Бучацька Єпархія УГКЦ Літургійна комісія Святі Таїнства служіння. Вступ до Таїнства Подружжя

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Святі Таїнства служіння. Вступ до Таїнства Подружжя Друк e-mail

Святі Таїнства служіння. Вступ до Таїнства Подружжя

У Святих Таїнствах Подружжя та Священства християнин отримує благодать Святого Духа для будування Церкви – Тіла Христового. У Святому Таїнстві Подружжя Церква благословить покликаних Христом чоловіка і жінку на створення «домашньої Церкви» - християнської сім’ї. У Святому Таїнстві Священства Церква, благодаттю Святого Духа, поставляє покликаних Христом чоловіків на служіння спільної вірних проголошувати Євангеліє, бути пастирями Божого народу і освячувати його. Взірцем для служіння в подружжі й у священстві є Христос, який «прийшов не для того, щоб Йому служили, але послужити й дати життя Своє на викуп за багатьох» (Мт 20, 28).

Вступ до Таїнства Подружжя

Бог створив «мужеську стать і жіночу і з’єднав з мужем жону на поміч і приймання людського роду і благословив їх: «Ростіть і множтеся і володійте землею», і обоє їх в одно злучив» (Требник, Чин Заручин, Перша і друга молитви). У Церкві подружній зв'язок є Таїнством, у якому чоловік і жінка являють нове життя у Христі. Християнське подружжя – це не тільки природна спорідненість, спільне життя і досвід, а й місце Божого об’явлення  та освячення людства. Утворений у Таїнстві Подружжя сімейний союз є спільнотою осіб, яка в Божому задумі є іконою спілкування Осіб Пресвятої Тройці.

Християнське подружжя основане на взаємодоповненні одружених, про що Церква свідчить у молитві Чину Вінчання: «Боже Святий, Ти з пороху сотворив чоловіка, і з ребра його создав жінку, і дав йому помічницю, відповідну до нього, бо так було вгодно Твоїй величності, щоб не самому бути чоловікові на землі» (Требник, Чин Вінчання, Друга молитва вінчання). У статевій відмінності чоловік і жінка доповнюють одне одного, утворюючи нерозривну єдність «одного тіла».    

Християнське подружжя ґрунтується на Христовій заповіді любові: «Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Ів 13, 34). Апостол Павло закликає чоловіка любити свою жінку, як Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї (пор. Еф 5, 25), а жінку – коритися своєму чоловікові, як Господеві, бо чоловік – голова жінки, як Христос – Голова Церкви (пор. Еф 5, 24). Це можливо тому, що чоловік і жінка поєднані в любові не тільки між собою, а й з Христом. Даруючи любов одне одному, вони дарують її Христові, а даруючи Христові, дарують одне одному. Цим взаємним даруванням вони разом зростають в одне Тіло Христове (пор. Еф 5, 31 – 32).

У візантійській літургійній традиції Таїнство Подружжя обов’язково супроводжує благословення священика. На відміну від римо-католицького розуміння здійснення подружжя, за яким Христос через взаємне визнання подругами згоди на спільне життя у Його любові, уділяє їм Таїнство Подружжя. У Церквах візантійської традиції подружжя творить Христос через благословення священика. Тому присутність священика на чині вінчання є обов’язковою.

З історії Таїнства Подружжя перших століть християнства      

Найбільш ранні свідчення про християнський шлюб присутні вже у Новому Завіті. Особливу увагу на питання, пов’язані зі шлюбом, звертає св. Павло. Він підкреслює Божественне походження подружжя – причому, що особливо важливо, не тільки між християнами, але й між поганами (1 Кор 7, 10-17). Таке розуміння безпосередньо ґрунтується на вчинках і словах самого Господа Ісуса Христа, який Своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській (Ів 2, 1-11) і Своїми словами про те, що одружені «не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає» (Мт 19, 6), безпосередньо вказав на те, що всі подружжя укладені згідно із загальноприйнятим звичаєм і не суперечать прямо Божественному праву, мають Боже благословення.

Найдавніше свідчення про порядок укладання шлюбу християнами належить священномученикові Ігнатію Богоносцеві (початок ІІ ст.). У Посланні до Полікарпа він пише, що для того, щоб шлюб був «згідно Господа», його потрібно укладати «згідно думки» єпископа (Ign. Ep. ad Polycarp. 5, 2). При цьому ні про яку участь єпископа в церемонії священномученик не згадує. З цього випливає, що на початку ІІ століття в Церкві ще не було окремого чинопослідування шлюбу, оскільки в Посланні до Смирнян Ігнатій Богоносець категорично забороняє звершувати богослужіння без єпископа (Ign. Ep. ad Smyrn. 8).

Згідно із свідченням церковного письменника Тертуліана, шлюб між християнами є святий, бо його «з’єднує Церква, підтверджує приношення (Латиною oblatio; який може означати Євхаристію), знаменує благословення, ангели славлять, Отець вчиняє дійсним» (Tertull. Ad Uxor. II. 9). Процитований вислів Тертуліана є для нас особливо важливим, тому що багато дослідників його розуміє як перший опис церковного чину шлюбу (який, в такому випадку, до початку ІІІ століття, полягав в уділенні молодим благословення під час Літургії. В іншому місці Тертуліан згадує про участь християн у заручинах та шлюбі, і з його згадки зрозуміло, що і заручини, і шлюб звершувались, згідно із загальноприйнятою в античності церемонією (Tertull. De idololatr. 16). Більше того, Тертуліан намагається звернути увагу християн на неприпустимість деяких елементів цієї церемонії як надто поганських (зокрема, Тертуліан протестує проти надто поганського, на його думку, звичаю зодягати на наречених вінці. Tertull. De Corona, 13.4; 14.2), але не протиставляє їм ніяких церковних обрядів, чим виразно вказує на те, що на початку ІІІ століття християни, з одного боку, звершували шлюбну церемонію так, як це було у звичаях суспільства того часу, а з іншого – причащались і регулярно участю в Пресвятій Євхаристії освячували свій шлюб.

Єдиний приклад молитви, яку читають з нагоди шлюбу, серед ранніх текстів, знаходиться в апокрифічних «Діяннях апостола Томи» (кінець ІІ – початок ІІІ стт.), де описано, як апостол Тома благословляє молоду пару біля подружнього ложа (Acta Thom. 10). Але ця молитва зовсім не є шлюбним благословенням, оскільки, вислухавши молитву і проповідь св. Томи, наречені обіцяють ніколи не жити подружнім життям.

Отож, до IV ст. особливого чинопослідування шлюбу в Церкві ще не було; достатньою для освячення подружнього життя християн була постійна їхня участь у Євхаристії. Християни здійснювали шлюбну церемонію, відповідно до античних звичаїв, але перед тим просили у єпископа його згоди (благословення). 

о. Мирослав Думич, доктор літургійного богослов’я

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting