Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Преображення ГНІХ (Мт. 17, 1-9)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Преображення ГНІХ (Мт. 17, 1-9) Друк e-mail

«Іди за Ісусом Христом,
і багато підуть за тобою!»

Дорогі у Христі! Сьогодні ми згадуємо подію Преображення Господнього . В цей день ми ніби самі опиняємося на високій горі. Вже вчорашні читання (паремії) на вечірні зі Старого Завіту, які ми слухали, нагадують нам про тих, хто випереджав апостолів у цьому сходженні. Про пророка Мойсея, який по дорозі до обіцяної землі із країни рабства дістав Закон на Синайській горі. Про пророка Іллю, який там же, на горі, переховуючись від переслідувань і усамітнюючись у молитві, відчув біля себе життєдайну присутність Самого Бога. І ось на горі опиняється Христос із трьома апостолами: Петром, Яковом та Іваном . І втретє після приходу Христа в світ чує людина Боже слово: «Це Син Мій улюблений, що Його Я вподобав».

Що це була за гора, євангелісти не кажуть, вони називають її «високою», а апостол Петро (2 Пт. 2, 18) – «святою». Однак давнє передання одноголосно свідчить, що це була гора Тавор у Галилеї, на південь від Назарету, у прекрасній Єзреельській долині.

Петро і сини Заведея, Яків та Іван, які, за словами св. Прокла, духом представляли і всіх інших апостолів, були Господу миліші від інших, бо були першими Христовими учнями: Петро був перший у вірі (див. Мт. 16, 16-19), Яків перший у стражданні і вінці мученика (див. Ді. 12, 2), а Іван – перший у любові (див. Ів. 21, 20).

Преображення Господнє – справжня теофанія: через людську природу Ісуса Христа просіяло Його божество; Він постав перед своїми учнями як Бог. Він об’являвся й у старозавітніх теофаніях, але порівняно зі Старим Завітом відбулися величезні зміни – перехід із Синаю на Тавор, з темної хмари на яскраве світло преображення.

За свідченням Святого Письма, «коли Він молився, вигляд Його обличчя став іншим» (Лк. 9, 29), тобто «обличчя Його засяяло, наче сонце» (Мт. 17, 2), а «одежа Його заблищала» (Мр. 9, 3), «побіліла, наче світло» (Мт. 17, 2), «так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би» (Мр. 9, 3).

Відомий італійський художник Рафаель намалював картину Преображення Господа на горі Тавор. На картині височіє ця свята гора. Під нею стоять дев’ять Апостолів, а коло них зібрані люди. Спереду видніється нещасний батько, який привів до апостолів свого сина, щоб вигнали з нього злого духа та оздоровити його. Апостоли намагаються, але не можуть допомогти дитині. Бачимо це з їхніх безпорадних поглядів на хлопчину, що його мучив злий дух. Один з апостолів підняв руку і вказує на гору Тавор. На цій горі бачимо трьох апостолів, обличчя яких сяють від щастя. З їхніх лиць можна вичислити, що сказав притому святий Петро: «Господи, добре нам тут бути!». Трохи вище бачимо Ісуса Христа, обличчя Якого сяє, наче сонце, а одежа біла, наче світло. Коло Ісуса стоять Мойсей та Ілля і розмовляють з Ним.

Великий художник хотів нам своєю картиною сказати, що там, де нема Христа, де панує диявол, - там лише біда і страждання, і люди безпорадні супроти них. Про це говорить сумне дійство під горою. Рука апостола, що вказує на Тавор, вказує нам що справжнє щастя є лише там, де Христос, який є правдивий чоловік і правдивий Бог.

Сьогоднішнє свято навчає й закликає нас до переміни нашого життя. У цій переміні перше місце повинен зайняти Христос, Який сам здібний змінити людину на краще, якщо вона дозволить Йому це вчинити.

Преображення – це засадничий досвід Ісусового життя: вибір, який був зроблений у хрещенні, а тепер конкретизується в перспективі хреста, підтверджується як шлях до свободи і слави Божої. Упродовж життя Господь завжди дозволяє завважити людині свою славу, щоб підтримувати її у випробуваннях. Є дні, коли Бог видається дуже близьким, у молитвах ми можемо провадити з Ним справжній діалог. Мало того, деколи ми дуже сильно відчуваємо Його присутність і Його любов. А потім якось настає тиша, і все починає здаватися сірим і безбарвним, світ стає безрадісним, а Бог – ніби «байдужим до наших бід». Таким чином у буденному житті ми переживаємо одні за одним смерті і воскресіння. Проте тоді слід думати про Господнє преображення, коли Він дозволив вибраним побачити Його славу, а потім повів їх з гори до страждань, до хреста. Але наприкінці дороги і на Нього, і на нас чекає славне воскресіння.

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting