«Безумний!
Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе,
а те, що ти зібрав, кому воно буде?»
(Лк. 12, 20).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! В сьогоднішньому Євангелії ми чуємо притчу про нерозумного багатія. Притча описує людину , яка шукає своєї опори в нагромадженні багатства. У цій притчі взято до уваги поведінку людини, яка не відчуває і не визнає Божого батьківства та благословення.

Текст притчі говорить, що земля вродила гарно. Христос ані словом не згадує про зусилля та працю того чоловіка. Говорить про землю, що гарно вродила. Тим назначає, що те багатство прийшло через Боже благословення, як про це говориться у Мойсеєвім законі (Втор. 28, 1-14). Той чоловік не збагнув, де джерело його багатства.

Багач як не усвідомив джерело свого багатства, так само не міг зрозуміти, що з ним правильно зробити. В багатому врожаї бачив джерело майбутнього комфортного і легкого життя. Той чоловік бачив у маєтку своє забезпечення.

Його безумство пов’язане з його уявленням про майбутність. Міркував, що зможе користуватися своїм маєтком в подальших роках і днях, що буде ще довго і довго жити. Та не так все сталося вже наступної ночі. Безумний багач собі планував своє майбутнє, але з того плану виключив Бога, Боже Царство, смерть і суд. В його роздумах «майбутність» була обмежена тільки тривалістю земного життя.

Чому Господь Бог назвав багача безумним? Звичайно, не тому, що був дуже багатим. Ані не тому, що земля гарно вродила і він міркував, де звезти свій урожай. Адже гарний врожай дав йому Господь Бог. Безумним назвав його тому, що неправильно планував використати цей врожай (своєрідне багатство).

Міркуючи так у своїй голові, цілком забув про Господа Бога, про свою душу та своїх ближніх. Забув і про тих, хто тяжко працювали на його полях, тож повноправно мали мати частку з цього незвичайного великого врожаю. Поводився як справжнісінький егоїст, який знає лише самого себе. Тому в очах Божих був безумним, бо з усім своїм багатством перед Богом був цілком бідний. Безумним є кожен, хто не пам’ятає про Господа Бога, про свою душу, про своїх ближніх, а свій зір скеровує лише на матеріальні потреби свого тіла. В матеріальних речах бачить своє щастя і тому стає їхнім нерозумним рабом.

Блаженніший Любомир Гузар якось сказав: «Гроші потрібні, без них не прожити, але гроші не дають щастя», і далі, цитуючи Арістотеля, продовжив: «Гроші не роблять нас щасливими – гроші заспокоюють нерви».

На підтвердження цих слів варто зауважити, що найбільша кількість самогубств прослідковується в тих країнах Європи, де є один з найвищих показників рівня життя. Чому так є? Очевидно тому, що за гроші можна купити далеко не все, що є потрібне людині? Лікар Поль Брегг з цього приводу сказав: за гроші можна купити ліжко – але не сон, їжу – але не апетит, ліки – але не здоров’я. Ми ж можемо додати: за гроші можна купити задоволення, але не щастя.

Одна з легенд розповідає, що давним-давно важко хворому китайському імператору придворний лікар сказав, що той одужає, якщо одягне сорочку щасливої людини; і ось одна група посланців пізнім вечором приблукала до убогої хатини, з якої почувся голос: «Господи, оце гарно попрацював, тепер відпочину! Я – найщасливіша людина у світі»; посланці в хату й до старого: «Давай свою сорочку!». Виявилося – її в нього немає…

Надзвичайно влучно безглуздість погоні за багатством висловив Стів Джобс, засновник компанії Епл: «чим більше я спілкуюся з людьми, тим більше переконуюся, що в загальному у них є одна ціль – стати найбагатшим покійником на кладовищі». Багатство не дає життя людині – воно є лише додатком. «Гроші є добром, допоки вони служать; жахливо, якщо з них роблять господаря» (Піно Пелегріно, 300 оповідок для душі).

Один з найвідоміших письменників ХІХ ст. Ф. М. Достоєвський сказав: «Бо таємниця людського буття не в тому, щоб лише жити, а в тому, для чого жити…». Блаженніший Любомир Гузар стверджував: «Люди себе руйнують, бо не мають в житті мети».
Людина постійно щось планує, чогось прагне, як також чогось досягає. У кожного свої межі бажаного, цілком інакше розуміння прагнень і сподівань. Однак, що б це не було, коли помремо, усі свої здобутки мусимо залишити тут, бо и як нагі прийшли на цю землю, так нагі й підемо з неї. Подумаймо, куди вигідніше вкласти найцінніше, що маємо, - своє життя: або в земне, що й так залишимо, або в ті справи, з яких будемо мати добрі прибутки в небі.

Святий Франциск з Ассижу якось проходив повз людей, що будували дім. Якраз була обідня перерва, робітники обідали. Святий зупинився коло них, привітався і заговорив до одного з них: «Що тут робиш?» - «Будую цей дім». – «Чому будуєш?» - «Щоб заробити гроші». – «Нащо тобі гроші?» «Мушу жити й годувати свою сім’ю». – «А чому живеш і чому живе твоя сім’я?» На це запитання святого робітник уже не міг відповісти. Тоді святий Франциск уголос сказав, щоб це почули всі навколо: «Пам’ятай, живемо для того, щоб Господа Бога пізнати, Його любити, Йому служити, а по смерті до Нього, до Неба прийти. Господу Богу служимо тоді, коли совісно сповняємо свої обов’язки, коли ми є добрими працівниками, добрими чоловіками й батьками. Напевно до Господа Бога прийдете, якщо будете совісно мурувати, якщо будете старанними чоловіками й батьками й своїх дітей правильно виховуватимете, бо таким чином служитимете Господу Богу. Це дуже добре запам’ятайте й ніколи про це не забувайте». Потім святий попрощався з ними і пішов собі далі.

Так гарно повчав святий Франциск робітників, як вони мають прожити своє життя. Якщо вони дотримались його поради, - без сумніву, прожили добре життя і Господь Бог напевно не назвав їх безумними, як назвав був багача з Євангелія.