Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 4-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 4-ту неділю по Зісланні Святого Духа Друк e-mail

«Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою»
(Мт. 8, 13).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі! Сьогоднішня Євангелія змальовує нам зустріч римського сотника з Ісусом, який щойно увійшов до Капернауму . Ісус прямує однією з вулиць міста, за Ним ідуть люди, сотник наближається до Ісуса й висловлює Йому своє прохання, що стосується хворої людини, яка не могла прийти сама. З цього бачимо, що євангелист показує сотника як такого, що чув про силу Ісуса, про те, що Ісус зціляє хворих та немічних людей.

У грецькому перекладі в тексті Євангелія від Матея знаходимо іменник пайс, що означає дитина, а саме хлопець, на що вказує артикль чоловічого роду. Мова може йти як про сина так і про слугу. У Євангелії від Луки вживається іменник дулос, що означає слуга.

Хлопчина лежав вдома й тяжко мучився. Сотник вирішує привести лікаря-чудотворця, про якого поширилися чутки на той час, - Ісуса з Назарету. Сотник приходить , ламаючи бар’єри культур і релігій, приходить із чужого юдеям світу, зі світу могутньої римської імперії, яку він тут, на далекій провінційній околиці репрезентує. Але приходить, щоб у покорі схилитися перед Христом, виявити готовність прийняти Його слово з пієтетом, якого бракувало в оточенні Христа в Ізраїлі.

Одна риса поданого сотника вказує на його багате духовне життя: на ті часи для вільної людини, для римлянина опускатися до турботи про свого раба було чимось незвичайним. Набагато більш незвичайним, ніж якби ми зараз почали турбуватися про здоров’я своєї домашньої тварини. Раб був станом нижчим за домашню тварину – десь на рівні свійської тварини. Так його розглядали римляни. А в ставленні до раба-юдея поєднувалися два однаково зверхні підходи до ближнього: як до раба і як до представника іншої цивілізації.

У слузі сотник бачить близьку людину, яка потребує допомоги. Тим самим сотник (центуріон) виставляє себе на посміховисько перед підлеглими, звиклими лише кепкувати з забобонних юдеїв і не приймати всерйоз їхніх учителів і пророків. Мужність сотника виявилася в готовності задля порятунку слуги (сина) схилитися перед авторитетом і силою Ісуса, не переймаючись тим, як це сприйме його оточення.

Чи знав римський вояка про обіцяного пророками Месію, про Його очікування юдейським народом? Зараз визначити це неможливо. Але певним є те, що він знав про Ісуса та серцем відчував Його особливе покликання. Сотник звертається до Ісуса, усвідомлюючи свої людські немочі, свої гріхи. Він просить допомоги не задля свого привілейованого становища або своїх заслуг перед юдейською громадою Капернауму. Римський центуріон лише передає благання хворого слуги. Сам же він вважав себе негідним Господнього милосердя: «Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю» (8, 8).

Сотник несміливо звертається до Христа, благаючи за свого слугу, - і не тільки одержує сподівану допомогу за своєю вірою, але й заслуговує на Господнє визнання.

Випадок із сотником слугує для того, щоб оживити нашу віру. Слово Боже безперечно діє, але лише для людини, яка має віру. Той, хто вірить, має ті самі можливості, що й Бог, адже його могутність вивільняється вірою людини, яка її приймає. Такої віри від самого початку своєї місії вимагає Ісус і вимагатиме завжди; вона є поставою довіри і повного уповання, коли людина відмовляється розраховувати на власні слова і власні сили, щоби покластися на слова і могутність Того, в кого вірить. Віра – це те, що завжди потішає, допомагає, додає бажання жити й відвагу боротися з труднощами.

Сотник, маючи віру, прийняв чужу біду, чужі клопоти, як свої власні. Він цілковито упокорився перед Ісусом Христом, випрошуючи у Нього ласки позбавлення від страждань хворого слуги. Таким життям повинні жити і ми. Життям відданим Богові і нашим ближнім. Життям насиченим глибокою вірою у милосердя і любов до нас Христа Господа, наповненим добротою, милосердям і любов’ю до інших людей.

Розмова між чоловіком, що недавно навернувся до Христа, і його другом, який не вірить у Бога:

- Я чув, що ти навернувся до Христа. Це дійсно?
- Так.
- То ти, мабуть, дуже багато знаєш про Нього. Скажи мені, де Він народився?
- Не знаю.
- А скільки мав років, коли помер?
- Не знаю.
- Скільки книжок написав?
- Не знаю.
- Ти явно знаєш замало, щоб казати, що навернувся до Христа!
- Маєш рацію. Мені соромно, що так знаю про Нього. Однак мені відоме одно: три роки тому я був пияком. Я мав безліч боргів. Моя родина була на межі розпаду. Моя дружина й діти щовечора боялися мого повернення додому. А тепер я не п’ю, більше не маю боргів, наша сім’я щаслива, а мої діти з нетерпінням чекають мого повернення з роботи. Це все зробив для мене Христос. І саме стільки я знаю про Христа!

Найважливішим є те, що Ісус змінює наше життя. На цьому треба особливо наголосити: наслідувати Ісуса – означає змінити спосіб сприйняття Бога, інших людей і самих себе. Це інший спосіб життя, порівняно з тим, який залежить від поточної моди, та інший спосіб умирання. І саме це і є таємницею «навернення» і «уздоровлення».

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting