення води. Спочатку воно і в нас відбувалося тільки в наве­чір'я Богоявлення. А коли наша Церква в XIV ст. зі Студійського уставу перейшла на Єрусалимський, тоді і в нас прийнялося по­двійне водосвяття. Максим Грек († 1556) є прихильником нового звичаю, за яким водосвяття відбувалося в день празника на ріках чи біля джерел. Служебник митрополита Кипріяна († 1406) уже має наш чин йорданського водосвяття.

З часом у нашої Української Церкви витворилися деякі обряди під час великого водосвяття, яких не мають ані грецькі, ані инші слов'янські устави. У грецьких уставах згадується тільки про три­кратне хрестовидне занурення хреста у воду в кінці водосвяття. Московський чин великого водосвяття має ще, крім того, трикратне благословення води рукою. У требнику митрополита Петра Могили 1646 року сказано, що після першої молитви треба три рази хрес­товидно благословити воду свічкою, що горить; після другої молит­ви — три рази подмухати навхрест на воду, а після третьої молит­ви — три рази благословити рукою, зануреною у воду. За нашим теперішнім звичаєм ми використовуємо для благословення не одну, а три потрійні свічки-трійці, які запалюємо і занурюємо три рази у воду. Обряд йорданського водосвяття закінчується триразовим хрестовидним благословенням води хрестом, який занурений у воду під спів тропаря "Коли в Йордані хрестився Ти". Після водосвяття священик благословить людей свяченою водою. У нашого народу був гарний звичай, за яким на ріці, де відбувалося освячення води, ставили хрест з льоду.

ЙОРДАНСЬКА ВОДА — ВЕЛИКА СВЯТІСТЬ

Від найдавніших часів Східна Церква вважає освячену йордан­ську воду за велику святість та приписує їй чудодійну силу для душі й тіла. Святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник Богоявлення каже: "У цей празник опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому і зберігають увесь рік... І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу, але зачерпнута сьогодні, вона через цілий рік, а часто і два і три роки зостається незіпсована і свіжа. І по такім довгім часі вона така, як і вода, щойно взята з джерела". Грецька Церква для йорданської води має назву велика "агіязма", тобто велика святість.

Колись давно у Церкві був звичай давати пити йорданську воду тим, кого через якусь провину не допущено до святого причастя. Наш народ ставився до йорданської води з такою великою набож­ністю, що аж до її освячення зберігав строгий піст і приймав її натще, наче причащаючись. Наші вірні кропили йорданською водою всі свої будинки й ціле обійстя, щоб відігнати від свого господарс­тва всяку нечисту силу. І сьогодні вони радо вітають у своїх домах священика, який щорічно благословить і освячує їх і їхні доми йорданською водою.

Віру нашої Східної Церкви в силу і благословення йорданської води найкраще віддзеркалює зміст молитов та обрядів великого водосвяття. У тих молитвах багато разів призиваємо Святого Духа, щоб Він зійшов, очистив і освятив воду та надав їй лікувальної сили з користю для душі й тіла. Велика єктенія під час освячення води має аж 26 прохань, де є такі слова: "Щоб освятилися води ці силою, діянням і зішестям Святого Духа"; "Щоб на води ці сходило очищальне діяння пресущної Тройці"; "Щоб була їм дарована бла­годать ізбавлення, благословення Йорданове, силою і діянням і зішестям Святого Духа"; "Щоб ми просвітилися просвіченням розуму і благочестя зішестям Святого Духа"; "Щоб вода ця стала даром освячення, ізбавленням від гріхів, на зцілення душі і тіла, і на всяку особливу користь"; "Щоб була вона на очищення душ і тілес усім, що з вірою черпають і причащаються нею".

Гарні за своїм глибоким змістом молитви йорданського водо­свяття величають Пресвяту Тройцю і просять Святого Духа, щоб зійшов і сам освятив воду. Тут підкреслюється значення, сила та святість йорданського водосвяття. Ось дещо з тих молитов: "Днесь йорданські води перетворюються на цілющі Господнім пришестям... Днесь людські гріхи йорданськими водами обмиваються. Днесь рай відкривається людям і сонце правди осяюється нам... Днесь ми ізбавилися від давнього ридання і, як новий Ізраїль, спаслися. Днесь ми від тьми визволилися і світлом богорозуміння озорює­мося... Днесь світлом просвічується все створіння... Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди і нині зішестям Святого Твого Духа, і освяти воду оцю. І дай їй благодать ізбавлення, благословення Йорданове, сотвори її джерелом нетління, даром освячення, розрі­шенням гріхів, зціленням недуг, погубною для демонів, для су­противних сил неприступною, ангельської сили сповненою, щоб усі, що черпають і причащаються, мали її на освячення душ і тілес, на зцілення від терпінь, на освячення домів, і на всякий особливий пожиток... І подай усім, що доторкаються до неї і причащаються, і помазуються нею, освячення, здоровля, очищення і благословення".

"Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб хреститися від нього"

(Мт. З, 13).

Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: "Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство" (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господ­нього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об'являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: "Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання" (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хрести­тель, вказуючи на Нього: "Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає" (Йо. 1, 29).

Празник Господнього Богоявлення належить до найдавніших і найбільших празників нашого церковного року. На окрему увагу заслуговує назва, історія та об'явлення таїнства Пресвятої Тройці.

НАЗВА ПРАЗНИКА

Празник Господнього Богоявлення у перших віках християн­ства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву "Богоявлення" треба розу­міти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

У давнину на празник Богоявлення відбувалося урочисте хре­щення оглашенних, яке називали також світлом або просвіченням, а оглашенні звалися просвічені. Звідси і празник Богоявлення звався просвіченням, празником світел і святими світлами, бо Ісус прийшов, щоб усіх просвітити. "Народ, який сидів у темноті, — читаємо у святому Євангелії, — побачив велике світло. Тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло їм світло" (Мт. 4, 16). Деякі автори дотримуються тієї думки, що цей празник ще й тому звався празником світла, бо в час хрещення оглашенних Божий храм освітлювали великою кількістю свічок, які були символом світла пізнання правдивого Бога.

Святий Григорій Богослов († 389) своїй проповіді на Богояв­лення дає назву "Слово на святі світла явлінь Господніх". Він її починає так: "Знову мій Ісус і знову таїнство... (себто знову новий празник після Христового Різдва), таїнство переможне й божест­венне, що звіщає нам небесну світлість! Бо святий день світел, що його ми дочекалися і удостоїлися празнувати, має за початок Хрещення мого Христа справжнє світло, що просвічує кожну люди­ну, що приходить на світ" (Йо. 1, 9). А в наступній проповіді про святе хрещення він пояснює, що розуміє під просвіченням. "Учора ми празнували, — каже він, — пресвітлий день світел..., а сьогодні говоритимемо про хрещення і його благодійну дію на нас... Просві­чення це підмога у нашій немочі, відложення тіла, прямування за Духом, спілкування зі Словом, виправлення створення, потоплення гріха, причастя світла, розвіяння тьми. Просвічення це колісниця, що підносить до Бога, співподорожування з Христом, скріплення віри, удосконалення ума, ключ царства небесного, зміна життя, скинення ярма, розірвання кайдан, зміна єства. Просвічення, — чи маю ще більше перелічувати? — це найкращий і найвеличніший з Божих дарів... Та цей дар, як і його Датель Христос, зветься багатьма різними іменами... Ми його звемо даром, благодаттю, хрещенням, помазанням, просвіченням, нетлінною одежею, купіллю відродження, печаттю і всім, що для нас гідне почести".

Західна Церква в давнину звала Господнє Богоявлення днем появи або появ і в його святкуванні звеличувала такі події: появу звізди, поклін мудреців, хрещення Ісуса та чудо в Кані Галилей­ській. Святий Августин († 430) у своїй проповіді на Богоявлення каже: "Сьогодні ми празнуємо таїнство Богоявлення у світі. Сьогод­ні Бог і на небі у звізді дав вістуна про своє Різдво, і хрещенням у Йордані освятив води для обнови людського роду, і в Кані Гали­лейській на весіллі змінив воду у вино, і п'ятьма хлібами наситив п'ять тисяч людей".

ІСТОРІЯ РОЗВОЮ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зі­слання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський († 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: "Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа". Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іппо­лит Римський († κ. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудо­творець (І 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та инші Отці Церкви мали гарні духовні науки.

Празник Богоявлення зі Сходу переходить на Захід. Календар

Філокала 354 року ще не має празника Богоявлення. У 361 році його вже святкують у Галлії, нинішній Франції, 383 року — у Північній Італії, потім в Іспанії, за святого Августина — у Північній Африці і близько 400 року — в Римі.

Святі Отці і проповідники Західної Церкви, а саме: Павлин з Нолі, Хрисолог з Равенни й Ісидор із Севільський на Богоявлення щораз більше наголошують про поклін мудреців. З часом на Заході 6 січня стає празником Трьох Царів, а пам'ять Христового Хрещен­ня переходить на 13 січня.

В історії святкування Господнього Богоявлення на Сході можна розрізнити три періоди. У першому періоді упродовж III ст. празник містить у собі Христове Різдво, Хрещення, поклін мудреців і чудо в Кані Галилейській. У другому періоді — IV століття — серед згаданих подій Христове Різдво посідає перше місце. У третьому періоді, кінець IV сторіччя, празник Христового Різдва й поклін мудреців відокремлюють від Богоявлення і переносять на 25 грудня. Шосте січня стає тільки днем празника Христового Хрещення. Празник Богоявлення за цісаря Теодосія Молодшого († 450) стає державним святом.

У Східній Церкві це свято належить до 12 великих празників. В Апостольських постановах про Богоявлення сказано: "Хай буде у вас у великій пошані день, у якому Господь явив нам божество". Він має 4 дні перед- і 8 днів попразденства. Службу празника уклали Анатолій Константинопольський (V ст. ), Софрон Єрусалим­ський (VII ст.), Косма Маюмський, Йоан Дамаскин і Герман Конс­тантинопольський (VIII ст. ), Йосиф Студит (IX ст. ).

ПРАЗНИК БОГОЯВЛЕННЯ І ТАЇНСТВО СВЯТОЇ ТРОЙЦІ

Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбіль­ших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об'явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір'я праз­ника читаємо: "Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об'явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову скло­нив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець". На стиховні литії празника співаємо: "На Йордані Йоан, бачачи Тебе, як ішов Ти до нього, говорив: "Христе Боже, чому Ти до слуги прийшов, не маючи скверни. Господи? У чиє ім'я Тебе хрещу: Отця? але Його Ти носиш у собі: чи Сина?, але Ти сам воплотився; чи Духа Святого?, і цього Ти знаєш устами давати вірним. Ти, що явився, Боже наш, помилуй нас".

Наш слов'янський Пролог 6 січня подає глибоке Слово святого Прокла, патріярха царгородського, на Хрещення Ісуса Христа. Віру святої Церкви у Христове божество він вкладає в уста святого Йоана Хрестителя: "Як осмілюся простягнути свою руку на голову Того, що все удержує? Як осмілюся діткнутися Того, що перед Ним тремтять ангельські хори? Як осмілюся приступити до Того, що до Нього не сміють серафими наблизитися? І тому з острахом кличуть: свят, свят, свят. Справді повне небо слави Твоєї і земля чудес Твоїх. Як осмілюся приступити до Неприступного, перед яким дрижать херувими і всі воїни небесних сил? Як осмілюся хрестити Творця природи? Як осмілюся хрестити Того, що перед Ним небо жахається?.. Як осмілюся хрестити Того, що його породила Чиста Діва Марія і по різдві залишилася дівою?.. І скажу: Ти Господи, Господь, а я раб. Ти Творець, а я творіння. Ти Сонце, а я зоря. Ти Пастир, а я вівця. Ти Цар, а я воїн. Ти світло, а я світильник. Ти Архиєрей, а я земний... Я смертний, а Ти безсмертний... " І діткнув­ся Йоан пречистого верху Господнього, хрестив одного із Святої Тройці. І зараз побачив створене небо і Духа Святого, що сходив і йшов на Нього".

Святий Григорій Богослов у проповіді на Богоявлення так окреслює таїнство Пресвятої Тройці: "Бог ділиться, так би сказати, нероздільно, і лучиться розділено, тому що Божество є єдине в Трьох і одне є Три, в котрих Божество, або, точніше кажучи, котрі є Божеством... Отець є Отець і безначальний, тому що не має початку ні від кого. Син є Син, і не є безначальний, тому що від

Отця. Але коли початок будеш розуміти щодо часу, то і Син є безначальний, тому що Творець часу не під часом. Дух є справді Дух Святий, що виникає від Отця, але не як Син, тому що виникає не через родження, але через походження".

Святий Йоан Золотоустий, заохочуючи нас до віри в Пресвяту Тройцю, каже: "Наша віра — трон душі, основа життя, безсмертний корінь. Животворний корінь віри — Отець, нев'януча гілка — Син, безсмертний плід — Дух Святий, Тройця проста, нескладна, невимовна, незбагненна, нероздільна за схожістю, достойністю, дією, божеством і величчям; роздільна ж — за особами та іменами, але єдина по суті і силах. Тройця існує споконвіку, не від початку одержала буття. Вона — безпочаткова, вічна, нестаріюча, без­смертна, нескінченна".

Кожного дня наша свята Церква на початку утрені віддає Пресвятій Тройці величне славослов'я співом: "Слава святій Єдино­сущній, Животворящій і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсяк­час, і на віки віків".

о. Юліян Катрій, ЧСВВ