«Не турбуйтеся вашим життям,
що вам їсти та що пити;
ні тілом вашим, у що одягнутись.
Хіба життя не більш – їжі,
тіло – не більш одежі?»
(Мт. 6, 25).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня складна економічна ситуація нашого суспільства дошкуляє кожному з нас. Батьки, які хочуть подбати про своїх дітей і забезпечити їм усе потрібне, мусять дуже важко працювати – «крутитися» в цьому світі. В тій ситуації легко виникає небезпека, що людину цілком може опанувати мамона.

Ця небезпека не нова. Людство з нею стикається з давніх-давен. Наш Спаситель дає нам сьогодні вказівки, як боротися з цією небезпекою. Тією вказівкою не є заклик до бездіяльності, а до повної довіри Божому провидінню. Євангельський уривок закінчується прекрасною обітницею: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 33).

Ці слова гарно тлумачить старець Паїсій, грецький монах:

«Уяви собі, - каже він, - що за столом сидять двоє чоловіків і мають перед собою тарілку, на котрій є десять абрикос. Якщо один через свою жадібність та ласолюбство з’їсть сім, а іншому лишить три, тоді він неправий і кривдить ближнього. Це несправедливо.

Якщо ж скаже: «Нас двоє, а абрикос десять, отже, кожному з нас належить по п’ять», - і з’їсть п’ять та іншому залишить п’ять, тоді той чоловік застосовує людське право і має людську справедливість.

Якщо ж, помітивши, що братові смакують абрикоси, вдасть, що йому не смакують, з’їсть лише один і скаже іншому: «Брате мій, ти з’їж собі решту абрикос, тому що мені не смакують, та ще й трохи шкодять мені», - тоді має Божу справедливість, завдяки котрій сам шукає того, щоб, за людським розумінням, був скривджений. Однак Боже благословення багато разів нагородить його жертву».

Сьогоднішнє Євангеліє в жодному разі не закликає нас до пасивності, до безтурботності. Ми – не птахи, ми – людські особи, наділені Божою величчю, ми відповідальні і творимо разом з Богом. Для нас, як і для Нього, творення є величезним ризиком. Мусимо усвідомити, що в нашому житті є дві речі, очевидні в міру того, наскільки живемо з Христом та зі Святим Духом.

Перша очевидність, що нас зобов’язує в житті, - це те, що попри все мусимо виконувати ті завдання, які перед нами постають – кожен відповідно до свого віку, до своїх можливостей, здоров’я тощо, кожен відповідно до дорученої йому відповідальності.

Інша очевидність стосується нашої віри. Йдеться про нашу довіру до Бога. Насправді, йдеться не про те, щоб просто розв’язувати всі труднощі, максимально застосовуючи досвід, який ми здобули в житті, а про нашу довіру, про те, щоб довіряти Богові, нашому Отцеві, більше, ніж собі самим, більше, ніж іншим.

Світ обманює і спокушає: він переконує нас у тому, що лише володіючи чимось, ми отримуємо безпеку і радість. І тим самим робить нас невільниками, які готові йому служити, і позбавляє нас нашої правдивої людськості, краде у нас простір правдивої свободи.

Ісус не заперечує того, що ми турбуємося про блага необхідні для існування та що можемо навіть знаходити в цьому радість і задоволення, але він заперечує і відкидає надмірну стурбованість, яка не дає нам в повноті насолоджуватися життям і нашою роботою.

Один старий чоловік, лежачи на смертному одрі, питає:

- Дружино моя, чи ти біля мене?
- Так, дорогий!
- Сини мої, чи ви біля мене?
- Так, тату!
- Доньки мої, чи ви біля мене?
- Так, тату!
- Внуки мої, чи ви біля мене?
- Так, дідусю!
- А хто ж тоді лишився у нашому магазині?

На жаль, не завжди навіть болю вдається поставити наш мозок на місце!