Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на неділю про блудного сина (Лк. 15, 11-32)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на неділю про блудного сина (Лк. 15, 11-32) Друк e-mail

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на неділю про блудного сина (Лк. 15, 11-32)

«Глянь, Христе, на печаль мого серця,
глянь на моє навернення,
глянь на сльози, Спасе,
і не відкинь мене!»
(9-та пісня канону утрені неділі Блудного Сина).

Дорогі мої! Перебуваючи на порозі Великого посту, ми ще і ще раз повторюємо в євангельському читанні притчу про блудного сина, бо ця притча про Бога і про людину, притча про наше ставлення до нашого Небесного Отця і один до одного, притча про те, як сам Господь ставиться до нас, грішних, упалих людей. Сьогодні свята Церква показує нам, немов у дзеркалі не тільки образ людського обличчя, але також і душу людини.

 

Дуже часто ми можемо почути, що притчу про блудного сина називають перлиною серед усіх притч. Історія притчі подає нам глибокий зміст моральності, любові та прощення, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Важко знайти кращу розповідь про покаяння, як у притчі про блудного сина.

Отож Господь бере за приклад життя багатої родини – батько і двоє синів. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажаннями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна. Право отримати спадщину для нього є важливішим від правил родинного співжиття, яке для нього, мабуть, стало обтяжливим, і він вирішує отримати спадок ще за життя батька. Він хоче позбутися батьківської опіки, щоб його життя стало незалежним

За тогочасним єврейським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж іншими синами. У подані родині було тільки двоє синів, отож молодшому припала третина.

На перший погляд видається, що молодший син не залишає вдома нічого, бо все збирає і вирушає. Але це не так. Він залишає найбільш суттєве – батьківську любов, даром якої є це все, що він забрав. Батько мовчки погоджується, не дорікає синові, віддає йому все як належне, хоч міг би й відмовити у цьому спадку, бо батьківське право – залишити спадок або не заповісти його. Але батько мовчки віддає, а син забирає своє майно, свій спадок і йде в далекий край. Молодший син покинув батьківську оселю і, як наслідок, покинув самого себе.

Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Розпочалося нове життя, якого він до цього часу не знав, - веселе, розкішне життя, товариство і забави одна гучніша за іншу. І врешті-решт не зауважив, як опинився обірваним, бездомним жебраком.

Ось тепер наступили сумні дні у його житті, в очі почав заглядати голод. І так багацька дитина стає пастухом свиней. У єврейському середовищі свиней вважали тваринами нечистими. Той, хто їх вигодовував, спричинявся до зростання, збільшення нечистоти.

Молода людина виснажена голодом. Виникає сильне бажання наповнити шлунок хоч би стручками, що їдять свині – нечисті тварини. Євангелист підкреслює, що «й тих ніхто не давав йому». Без любові, дружби, співчуття життя перетворюється на змагання зі свинями, щоб вижити. Молодший син стоїть перед вибором не стільки їсти чи не їсти, але радше – признатися самому собі, ким він є насправді. Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому.

Після такого гіркого досвіду, усвідомивши свій вчинок, юнак не має сміливості назватися сином свого батька. Він не згадує про свого брата, що має досить хліба, а звертає увагу на слуг, яким не бракує поживи. Син став слугою, втратився зв'язок батько – син.

Наскільки низько не опустилася б людина, в усі часи, в усіх куточках світу, у кожній культурі завжди присутній голос, який відроджує, тонкий прошарок пам’яті, прихованої під змарнованим спадком, що кличе людство віднайти себе, відродитися з висоти, коли пустеля надії провокує голод за чимось іншим.

На початку, коли молодший син пішов із дому, він слухав голосу гордині, яка вимагає прав, просить достроково свого спадку. Тепер же, опам’ятавшись, він слухає внутрішній голос, який народжується з поразки, з тиші людської долі: «Я тут помираю». Блудний син, відійшов далеко від рідного дому на чужину і саме ця чужина виявляє нам глибинну суть нашого життя. Бо лише усвідомивши себе духовно на чужині, ми можемо розпочати повернення до правдивого християнського життя.

Син вирушив до батька. Для батька ж, що стільки часу терпеливо очікував на прозріння сина, вистачило лише поруху в його бік. Він розуміє, що дорогу назад синові буде знайти нелегко, і з милості своєї вирішує сам прийти до нього, коли той ще в краю далекім. Люблячий батько завжди неначе стояв на сторожі, неначе би він на порозі чекав свого сина, якого він продовжував любити. І чекав не гордо, щоб не дорікнути йому, а чекав гаряче і з любов’ю. Він забув про все, вибіг йому на зустріч, обняв його, як свою найкращу дитину і запросив до хати.

Син бажає стати слугою! Батько хоче бачити свого сина не далеко, а поряд і бажає, що син зрозумів, що він син, а не слуга. Наказує принести найкращу одіж. Батько хоче повернути синові найкращий одяг. Він хоче дати синові одяг – той, що його він носив, коли перебував з батьком, - одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином, і стається це у Христі: «Всі-бо ви, що в Христа хрестилися, в Христа одягнулися» (Гал. 3, 27). Чи тішилися ми колись тим, що «в Христа одягнулися» у своєму хрещенні? Батько проголошує грішну людину «мій син».

Подібно поступає з нами і Господь Бог, Він радо приймає розкаяного грішника, бо ніякий гріх, ніяка образа не може перебороти Божого милосердя. Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Роздумуючи над нею, ми відчуваємо, що блудний син – це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи віддаляється від Господа Бога. Тому ця притча для кожного з нас є такою близькою, бо є своєрідною частиною нашого навернення і каяття перед нашим Відвічним Отцем.

Вся історія спасіння людського роду – це історія Божого милосердя до грішної людини. Бог створив для нас пречудову землю, подбав про все потрібне для нашого розумного життя. На превеликий жаль, багато людей, як цей блудний син, беруть від Небесного Отця свою частину, тобто, Божі дари, і відходять в далеку країну гріха, далеко від Бога. Користуючись свобідною волею, людина дуже часто нерозумно витрачає природні і надприродні дари, які отримала від Творця.

Покинувши Бога, грішник потрапляє у важку неволю диявола. Відтак наступає духовний голод. І щоб сталося з євангельським блудним сином, якщо би він і надалі залишився на чужині у голоді? Напевно би пропав і, можливо, що на віки, так як пропадає багато грішників сучасної доби.

Дорогі мої! Якщо можливо, хтось із нас упізнав себе в образі блудного сина, то якнайскоріше ставаймо у його сліди, що провадять до щирого каяття. Промовмо і ми: «Отче, я прогрішився проти Неба й проти Тебе» (Лк 15, 18). Дозвольмо словам сьогоднішнього Євангелія доторкнутися нашого серця і думок. Щоб кожний з нас зміг побачити себе подібним до блудного сина, а також знайшов у собі силу та відвагу знову повернутися до нашого Небесного Отця, Який повсякчасно очікує нашого повернення до Його батьківського дому!

Молодий студент закінчував навчання в університеті. Його батько був надзвичайно гордий за свого сина і дуже його любов. І ось одного дня він запитав свого сина про подарунок, який би він бажав отримати після захисту диплому. Син відповів, що найкращим подарунком для нього був би автомобіль. В день захисту диплому син сподівався отримати від батька ключі від нового автомобіля. Але був дуже здивований, коли батько вручив йому якийсь пакунок. Коли син відкрив цей пакунок, то побачив Біблію. І був дуже розчарований, що не отримав очікуваної машини, кинув Біблію на стіл, залишив родинний дім, і з цього часу не спілкувався з батьком…

Через кільканадцять років він отримав повідомлення про смерть батька. Мати надіслала телеграму, в якій просила, щоб зглянувся над нею і прибув додому на похорон батька. Коли син відкрив двері дому, то побачив, що Біблія, через яку він погнівався з батьком, лежить на столі, де і лежала. Після привітання мама попросила сина взяти Біблію, відкрити її і поглянути, що там є. Коли син відкрив Біблію, то побачив білий конверт. А в конверті він знайшов чек, датований днем захисту диплому. І чек відповідав сумі необхідній для купівлі нового автомобіля. Тільки тепер син зрозумів, яку велику кривду він заподіяв своєму доброму батькові.

Батько любив його так сильно, що хотів подарувати йому усе. Він не тільки дав йому гроші на автомобіль, але, вручаючи йому Біблію, бажав нагадати про те, що у житті є найважливішим. А син все це відкинув…

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting