Бучацька Єпархія УГКЦ Літургійна комісія Що маємо знати про храм і богослужіння? Богослужіння Таїнства Подружжя. Символізм чинів заручин і вінчання (І)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Що маємо знати про храм і богослужіння? Богослужіння Таїнства Подружжя. Символізм чинів заручин і вінчання (І) Друк e-mail

Що маємо знати про храм і богослужіння? Богослужіння Таїнства Подружжя. Символізм чинів заручин і вінчання (І)

Чинові вінчання передують заручини. Наречені в притворі храму висловлюють перед священиком рішення укласти шлюб, на знак чого священик накладає на їх правиці обручки зі словами молитви: «Господи, Боже наш, Сам благослови заручини рабів Твоїх, і утверди промовлене ними слово, і утверди їх святим їх святим Твоїм з’єднанням, і утверди заручених у вірі, і єдинодумстві, і істині, й любові».

Обручки. Колись обряд заручин, під час якого персні-обручки, був відділений від чину вінчання. Наречені йшли до священика, який проводив обряд заручин, і тільки згодом, за півроку, а то й за рік, одружувалися, а опісля – жінка приходила до Церкви на вивід (щоб священик помолився над нею як над жінкою, матір’ю). У сучасному світі все дуже спростилося, і обряд заручин відбувається конкретно перед чином вінчання, а вивід – безпосередньо після шлюбу.

Самі ж обручки символізують безконечність любові. Священик читає молитву: «Боже, вічно Ти зібрав воєдино віддалених від себе і встановив для них нерозривний союз любові». Перстень немає ні початку, ні кінця, він – безкінечний. Отже, обручка – це нерозривний союз любові. Це символ Господньої сили, що утверджує любов заручених. Священик благословляє обручкою голову нареченого, дає йому цілувати і зодягає на безіменний (перстеневий) палець правої руки. Те ж саме чинить і з обручкою нареченої.

Священик під спів псалма «Блаженні всі, що бояться Господа, що ходять путями Його» (Пс 127), вводить наречених до середини храму (цей псалом використовувся при укладанні шлюбу на Сході вже з IV ст. і зустрічається в більшій частині давніх евхологіїв). Розпочинається чин вінчання подібно до Божественної Літургії, торжественним виголосом: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа». Цей виголос вказує на тісне поєднання Таїнства Вінчання з Пресвятою Євхаристією, благодаттю якої наречені стають одним тілом. «Бо святе Причастя є завершенням всякого священнодійства і печаттю кожного божественного таїнства. Церква добре робить, приготовляючи святі Дари для спокутування і благословення подружньої пари. Бо сам Христос, який дав нам ці Дари і є цими Дарами, прийшов на весілля (до Кани Галилейської), щоб принести їм (нареченим) єднання в мирі та однодумності. Тому ті, хто єднаються в подружжі, мають бути гідними Святого Причастя; бо вони мають бути поєднані перед Богом у храмі – домі Божому, бо вони є діти Божі» (Симеон Солунський, Про чесне й законне подружжя, 282).  

Наречені прилюдно, кладучи руки на Євангеліє, складають перед Богом подружній обіт (присягу) «любові, вірності, і чесності, і що не залишать одне одного аж до смерті» (цей шлюбний обіт до літургійних книг Київської Церкви, вперше впровадив православний митрополит Петро Могила у своєму требнику 1646 року). Непохитною основою подружнього єднання є не тільки згода наречених, а насамперед Господня сила: «І нині, Владико, пошли руку Твою зі святого жилища Твого і з’єднай раба Твого (…) і рабу Твою (…), бо Ти з’єднуєш жінку з мужем». Від Господа походять усі дари, що творять і укріплюють це єднання: «З’єднай їх в однодумності, вінчай їх на любов, злучи їх в одне тіло, даруй їм потомство й радість у дітях» (Требник, Чин Вінчання, Молитва перед накладанням вінців). Священик підтверджує обіт наречених словами: «Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає» (пор. Мр 10, 9).     

о. Мирослав Думич, доктор літургійного богослов’я

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting