Загально про вхід до храму
До участи в богослужінні, яке є подією небуденною, готуємося тілесно й духовно. Святе Письмо містить вимогу примирення з ближніми перед тим, як маємо відвідати храм, вказуючи таким чином на незвичайність того, що відбувається під час богослужіння (див. Мт. 5, 23 – 24). Бо якщо ми не дбаємо про стан своєї душі, то зовнішні прояви нашої релігійності є нещирими.
До храму входимо завжди до початку богослужіння, тихо і благовійно, як до Божого дому. Краще прийти за 10 – 15 хв. до початку, тоді буде час поставити свічки, подати записки за здоров’я чи упокій наших близьких, помолитися перед іконами. Розмови, сміх, шум при вході та під час перебування у храмі зневажають святість Божого дому й не сумісні з християнським благочестям. Традиція приписує чоловікам входити до храму з непокритою головою, а жінкам голову покривати (давній біблійний припис). Такий припис насамперед потрібно сприймати як вимогу щодо скромного й благочестивого зовнішнього вигляду на спільній молитві.
Ввійшовши до храму, зупиняємося недалеко від дверей і тричі хрестимося. Потім підходимо до тетраподу чи аналою, на якому покладено ікону, і, двічі перехрестившись, поцілувати ікону, а тоді перехреститися ще раз.
При потребі, проходячи перед царськими дверима іконостасу, зупиняємось і робимо малий поклін із хресним знаменням.
Вже від перших століть християнства було заведено, щоб у храмі жінки стояли окремо від чоловіків за спеціальною перегородкою. Тепер чоловіки у храмі зазвичай стоять праворуч, а жінки – ліворуч (подружжя може стояти разом, наприклад, у центральній частині храму). Звісно, що такого звичаю кожен дотримується з власної волі, бо теперішні церковні приписи не регламентують того, де люди мають ставати у храмі вірних. Прохід навпроти царських дверей (по можливості) не займають, щоб був доступ до тетраподу.
Ставши в храмі, з присутніми вітаємося тільки поклоном, але ніколи за руку. Навіть з близькими в храмі не розмовляємо. З часом люди звикають стояти на «своєму» місці, тому, яке їм найкраще відповідає для молитви, але якщо це місце зайняте, то стаємо там, де вільно. В Божому храмі не годиться виявляти якісь претензії на власне місце.
Ходити по храмі під час відправи не дозволено, особливо на вході з кадилом, Євангелієм, чи Чесними Дарами, на великому вході, під час читань та під час інших важливих моментів богослужіння. Увійшовши до храму не оглядаємося і не розглядаємо навколишніх людей, а намагаємося зосередитися на богослужінні.
Не дозволено переходити через храм між тетраподом і іконостасом. Проходячи храмом під час богослужіння, не оглядаємось і не розглядаємо його убранства, для цього є час поза богослужінням. Храм – це Божий дім, в якому не можна поводитися, як у музеї, проходжуватися із руками в кишенях чи заклавши їх за спину. Щодо цього хтось слушно завважив: «Не тільки ти дивишся на зображеного на іконі, а й Він дивиться на тебе…».
о. д-р Мирослав Думич