Бучацька Єпархія УГКЦ Відпустові місця

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Чудотворні ікони села Друк e-mail
Головна статті
Чудотворні ікони села
Чудесна ікона св. Івана Хрестителя
Чудотворні ікони села
Улашківські святі в поезії
Всі сторінки

Історія чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.

Марійський культ, прийшов на українську землю з офіційним прийняття Христової віри у 988 р. Про це свідчить хоча б перша церква-Десятинна, побудована князем Володимиром на честь Пресвятої Богородиці. Київська Русь була першою християнською державою у світі, яку в 1037 р. князь Ярослав Мудрий віддав під покров Матері Божої. У 1051 р. про цю подію писав митрополит Іларіон у знаменитому “Слові про Закон і Благодать”: “Поручив людей Твоїх і святий город Всеславній, Всескорій на поміч християнам – Пресвятій Богородиці, для якої і церкву збудував на Великих Воротах…” Від тоді Київ став ”другим городом Марії” по Візантії, яка була “першим городом Марії.” Однак в почитанню Пречистої Діви Марії український народ завжди відрізнявся від інших народів. Про це влучно зауважує Микола Чубатий: “Коли в других народів Пречиста Діва виступає як Цариця, Пані, то в Русинів-Українців вона є передовсім люблячою Матір’ю – не тільки свого сина, а всього людського роду”.Про велике почитання Богородиці на Україні свідчать чудові молитви, пісні, молебні, акафісти, гімни, канти, апокрифи, різні поетичні твори, як також факт, що найбільше церков на українських землях, від найдавніших часів, були посвячені Покрову – Пресвятої Богородиці. Та однак, чи не найвище місце посідали Богородичні ікони.

Перші ікони, а зокрема ікони Богоматері потрапили до християнізованої Київської Русі за князя Володимира Великого. Привезено їх просто з Візантії, або з Корсуня – Херсонеса Кримського. Найпоширенішим сюжетом ікон Матері Божої були різні за внутрішнім духовним змістом і композицією зображення Діви Марії з Її Сином Ісусом. Іван Степовик та Яків Креховецький подають такі Її види: на весь зріст, з піднесеними руками – Оранта, Непорушна Стіна, дитина - Ісус у небесній мандолі на грудях матері – Знамення, або Велика Панагія; сидяча, вказує на сина Одигітрія, Провідниця; коли Марія ніжно пестить свого Сина, в обіймах – Милування, чи Ніжності, грецькою мовою – Елеуса, Гликофілуса; коли Ісус грається з Матір’ю – Гра; Богородиця годує дитя – Годувальниця, грецькою мовою – Галактотрофуса; Покрова - покриває своїм поясом-омофором людей, міста і села.

Однак, найулюбленішими Богородичними іконами в часах Київської Русі були Мати Божа Елеуса, Одигітрія, Оранта, а пізніше Покрова. Та, надзвичайно багато найдостойніших образів Україна “дала” своїм сусідам – Росії, Польщі, Литві, Білорусі та іншим, в яких вони стали святинями. Однією з найстарших і особливо цінних ікон є Вишгородська чудотворна ікона привезена з Константинополя, але вже в 1155 р. викрадена і вивезена князем Андрієм Боголюбським до російського міста Володимира - на – Клязьмі, де ікона стала “ Владімірською.”

Подібно сталося з іншою, найдавнішою з Богородичних образів – Белзькою чудотворною іконою Богородиці, яку можливо змалював сам апостол і євангелист Лука. “Свого часу образ гарячо почитаний руським народом, в многих копіях розповсюджений. Це власність Предислави, княжни Полоцької, дочки Юрія, нащадка князя Володимира Великого, яка заложила дівочий монастир в Сільци. Туди, на просьбу Предислави спроваджено ікону намальовану св. Лукою ще за життя Богородиці з Ефезу до Царгороду, а так на Русь, до Полоцька. Там, дорого оздоблений образ знаходився у монастирській церкві, до 1270 р., бо після нападу татар образ дістався в опіку князя Льва, сина руського Данила”, та зберігався в місті Белзі в Галичині. У 1382 р. її вивіз польський князь Володислав Опільський до міста Ченстохови в монастир Павлинів на Ясній Горі, найменувавши її “Святою королевою Польщі”, або на “Матір Божу Ченстоховську”.

В роботі, а особливо в цьому розділі, перед тим, як розпочати оповідь про  Улашківську ікону Богоматері, варто зупинитись власне на Белзько – Ченстоховській іконі, адже “Улашківська ікона є однією з рідкісних ранніх її копій (фото 1, 2). Про Белзьку Матір Божу пише Дмитро Степовик: “ікона належить до взірця засмученої Діви Марії, яка тяжко переживає видіння майбутніх страстей свого Сина Ісуса Христа. На іконі Пречиста з маленьким сином на руках, надзвичайно сумна, обличчя наче в сльозах. За силою психологічного впливу – це виняткова, пронизана драматизмом ікона. Ще більшої скорботи надають образові дві “рани” на щоці Діві Марії, які зробив один озброєний вояк підчас гуситських воєн. Він не витримавши сповненого жалем погляду Марії, полоснув Її іконний лик шаблею, а потім ще раз.” Улашківська ікона зовнішньо надзвичайно схожа до Белзької ікони, хоча, безперечно - мистецтвознавці зі свого пункту бачення напевно знайдуть деяку відмінність, передовсім ікони можна відрізнити тим, що Улашківська Божа Мати не має шрамів на лику.

В одному з пунктів Паспорту реставрації пам’ятки історії та культури – “Улашківська чудотворна ікона Матері Божої” представлений докладний опис цієї Богородичної ікони:

“Ікона написана на полотні, темперою. Розмір ікони 73х50 см. Ікона представляє зображення Богородиці з дитям Христом, який сидить на її лівій руці. Голови повернуті одна до одної З/4 до глядача. Права рука Христа в благословляючому жесті; в лівій руці він тримає книгу. Свобідну руку Богомати тримає перед грудьми, ніби вказує на дитя. Це характерний, поширений тип зображення Одигітрії. На Богородиці - мафорій глибокого чорного кольору, місцями про лесований прозорою синьою барвою, багато орнаментований зображеними перлами і дорогоцінними каменями. Орнамент має бароковий характер. Край має золочену кайму. Проглядається туніка на грудях і руці, темно-синього, майже чорного кольору, теж окаймована позолоченою стрічкою. Мафорій намальований так, що видно його внутрішній бік - по обидва боки обличчя, на грудях, нижче руки. Ці місця зображені червоною охрою, мають прописані лаконічні складки чорною фарбою. На Христі хітон червоно-вохристого кольору, теж орнаментований. Обличчя Христа і Богородиці видовжені, риси ликів делікатні, тонко прописані. Художник простим, майже декоративно-площинним методом досягнув глибини зображення і надзвичайно сильного психологічного ефекту сприйняття образів. Богородиця і Христос короновані. Корони намальовані чорною глибокою фарбою, багато opнaментовані дорогоцінним камінням. Німби золочені, орнаментовані схематичним зображенням променів. Навкруг німбів, золотистою і червоною охрою намальоване сіяння, яке плавно переходить в глибокий темно-коричневий фон ікони, що дає теж сильний візуальний ефект сприйняття зображених Богородиці і Христа які "світяться" з середини.”

“З повной, щирой груди пісню заспіваймо,
Улашківську Матір Божу прославляймо.
Тут Вона вславилась в храмі чудесами,
Тут істочник ласки знайдуть християни...”

Саме цією піснею, як свідчать джерела, славили Улашківську Богородицю на східно-галицькому Поділлі починаючи з другої половини ХVII століття. „Вже в часі татарських нападів Улашківська Богородиця була в великім почитанні, вважали Її прибіжищем нещасливих, охороною перед жорстокістю татарви. Великими почитателями і добродіями цієї ікони були - равська каштелянка Л. Залуська, кам’янецький суддя земський Д. Кроковський, стебницький староста Л. Лянцкоронський і канівський староста М. Потоцький.”

Прославившись незліченними чудами, Улашківська ікона Божої Матері. Грамотою від 4 жовтня 1773 року, єпископом Левом Шептицьким“ проголошена благодатною”, тобто чудотворною.

Говорячи про історію виникнення ікони Божої Матері, треба зазначити, що через скупі і дещо розбіжні історичні відомості, важко окреслити, яка з інформацій є достовірною. Найперше, це стосується самої дати повстання ікони та її перенесення до Улашківського монастиря.

На основі найстарших архівних записів Улашківського монастиря: “У 1560 році до містечка Улашківці прибула на постійне проживання побожна родина Симеона і Катерини Раціборських – Добруцьких (Добринських), яка невідомо звідки мала ікону Діви Марії дуже схожу до Ченстоховської, і яку в 1565 р. подарувала монастирській Улашківській церкві.” Подібне свідчення знаходимо в Календарі “Місіонар” з 1900 р., де також зазначено, що даровизна відбулась у 1565 р. в день Різдва Пречистої Діви. Та інше: “Чудотворний образ Пречистої Діви від непам’ятних літ був власністю родини Добруцьких, і уділив їй багато ласк в потребах. В половині XVI ст. Катерина Добруцька виходячи заміж за Симеона Раціборського, випросила у батьків цю родинну святість для себе. На новому господарстві образ почав ще більше зсилати благословення. Сам Симеон, коли в одній хворобі, вже опущений лікарями, зітхнув до Пречистої Діви в той образ, і зараз же став здоровим…” Діялось тоді багато інших чуд, про які розповіла при спеціальній комісії під присягою родина Раціборських - Добруцьких, та інші люди. Варто тут також додати запис про те, що вищезгадана родина, зворушена тими чудами, почулася недостойною довше тримати ікону в своєму домі, для того вирішила віддати її до монастирської церкви в Улашківцях. Інші записи розповідають, що ця родина признавалася і присягала, немовби щодня щось за ними ходило, неначе до вуха шепочучи: “Віддай образ Отцям Василіанам, що живуть на горі, бо такою є воля Діви Марії”. Кожної ночі, аж доки образ не віддали до монастиря, подружжя мало такі нагадування у сні: неначе насправді чоловік, зодягнений у верблюжу шкіру, ставав їм перед очима, кажучи: “Така віддавна є воля Божа, щоб цей образ у цьому монастирі василіанському перебував; віддай якнайскоріше, не спротивляйся волі Найвищого. Для того Бог тебе провадив до села Улашківців, про яке ти не знав і не чув. Віддай же образ якнайскоріше!”.

Отож, ця благородна родина звернулася до монастиря і розповіла про образ, який Катерина в батьків за допомогою різних достойних людей ледве випросила для себе, бо мама Катерини отримала його ще від своїх батьків з великим благословенням. Катерині мати наказала, щоби перед образом постійно горіла лампа, тому, що сама вона ще від своєї бабусі мала його і зберігала з великою пошаною та почитанням, діставала багато ласк у своїх потребах.

Після цієї розповіді, як розповідають архівні записи, отці порадили, щоб цей образ віддати до Господньої світлиці для більшого вшанування. Порадившись з отцем Лаврентієм Лянцкоронським, тодішнім ігуменом, у 1565 р. подружжя, зібравши зі сіл Сосулівки, Заболотівки, Росохача процесії, перенесли торжественно образ до каплиці св. Івана Хрестителя, де о. Зажецький - Чортківський декан, урочисто відспівав молитву перед чудотворним образом. По закінченні молитви з численним збором людей подружжя Раціборських власноручно перенесло образ до Церкви, віддаючи монастиреві в дарунок. Пан Раціборський сказав такі слова: “Я, що лише мав найлюбішого, найдорожчого, найгарнішого в себе, це Вам, любі і всечесні Отці, з власної доброї волі, не з жодної намови, ані для якоїсь похвали своєї, лише єдино зі спонук, що сходили на нас обох, передаю; а щоб не десь інде, тільки тут цей образ залишався, то Вам даючи, навіки дарую. Однак, за заступництвом тієї ж Непорочної Діви Марії нас обох і наших дітей поручаю і віддаю навіки, і Вас, всечесніших Отців Василіян зобов’язую пам’ятати про нас перед Богом”.

Після закінчення промови о. Л. Лянцкоронський - ігумен, урочисто приймаючи образ із рук Раціборських, у присутності о. Зажецького, Кам′янецького каноніка кафедрального о. Хожевського, що тоді вів Божественну Літургію, а також численного духовенства, як монашого так і світського кліру, при високо достойних старшинах тутешнього воєводства, та в присутності всіх людей висловив велику вдячність за цей дар, прихильність і обов’язок перед Богом, та зачитав всі чуда, що сталися за посередництвом тієї ікони.

Отже, підсумовуючи представленні відомості, можна було б ствердити, що ікона походить саме з ХVI ст., і від 1565 р. знаходиться в Улашківському монастирі. Але, як на початку зазначалось, є деякі перешкоди так твердити. Різні опрацювання та сучасні архівні документи подають теж інші дати виникнення та передання Улашківської ікони Богоматері до монастиря ЧСВВ в Улашківцях.

Наприклад, Архівна довідка ЦДІА з 1991 р. подає, що чудотворна ікона Пречистої Діви Марії була намальована невідомим художником у 1678 р., і у 1720 р. була перенесена з печерного василіанського монастиря до новозбудованої церкви. Натомість, найновіший Акт експертизи з 2005 р. стверджує, що час виконання ікони – кінець XVII ст. перед 1678 р. У Науковому збірнику “Intrepido Pastori” згадується, що вже у 1678 р. Богородичну ікону перенесено з монастирської каплиці до церкви Різдва Пречистої Діви Марії. Ще, зовсім іншу версію подає Календар Місіонаря з 1923 р., в якому даровизна чудотворної ікони родиною Добринських - Раціборських для Улашківського монастиря відбулась аж у 1765 р., що також підтверджує о. М. Ваврик ЧСВВ у своїй книзі “По Василіанських монастирях”: “Нове життя настало в улашковецькому монастирі, коли…в 1765 р. побожна родина Добринських - Раціборських подарувала йому Чудотворний Образ Богоматері. Від тепер улашковецький монастир став попри Зарваницю, найбільшим відпустовим осередком усього Поділля і головно в день Святойванівського празника…”

Отож, через так різні інформації, важко встановити, в якому саме році в Улашківському монастирі ЧСВВ появилась Богородична ікона, проте певним, є те, що ікону подарувала родина Добринських - Раціборських. Ця проблема надалі потребує глибшого, детальнішого дослідження. Поки що, найправдоподібнішою версією є записи у ще одному документі – Паспорті реставрації пам’ятки історії та культури – Улашківської чудотворної ікони Матері Божої. Цей документ у V пункті подає “Основні відомості з історії пам’ятки,” де згадує, що “у 1678 р. над печерною каплицею св. Івана Предтечі збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Пізніше церкву перенесено на верх стрімкого узбережжя, а поруч неї в 1738 р. побудували монастир, але, вже в 1740 р. вони зазнали великої руїни та пограбування. Відродження монастиря настало тоді, як побожна родина Добринських - Раціборських подарувала Улашківській церкві ікону Богородиці.”

Також, є версія, яка багато що вияснює, а передовсім ту несумісність інформацій. Василь Щурат подібно описує вище сказане, але також зазначає, що Улашківська Богородична ікона, вже перед пограбуванням у 1740 р. знаходилась в Улашківському монастирі, та славилась чудесними оздоровленнями і охороною жителів від набігів ординців. Коли у 1740 р. російські війська під командуванням генерала Мініхіна жорстоко зруйнували і пограбували монастир, то й ікона пропала, але не безслідно, можливо була кимсь викуплена і через два десятка літ знову була повернута у монастир, а саме у 1765 р. сім’єю Добринських - Раціборських.

Як в документі зазначається, датовано її, спираючись на скупі історичні відомості та технологічні і композиційні особливості написання ікони, які відповідають певному переводові. А отже, ікона Пречистої Діви Марії з Улашківців написана на лляному полотні казеїновою темперою в кінці XVII ст. і має срібно-золочені шати виконані дещо пізніше – в XVIII ст., а саме в 1774 р.

До 1867 р. чудотворна ікона перебувала в перенесеній у 1730 р. на гору церкві Благовіщення Благословенної Діви Марії. А 20 вересня 1867 р. у свято Різдва Пречистої Діви Марії відбулась посвята нової, існуючої по-сьогодні мурованої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, розміщеної трохи вище від старої, куди два старших священики перенесли Богородичну ікону і помістили за головним престолом. В документах вказано, що цю ікону “Ченстоховської Божої Матері закривалося образом Благовіщення Найсвятішої Діви Марії різьбленої роботи і гарного розпису.”

В Архіві Святойванівського Улашківського монастиря ЧСВВ зберігся оригінальний ручний запис - документ з підписами улашківських монахів та печаткою з дня 3 квітня 1899 р. в якому розповідається про цікаві події пов’язані з іконою Богоматері після перенесення її до нової церкви. Наприклад, занотовано, що у той час була пригасла трохи набожність до цієї ікони серед людей, через те, що замало про неї говорилося, і мало приділялося уваги її зовнішності. Уся у поросі, брудна, обрамлена дерев’яною, вже від часу зіпсованою рамою, відходила у забуття. Аж у 1898 р., під час маївок, новий ігумен монастиря взявся настирливо за повернення слави для забутої ікони. На протязі цілого місяця, кожного дня голосив гарні проповіді про Пречисту Діву Марію та зачитував записані в Книзі історії чуда, які сталися за посередництвом Пречистої Діви Марії в цій чудотворній іконі.

Також, у тому ж році, у листопаді приїхав в Улашківці з Михайлівського монастиря о. Іван Дамаскин ЧСВВ, родом з Чехії. Порадившись з ним о. ігумен вирішив розпочати реставрацію чудотворної ікони. Самими коштами монастиря цього зробити було неможливо, тому о. Іван поїхав у свій рідний край, де зібрав кошти на реставрацію цієї ікони, і так здійснилося задумане.

Позолочення в огні коштувало до 200 злотих, а срібні камінці до корон  50 злотих. Було теж позолочено промені та хмари, за які золотник взяв 15 злотих. Раму зроблено з 6 дубових брусків, які пожертвував мешканець с. Милівці – Ксавер.

В 1946 р., як уже згадувалось у попередньому розділі, останній монах, ігумен монастиря був примушений на домагання влади залишити улашківський монастир та припинити в ньому всяку душпастирську діяльність. Церкву було зачинено, а щоб не дармувала зробили з неї склад зерна. В монастирі був сільський клуб та гуртожиток працівників Ягільницького кінного заводу. Виникла нагальна потреба забрати чудотворну ікону Пресвятої Богородиці та помістити її в безпечне місце. На початках цю ікону переховували в улашківській парафіяльній церкві, а з кінцем травня 1950 р. її перенесено до Церкви Воскресіння Христового в с. Милівцях. На цій парафії ікона перебула 10 років. В 1960 р. парафіяни с. Улашківців розпочали капітальний ремонт своєї парафіяльної каплиці Собору Пресвятої Богородиці, а зробивши його та порозумівшись з людьми с. Милівці та Лисівці торжественно перенесли ікону назад в Улашківці до парафіяльної Церкви та помістили його на почеснім місці, за головним престолом над горним сідалищем. В 1967 р. за отця-пароха Володимира Рущицького встановлено на чудотворну ікону електричне світло з гірлянд, а рік пізніше, в 1968 р. під час ремонту Церкви, було проведено теж і певну реставрацію ікони. Її очищено від плесні та пороху, а також посріблено та позолочено.

Незначну реставраційну роботу чудотворної ікони проводили ще в1985р.

Грунтовна реставрація улашківської чудотворної ікони Матері Божої, що знаходиться в монастирській Церкві Різдва Пресвятої Богородиці була розпочата в місяці липні Ювілейного 2000 р.

На прохання пароха улашківської Церкви Собору Пресвятої Богородиці о. Ігоря - Івана Лесюка, та з благословення владики ординарія Бучацької єпархії Іринея Білика майстри-реставратори також виконали у Львівській творчій виробничо-реставраційній майстерні “Юрій” дві копії улашківської чудотворної ікони Матері Божої. До цього часу ця ікона не мала жодної копії. Одна з копій урочистою процесією була передана від монастирської Церкви оо. Василіан, як дар для новозбудованої парафіяльної Церкви Собору Пресвятої Богородиці в день її урочистої посвяти – 8 січня 2001 р. Б. В цей же день з парафіяльної Церкви до монастирської повернувся образ Благовіщення, який довгий час зберігався в парафіяльній Церкві, а яким раніше закривалася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Друга копія передана в дарунок для новозбудованого кафедрального Собору Петра і Павла в м. Чорткові.

Подальшу реставрацію ікони Богородиці проведено реставратором-художником Віктором Гануляком в Українському регіональному спеціалізованому науково-реставраційному центрі у Львові протягом 10. 09. 2002 – 07. 04. 2003 рр. На основі реставрації Міністерство культури України видало Паспорт реставрації пам’ятки історії та культури – “Улашківська чудотворна ікона Матері Божої” У Паспорті заміщено: тип пам’ятки, місце зберігання, підстава для реставрації, основні відомості з історії пам’ятки, умови зберігання, які передували реставраціям і дослідженням, стан пам’ятки при поданні на реставрацію (візуальні спостереження і дані лабораторних досліджень), та програма проведення заходів, їх обґрунтування.

Після завершення реставраційних робіт, у січні 2005 р., експертна комісія Тернопільського обласного художнього музею, провела візуальний огляд ікони Улашківської Божої Матері, обстежила поверхню образу в ультрафіолетових променях, ознайомилась з паспортом реставрації пам’ятки. Комісія встановила, що подана ікона являється автентичною образу Улашківській Пресвятій Божій Матері, а реставрація ікони проведена на належному фаховому рівні, однак втрати оригінального живопису складають 16% від загальної площі.

На відновлену чудотворну ікону було поміщено нові воти від численних жертводавців із з різних сторін України.



 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting