Наші прощі-це бажання збагатитися Божою благодаттю, щоби потім її перетворити в добрі вчинки.
Владика Теодор (Мартинюк) - єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський.
14 червня 2015 р. Б на прощі в Уневі
18 листопада 2015 р. Б в глибокоосінній дощовий світанок біля катедри Верх. Апп. Петра і Павла м. Чорткова зібралися понад 25 прочан, щоб поїхати на заплановану прощу «За мир і спокій в Україні», помолитися за тих, які перебувають в АТО, захищаючи свої землю, її кордони, рідних. Поїхати, щоб засвоїти і краще знати історію Свято-Успенської Унівської Лаври на Львівщині.
На щасливу дорогу провідник групи о. д-р Мирослав Думич благословляє транспорт, водія, пасажирів. Молиться. Підхоплюючи молитви священика молимося на вервичках разом в наміреннях прощі, своїх особистих. Лунають духовні пісні. Священик не марнує часу, багато розповідає стосовно теми. Прибувши до Лаври, знаємо, із слів народної пісні що: «За Уневом в лісі та ще серед гаю, видно храм Цариці з небесного раю…»
Від давна Святиня славиться чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, яка уділяє численні ласки, про що є багато переказів. У 2004 р. Б на прохання ченців Блаженніший Любомир (Гузар) встановив у третю неділю травня празник на Її честь. А щороку цього дня 28 серпня на храмовий празник Успення Пресвятої Богородиці в Уневі відбуваються велилюдні піші прощі. Дуже часто їх очолює Блаженніший Патріарх УГКЦ Святослав.
Красу розташування Унівської Лаври описати і намалювати трудно. Богородиця сама вибрала це місце для обителі.
Рівнина, на якій споруджено будівлі, а кругом них акуратно «розложені» лісові пагорби. Зараз ліс відпочиває, знявши з себе соковиті зелені та багряні шати літа і осені.
День нашої прощі розпочався із богослужіння у церкві, яка збудована на честь блаженних Климентія Шептицького і Леоніда Фьодорова. Служить Божественну Літургію о. Мирослав. Хоровий супровід здійснювали ми – прочани. Згадані всі наші намірення. Приступали до Святих Таїнств Сповіді і Євхаристії.
Були у храмі Успення Пресвятої Богородиці. Молилися перед чудотворним образом. Насолоджувалися спокоєм, набиралися духовних сил. Ми наче попали в інший світ, бачили багато ікон. Тут стаємо учасниками біблійних подій, історій спасіння людського роду, почерпнули Божої науки, відчували Божу благодать.
Коротко про історію Лаври і місця, які відвідали.
Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського уставу – одна з найвидатніших монастирських комплексів України, центральна обитель Галицької митрополії впродовж XIV – XVIII ст., унікальний осередок чернечого життя монахів Студійського уставу. Студійський устав принесли в Україну в ХІ ст. із Константинополя та Афону преподобні отці Антоній та Теодосій Печерські, який з часом був перерваний. У 1898 році монашество Студійського уставу знову відновив Кир Андрей Шептицький і поклав на нього завдання плекати прадавню Східну традицію чернечого життя. З Божою благодаттю і завдяки батьківській опіці митрополита Андрея та ігумена Климентія Шептицьких монастир став розвиватися духовно і матеріально.
Перша письмова згадка про Святиню датована 1395 р. Засновником її вважається лицар Лагодовський з села Лагодів, який зцілився водою з місцевого джерела. В нього були хворі ноги. В сні на місце джерела вказала сама Богородиця. На цьому місці він збудував дерев’яний храм та монастир, які пізніше були зруйновані татарами. Тут же почав будувати мурований, який завершено у 1400 році. Зведено монастир, ймовірно, в XV ст. Храм на території виглядає з-за стін витонченим та легким, а при огляді його з середини монастирських стін – міцними справді фортечними мурами, бійницями та оригінальністю архітектури. На його контрфорсі зберігся герб Шептицьких.
Розвиток монастиря припинився з приходом радянської влади і з арештом ігумена Свято-Успенської Лаври Климентія Шептицького (у 2001 р. Б Папа Римський Іоан Павло ІІ проголосив його блаженним) Відразу після закриття обитель перетворили на концтабір для католицького духовенства. Згодом тут розмістили будинок для престарілих, а потім лікарню для психічнохворих.
Після розпаду Радянського Союзу в кінці 1989 року монастир повернули Українській Греко-Католицькій Церкві. На Святий вечір 1990 року була відслужена перша Св. Літургія в монастирському храмі. Віднова Лаври вимагала величезних зусиль та коштів. Однак поступово святиня ожила.
Сьогодні Лавра складається з таких споруд: мурованого храму Успення Пресвятої Богородиці (сер. XVI ст.), монастирського будинку з келіями (XVII-XIX ст.ст.), будинку митрополита (2о рр. ХІХ ст.) та дерев’яного храму Климентія Шептицького і Леонтія Фьодорова (2008 р. Б), а також копією Унівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.
Унівська Лавра одна із чотирьох Лавр України (поряд з Києво-Печерською лаврою в столиці України, Святогірською Свято-Успенською лаврою на Донеччині та Почаївською на Тернопільщині) і єдина греко-католицька. А також є визначною пам’яткою оборонної архітектури XVI – XIX ст.ст. Свято-Успенська Унівська лавра – чоловічий монастир Студійського уставу, історична пам’ятка із цікавим ансамблем та входить до числа пам’яток архітектури національного значення. На подвір’ї Лаври знаходиться величний хрест, встановлений на честь 850 річчя Хрещення України-Руси і посвячений 02 жовтня 1939 року. За радянських часів Хрест було розбито. Його уламки зберігаються біля монастирського храму. Відновлений хрест встановлено в 90 роках ХХ ст. А у 2007 році на дзвіниці встановлено і освячено 6 нових дзвонів.
Село Унів за радянських часів носило назву Міжгір’я, розташоване за 50 км від Львова та 5 км від міста Перемишляни.
Були в монастирському музеї. Бачили цікаві витончені роботи-витинки із паперу. Понад 156 робіт виконані пензлем, присвячені Тарасу Григоровичу Шевченку та бачили інші речі.
В крамниці придбали духовні цінності-гостинці для рідних, знайомих.
Відвідали Чернечу гору – місце спокою. Тут знаходиться монаший цвинтар, де поховано багато праведників та подвижників нашого часу. Стоїть дерев’яний хрест. На ньому написані такі слова: «Прохожий ти ще ходиш. А все ж ляжеш як і ми. Присядь на камені біля нас та відпочинь. Зірви билиноньку і розваж над долями. Ми вже вдома, а ти в гостях. Подумай про себе».
Гроби вимощені землею, яка вкрита зеленим барвінком. Гроби і хрести однієї форми і розмірів. Немає сухих вінків, квітів. Цвинтар доглянутий, чистий від буряну і сміття. Тут на місці спочинку усі рівні. Перед нами незвідані таємниці Отця небесного. Священик розповідав нам про знані духовні особистості, які тут заховані. А саме: преосвященний владика Юліан Вороновський (перший єпарх Самбірсько-Дрогобицький) і його рідний брат ієромонах Василь Вороновський та багато інших отців та братів Студійського уставу.
Повертаючись з Чернечої гори, по дорозі зустріли монаха брата Василя, з яким для спілкування пішли в каплицю Туринської плащаниці (була в Чорткові в Катедральному Собоі 2013 р. Б). Тут крім плащаниці прислонялися і молилися перед образами Унівської Чудотворної ікони та Метері Божої з Ісусом на руках «Не ридай наді мною мати» (дехто із нас вперше почув таку назву). Про Туринську плащаницю, маємо незначні знання, тут ми їх поповнили. Багато часу брат Василь приділив цій темі. Було відрадно чути, що всі відповіді на наші питання він давав, посилаючись на Біблію (де, від кого, розділ, вірш, псалми). Були раді бачити і чути як молоді люди, діти, що приїхали з батьками, давали відповіді, доповнювали сказане. Таке спілкування підкреслило прагнення до духовності. Ми дивувалися ченцеві Василю щодо його невичерпних знань, пам’яті до дат. На його обличчі, в очах бачили радість за не змарнований час, щирість і любов до ближнього, а з уст неслися лагідні і доброзичливі побажання. Прощаючись з ним, наче чули голос його серця: любити Бога треба безкінечно, і це ніколи не втомлює. Задумавшись. У таких святинях провівши навіть маленький відрізок часу, далеко від дому і суєти, відклавши всякі турботи, людина має особливу нагоду відчути присутність Бога і його погляд на собі.
Уже добре смеркало. У плані є ще відвідати церкви у смт. Глиняни. Їх є дві. Перша – Успення Пресвятої Богородиці, історична пам’ятка архітектури збудована у середині XVI ст. Богослужіння тут тільки що закінчилося. Поспілкувалися з священиком Миколою. Помолилися.
Церкву св. Миколая нам відчинила сестриця Євгенія. У розповіді до подробиць не вдавалася. Сказала, що церква за радянських часів була недіюча, а пристосована під склади сільськогосподарського призначення. Велилюдним днем для населення села був день 31 грудня 1991 р. Б – відкриття церкви. Зараз церква налічує в собі багато парафіян свого села та навколишніх. Подякувавши Господу за щасливо проведений день, повертаємося до рідних домівок. Благословення на дорогу уділяє нам наш духовний провідник. Молимося. Дорогий люблячий Батьку! Візьми нас в Океан Своєї Любові. Благослови. Звучать духовні пісні. Щасливі, не відчуваючи втоми, ділимося враженнями. Почерпнувши духовних знань, Божої благодаті – змінилися. А змінившись, станемо вже не такими якими були вчора.
Марія Саврук, парафіянка
Катедри Верх. Апп. Петра і Павла
м. Чорткова, учасниця прощі