Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 23-тю неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 8, 26-39)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 23-тю неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 8, 26-39) Друк e-mail

04 11 18 1

«Дух той часто хапав чоловіка,

 і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами

і стерегли, та він трощив окови,

 і демон гонив його по пустелях»

(Лк. 8, 29).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Під час земного життя Ісус Христос навчав людей, звершував чуда і в середовищі людському було багато таких людей, підневолених злим духам, які мучили їх (людей) різними способами.

Сьогодні Христова Церква пропонує нам євангельську розповідь про вигнання бісів з людини; розповідь, яка міститься у восьмій главі Євангелія від Луки.

Край, до якого прибули учні з Ісусом, названо Геразинським[1]. Ісус прибуває у Десятимістя, тобто на територію союзу десяти міст, яка містилася навпроти Галилеї[2]. Беручи до уваги вище сказане та факт, що події мають місце в околицях Декаполісу (союз десяти грецьких міст за Йорданом), – слід розглядати історію в Лк 8:26–39, – як подію, яка мала місце в язичницькому контексті. 

Христос виходить на берег навпроти Галилеї і зустрічає чоловіка, який мав бісів і не носив одежі, тобто був одержимий злими духами. Людину зображено як таку, що мешкає в гробах, тобто в місцях, пов’язаних із померлими, тим самим вказано на її становище: вона перебувала в просторі смерті[3].

Біси, – число яких було легіон, – витворюють також своєрідну семантичну лінію. Вони постійно мучать чоловіка: позбавляють людського вигляду, змушують жити тваринним життям – ночувати в гробах; гонять по пустинях. Якщо б Ісус не прийшов та не зцілив чоловіка, то демони  вимотавши до кінця його волю,  в кінцевому результаті привели б його до загибелі, – що дуже чітко видно з того, що сталося з свинями. Але найважливіше – вони  бояться Ісуса, та коряться Його слову.

Злий дух виявляє свою лукаву, хитру сутність. Відповідаючи на запитання, не відповідає на нього. Він намагається приховати власне ім’я за загальним – Легіон, тобто подає назву великої групи. Але тим самим Лука вказує на інше: весь цей легіон перемогла одна особа – Ісус[4]

Біси намагаються не потрапити в безодню, бо це місце мертвих, а вони себе вважають живими. Ісус їх туди не посилає. Вони самі вибирають собі дорогу, яка видається їм такою, що не веде до безодні. Євангелист Лука вказує лише на свиней, хоча разом зі свинями були їх пастухи. Вказує тому, що біси бачать лише стадо свиней, яке може їх прийняти, на пастухів-людей вони претендувати не можуть. Адже Ісус наказує їм вийти з людини. Біси зробили свій вибір, він пов'язаний зі свинями, яких євреї вважали тваринами нечистими (Лев. 11, 7)[5].

Переможеними є злі духи, котрі відступили перед владою Божого Сина. Уся руйнівна сила, з якою діяли на одержимого, виявилася тоді, коли ввійшли у велике стадо свиней: і кинулося стадо з кручі у воду та й потонуло. – Злий дух діє завжди руйнівно.

На сцену виходять власники свиней. Були це, без сумніву, язичники-погани. Біль від втрати тварин був у них більшим, ніж радість з оздоровлення біснуватого. Світ має інші мірки для духовних та матеріальних цінностей, ніж Спаситель. Місцеві жителі не наважилися прогнати Ісуса силою, але почали просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. Ісусова влада над нечистими духами не привела їх до віри. Вони радше налякалися її. Любили бо більше свиней, маєток, вигоди та добробут, ніж Господнє сильне, повновладне слово.

Дуже цікавим було ставлення тих людей до Ісуса. Попри те, що біснуватого вони боялися, все ж таки Ісуса, що зробив його безпечним для них, просили відійти від них. Диявола в біснуватому терпіли, а от Христа – ні. Просили його відійти з їхнього краю. Цілком інакше повівся той, що на власній шкурі відчув усю тиранію диявола та був звільнений з-під його влади. Він хотів залишитися з Ісусом. Але Господь сказав йому: «Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі» (Лк. 8, 39)[6].

Святе Передання називає диявола та його ангелів ворогами людського роду й противниками спасіння. Найтяжчим випадком панування диявола над людиною є одержимість. Для звільнення людини від одержимості Церква використовує особливі молитви, які складають Чин екзорцизму – вигнання диявола. Цей Чин може звершувати тільки екзорцист – священик, поставлений на це служіння з благословення єпископа. Божественна благодать через молитву екзорциста визволяє людину з-під влади лукавого.

Одержимість трапляється за допустом Божим через грішне й нерозкаяне життя чи іншу причину, коли люди фізично або психічно узалежнюються від «підступів лукавого». Проте, здобуваючи владу над тілом і волею особи, диявол ніколи не зможе стерти образу Божого в ній, тому людина, за молитвою Церкви, завжди зможе визволитися з-під влади диявола[7].   

Диявол не спроможне нічого творити, ані навіть не може творити так, як людина, щоб виникло щось нове. Будь-яка його дія спрямована на те, щоб – через обдурених ним людей – Божі діла псувати, деформувати, вивертати. Сам він протистоїть усьому святому. Тому стисло можемо сказати так: Бог творить, людина співтворить, а диявол спотворить.

Диявол боїться нашого Спасителя Ісуса Христа. Хоч він деколи уособлює собою навіть цілий легіон, - на наказ Христа мусить покинути людину. Ніде в Євангелії не знайдемо, щоб Ісус Христос не міг дати собі ради з дияволом[8].   

До відомого Гайд-Парку в Лондоні, де кожен може виступати з будь-якою промовою, одного разу прийшов проповідувати відомий домініканець Мек Набб. Говорив про Церкву та про Святі Тайни. Раптом його промову перервав молодик у порваних штанах з довгим волоссям та брудним карком, голосно вигукуючи: «Церква збанкратувала! Християнство триває вже 2000 років, а люди – все ще злі, злочинці та неморальні!» Проповідник на хвилину зупинився, немов роздумуючи, а потім сказав: «Друже, маєте рацію. Вже минуло 2000 років, як Ісус Христос заснував Церкву, установив Святі Тайни, а люди – повні хиб та неправди. А тепер прошу не ображатися: мило винайшли вже багато століть тому, а ваш карк, вибачте, чомусь не є чистий. Згідно з вашою логікою, це означає, що мило неспроможне очистити його».

Так само, як мило не є винне в тому, що карк якоїсь людини не є чистий, - так і з нами в Церкві. Не Святі Тайни винні, що ми слабкі, злі, повні хиб та неправди, - а ми, бо Святими Тайнами не користуємося.      

 

[1] Євангелист Матей подає назву місця прибуття Ісуса як гадаринський край.

[2] Станішевський Є., Коментар до Євангелія на 23-тю неділю по Зісланні Святого Духа//Коментарі до Недільних Євангелій, Свічадо, Львів 2015, 229.

[3] Розповідь про герасинського біснуватого, який жив у гробах, – для юдейської аудиторії Палестини першого століття, – сприймалася через призму чистоти та нечистоти, оскільки, згідно тодішніх законів, дотик до трупа оскверняв людину (Лев 11:24–28; Чис 19:11–16). Язичницькі обряди, про які згадує Ісая, зображені як поклоніння в гробницях та споживання свинячого м’яса (Іс 65:3–4).

[4] Станішевський Є., Коментар до Євангелія на 23-тю неділю по Зісланні Святого Духа, 230.

[5] Станішевський Є., Коментар до Євангелія на 23-тю неділю по Зісланні Святого Духа, 230.

[6] Іштванік С., Духовні повчання на неділі і свята, книга 1, Місіонер, Жовква  2016,180-181.

[7] Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос – Наша Пасха», Свічадо, Львів 2011, 168.

[8] Іштванік С., Духовні повчання на неділі і свята, 180.

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting