Бучацька Єпархія УГКЦ Літургійна комісія ХРИСТОС ЧОЛОВІКОЛЮБЕЦЬ

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
ХРИСТОС ЧОЛОВІКОЛЮБЕЦЬ Друк e-mail

Так східних, як і західних християн єднає одна спільна мета: прославити любов Триєдиного Бога, головно Другої Божої Особи, Ісуса Христа, який приніс спасіння цілому людському родові. Мета є одна, але шляхи до цієї мети різні, згідно з ментальністю та духовно-богословськими традиціями Сходу і Заходу. Захід більше звертав і звертає увагу на людську природу Ісуса Христа та на всі ті події Його життя, які були притаманні Спасителеві як справжній людині: терпіння і смерть. Схід більше наголошує Божество Ісуса Христа і вияви цього Божества також і в земному житті Христа Господа: поява Пресвятої Тройці під час Його хрещення, преображення на Таворській горі, а головно Його світле воскресіння.

Для Заходу події Голготи становлять вершок нашого спасіння (відкуплення – в західній термінології) та найвищого вияву Божої любові до людей. Тому і культ Пресвятого Серця Христового має «пасійний» або «страждальний» характер і є неначе продовженням та розвитком давнішого почитання Христового боку, пробитого списом воїна. Серце Христове, зранене не тільки списом римського вояка, але також людськими гріхами та невдячністю, домагається від нас взаємної любові, співчуття, жалю за гріхи. Почитання Пресвятого Серця Христового на Заході вже досить давнє, бо почавши від ХІІІ ст., деякі містики і святі почали робити Серце Христове предметом своїх розважань, молитов, адорацій. Цей культ ще більше поширився у Західній Католицькій Церкві під час і після Реформації. У XVI і XVII століттях починають появлятися зображення Ісуса Христа з Пресвятим Серцем на грудях. Цей культ розвинувся особливо після чудесних об’явлень Ісуса Христа французькій черниці, св. Маргариті Марії Алякок (1673-1675), в яких Він доручав почитання Свого Пресвятого Серця. 1856-го року Апостольська Столиця впровадила свято Пресвятого Серця Христового в Західній Католицькій Церкві. Тут треба сказати, що Апостольська Столиця ніколи не вмішується безпосередньо в літургічні справи Східних Католицьких Церков, тому помилковим є твердження, що те свято стало обов’язковим у цілій Католицькій Церкві. Те свято установлено для Латинської Церкви.

Для Сходу не тільки події Голготи, але теж і всі інші Божі акти є виявом Божої великої любові до нас: створення людини, воплочення Божого Сина, Його хрещення в Йордані, Його спасительна смерть на хресті, триденне воскресіння, вознесіння на небо і зіслання Святого Духа. Але центральне місце між цими Божими добродійствами займає, без сумніву, Христове воскресіння. Воно є неначе другим створенням вселенної, приверненням давнього райського блаженного стану, перемогою над темними силами диявола, гріху і смерті та обновленням цілої людської істоти. Воно також є кульмінаційною точкою Божого чоловіколюбія, і богослужби цього празника закликають нас до любові і взаємного прощення. Тому культ Христа Чоловіколюбця має на Сході не «пасійний», але воскресний, тріумфальний характер. Тому також і великодній час є не тільки періодом звеличування Божої всемогутності нашого Спасителя, але також і Його безмежної любові до людей, як про це свідчать поодинокі неділі між Великоднем і Вознесінням. Христос тоді привертає віру невірному апостолові Томі, згідно зі словами церковних гімнів «перемінює плач мироносиць у радість воскресіння», уздоровлює паралітика, навертає грішну самарянську жінку, відкриває очі сліпородженому.

Захід почитає Божу любов, що терпить і вмирає за нас та викликує в побожних людей співчутливу любов, жаль, каяття. Схід прославляє Божу любов, що смертю смерть перемагає, воскресає, робить нас співучасниками нового прославленого життя та закликає людський рід до радості і тріумфальних співів. Це, можна сказати, і є основна різниця між почитанням Пресвятого Серця Христового і культом Христа Чоловіколюбця. На Сході почитали також уже давно і далі почитають зранений бік Спасителя, і є навіть ікони, в яких Христос вказує на свій зранений бік, і деякі західні богослови хочуть тут знайти тісніший зв’язок з латинським культом Пресвятого Серця Христового. Але Схід дивиться на цю справу інакше. Східні Святі Отці (а також і деякі західні) і наші богослужбові тексти інтерпретують цю рану Спасителя не як символ терпінь і смерті, але як прообраз Святого Духа, віри, Церкви, Святих Тайн, а головно як джерело живої води. Значить, тут домінує не аспект Голготи, але Великодня і П’ятдесятниці. Десь у ХІІ-му або ХІІІ-му ст. постав на Сході акафіст до найсолодшого Господа нашого Ісуса Христа. Також і це богослуження дехто старається пов’язувати зі західним набожеством до Пресвятого Серця Христового. І хоч у назві ця схожість може проявлятися, то зміст акафісту вповні східний: Христове чоловіколюбіє йде в парі з Його Божеською всемогутністю і царською славою. Правда, на Сході були поодинокі духовні і світські особи, що прославляли Христову любов на західний спосіб, під видом терплячого Христового Серця. Але це винятки, які не порушують загального правила, і на основі цих поодиноких винятків не можна творити загального культу.

Почитання Божої любові на сході дуже давнє, бо вже в IV ст. стрічаємо богословське опрацювання такого культу. Св. Григорій Ніський створив своєрідну богословію Божої любові. Крім загальної любові (гр. «агапе»), він ще розрізняє в Бозі особливу любов до людей і називає її «чоловіколюбіє» (гр. «філантропія»). Св. Григорій твердить, що  «чоловіколюбіє є особливою характеристикою Божої природи». Отже, Схід уважає джерелом Божого «чоловіколюбія» не людську природу Ісуса Христа (Його Серце), але в першій мірі Його Божество.

Христос Чоловіколюбець бажає нашої любові, але не якоїсь сентиментально-співчутливої, тільки мужньої, твердої, витривалої, готової на жертви. В обмін за це дарує нам свою всемогутню любов, свою силу, своє життя та свідомість Божої опіки. У празник Вознесіння Господнього наша Церква звеличує воскреслого і прославленого Спасителя, що відходить до свого й нашого Небесного Отця такими словами кондака: «Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами, і ніхто проти вас».

 

Підготував о. д-р Мирослав Думич,

за книгою Євгена Іванківа «Український Християнський Схід»

(Чикаго, 1992)

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting