Бучацька Єпархія УГКЦ Покровителі нашої парафії

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Покровителі нашої парафії Друк e-mail

Хто вони, ці два Апостоли – Петро і Павло, що є покровителями нашої парафії і нашими заступниками перед Богом, що вони такого особливого зробили, що мають честь називатися Верховними? Всім нам важливо знати про наших покровителів, щоб наша молитва до них була ще щирішою, а через їхнє заступництво наші серця – ще більш відкриті на Божу любов.

Пропонуємо Вам проповідь Святішого Отця Венедикта XVI на празник Свв. Петра і Павла.

Дорогі брати і сестри!

З античних часів Римська Церква святкує празник великих Апостолів Петра і Павла як єдине свято в той самий день, 29 червня (для нас – 12 липня). Через мучеництво вони стали братами; разом вони є засновниками нового християнського Риму.

Кров мучеників не викликає помсту, але примирення. Не представляється як звинувачення, але як «золоте світло»: представляється як сила любові, що перевищує ненависть та насильство, засновуючи таким чином нове місто, нову спільноту. Завдяки їхньому мучеництву, вони – Петро і Павло – є зараз частиною Риму: через мучеництво також Петро став римським громадянином назавжди. За посередництвом мучеництва, завдяки їхній вірі та любові, ці два Апостоли вказують нам, де знаходиться справжня надія; вони є засновниками нового міста, що повинно проходити шлях формування знову і знову, знаходячись серед старого людського міста, якому загрожують супротивні сили гріха та людського егоїзму.

Чеснотою свого мучеництва, Петро і Павло назавжди перебувають у взаємному зв’язку. В іконографії найкраще це показує ікона, де два Апостоли перебувають в братніх обіймах на шляху до мучеництва. Можемо сказати так: їхнє мучеництво, в глибині, - це реалізація братніх обіймів. Вони вмирають заради єдиного Христа і, свідчачи Його, віддають життя, стають одним цілим. В писаннях Нового Завіту можемо прослідкувати розвиток цих їхніх обіймів, - цю єдність у свідченні і в місії. Все починається, коли Павло, три роки після свого навернення, іде в Єрусалим «відвідати Кифу» (Гал. 1, 18). Чотирнадцять років по тому він знову приходить в Єрусалим, щоб викласти «особам найбільш значимим» Євангеліє, яке він проповідує, щоб перевірити «чи бува не дарма труджуся чи трудився» (Гал. 2,1 наст). Вкінці цієї зустрічі Яків, Кифа і Йоан подають йому правицю, підтверджуючи їхню спільність і єдність у проповідуванні єдиного Євангелія Христового (Гал. 2, 9).

Щонайменше два рази Петро і Павло зустрічалися в Єрусалимі; на кінець їхньої подорожі життя сходяться у Римі. Чому? Це, напевно, щось більше від простого випадку? Може тут є якесь відвічне послання? Павло прибув до Риму в’язнем, і в той самий час як римський громадянин, що після арешту в Єрусалимі відіслався до імператора, на трибунал якого був приведений. Та в глибшому сенсі, Павло прибув до Риму власною волею. Завдяки найважливішому із своїх листів (лист до Римлян), він внутрішньо вже наблизився до цього міста: римській Церкві адресував листа, що більш за всі інші був синтезом цілого його навчання та його віри. Прийти до Риму – це частина універсальності його місії як посланця до всіх народів. Дорога до Риму, яку ще перед фізичною подорожжю він пройшов внутрішньо з своїм Листом, є невіддільною частиною його післаництва у несінні Євангелія всім людям – заснувати Церкву католицьку (вселенську), універсальну. Йти до Риму – це вираження католицькості його місії. Рим повинен показати віру всьому світу, мусить бути місцем зустрічі єдиної віри.

Але чому Петро пішов у Рим? Щодо цього у Новому Завіті нічого конкретного не знаходимо. Все ж там є деякі вказівки. Євангеліє від Марка, що можемо вважати відображенням проповіді св. Петра, внутрішньо орієнтоване до моменту, в якому римський центуріон (сотник), стоячи перед хрестом Ісуса Христа, каже: «Справді цей чоловік був Сином Божим» (Мк. 15, 39). При Хресті розкривається таїнство Ісуса Христа. Під хрестом народжується Церква людей: центуріон команди виконання покарань визнає в Христі Сина Божого. Діяння апостольські описують, як важливий етап для вступу Євангелія у світ поган, епізод Корнелія, центуріона італійської когорти. За Божим наказом він посилає підопічних привести Петра, і цей, слідуючи божественному повелінню, іде в дім центуріона та проповідує. Коли Петро говорив, Святий Дух зійшов на всіх присутніх, і Апостол сказав: «Чи може хтось боронити води, щоб ці не христились, що як і ми, одержали Святого Духа?» (Ді. 10,47). Таким чином на Соборі Апостолів Петро стає оборонцем Церкви поган, які не мають потреби Закону, бо Бог «очистив вірою серця їхні» (Ді 15, 9).

Пізніше Петро, що, згідно наказу Божого, перший відкрив двері для поган, залишає управління юдейсько-християнської Церкви в Єрусалимі Якову молодшому, щоб присвятити себе справжній його місії – об’єднанню єдиної Церкви Божої, сформованої з юдеїв та поган. Бажання Павла іти до Риму підкреслює, як ми бачили, характер Церкви словом «католицька» (вселенська), а бажання св. Петра піти до Риму, як представника народів світу, знаходиться насамперед, у слові «одна»: його завдання – утворити єдність католицькості, - Церкви, що складається як з юдеїв, так і з поган, Церкви всіх народів. Це і є постійна місія Петра: зробити так, щоб Церква не ідентифікувалася з якоюсь однією нацією, однією культурою, однією державою. Нехай буде Церква всіх. Нехай об’єднає людство поза кордонами, і посеред поділів цього світу, уприсутнює мир Божий, об’єднуючу силу любові. Молімося за це. Амінь!

Cappella Papale nella Solennità dei SantiAapostoli Pietro e Paolo,
Omelia del Santo Padre Benedetto XVI,
Basilica Vaticana, Domenica, 29 giugno 2008
Підготував о. Андрій Лемчук

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting