Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Обрізання ГНІХ і св. Василія Великого (Лк. 2, 20-21; 40-52)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Обрізання ГНІХ і св. Василія Великого (Лк. 2, 20-21; 40-52) Друк e-mail

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Обрізання ГНІХ і св. Василія Великого (Лк. 2, 20-21; 40-52)

«Владика обрізується восьмого дня,
як дитина, приймаючи ім’я Ісуса,
бо Він Спаситель і Господь світу »
(Восьма пісня канону утрені).

Христос Раждається!

Дорогі в Христі! Сьогодні маємо кілька нагод для святкування.

Перша нагода – це Новий рік, хоча ця подія, яка настає через тринадцять днів після цивільного (за григоріанським календарем) Нового року, по суті, у житті Церкви не відіграє великої ролі.

Перед нами – цілий рік, 365 днів. На нас чекає чимало справ: легких і важких. Найважча є праця над собою, над усуненням власних недоліків, що псують життя не лише нам самим, а й руйнують наші стосунки з іншими людьми. Вносять неспокій у сім’ї, на роботі, між сусідами. Перемога над самим собою – це найбільша перемога. Цю перемогу у Новому році найлегше осягнемо з поміччю та милістю Ісуса Христа, єдиною нашою силою.

Св. Іван Золотоустий у своєму слові на Новий рік закликає нас до подяки Владиці за те, що Він охороняв нас до цього часу. Застановімося у день Нового року в особливий спосіб пам’ятати про майбутність, щоб не сказав про нас хтось того, що сказав пророк про юдеїв: «… немов подув, літа їхні у погибелі раптовій» (Пс. 78, 33).

Друга нагода – це день св. Василія Великого. Це є день смерті одного з найбільших і найвизначніших учителів віри й монаших законодавців. Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила святого Венедикта на Заході. Він аскет, єпископ, учитель, богослов і вчений. Тому церковна спільнота з давніх-давен називає його Великим.

«Вшануймо ж тепер пам'ять його, правдивого отця, який породив нас Євангелієм у Христі Ісусі і своєю наукою преобразив нас у милих Богу дітей», - так говорив про Василія Великого св. Амфілохій, так плакав по ньому цілий світ.

В київській землі пам'ять славного святого Василія Великого з перших століть прийняття християнства була свята і високо шанована. Князь Володимир у святому хрещенні взяв ім’я Василія, він побудував у Корсуні і в Києві храми під покровом цього великого святого. Ім’я Василій – означає «цісарський, королівський, піднесений».

Читаючи житіє св. Василія Великого, ми можемо порівняти, чи віра наша є така широка і міцна, жива і постійна, як була віра св. Василія. Бо ж віра – це грунт нашого життя. «Віра так потрібна чоловікові, як повітря» (св. Климентій Олександрійський). Вірити по-християнськи – значить пізнавати як правду все, що об’явив Бог і св. Церква до вірування подає. Сильною, великою була віра св. Василія Великого, дай Боже, щоб і наша віра була така сама.

Однак основний зміст сьогоднішнього святкування прихований у третій події – Найменування Господа нашого Ісуса Христа. Як кажуть наші літургійні книги, найменування (надання імені) в єврейській культурі тих часів було пов’язане з обрізанням хлоп’яти на восьмий день по народженні. У нас це відбувається інакше. Дитина народжується, батько і мати домовляються між собою, часто радяться з іншими членами родини, як назвати цю дитину. Ім’я дитини може бути пов’язане з родинною традицією, з чиїмись уподобаннями, з іншими поняттями, але нині для нас воно не має глибокого релігійного значення.

Про що ж ішлося, коли називали Ісуса Христа? Надання імені в Старому Завіті і тогочасний культурі вважалося дуже важливим. Наведемо один приклад тогочасної ментальності. Коли Господь Бог створив Адама, то привів до нього всіх тварин, щоб той дав їм імена, тобто щоб прийняв їх у посілість, узяв за них відповідальність. Маємо ще інші приклади, пов’язані з найменуванням. Так, Аврам стає Авраамом, Сараї стає Сарою тощо.

Обряд найменування відбувався через своєрідний чин обрізання, який встановив сам Бог, коли за дві тисячі літ до Різдва Христового покликав Авраама з Харану до Ханаан-краю й уклав з ним завіт, а в знак того завіту потомки Авраама чоловічої статі на восьмий після день народження мали бути обрізані (Бут. 17, 10). Цей закон Бог підтвердив на Синаї (Лев. 12, 3).

Обрізання було ознакою вибраного народу Божого і вказувало на внутрішню потребу духовної чистоти, якою зобов’язаний був вирізнятися вибраний Божий народ серед поган; водночас було воно прообразом християнського таїнства хрещення, бо як обрізання було обов’язком кожного, хто хотів належати до ізраїльтян, так і святе хрещення є конечно потрібне для кожного, хто бажає стати християнином.

Воплочений Син Божий не потребував обрізання, однак хотів підкоритися цьому закону, аби, по-перше, показати, що прийняв справжнє (а не вдаване, примарне) людське тіло, і, отже, є Богочоловіком, по-друге, щоб доказати, що є потомком Авраама, від якого мав походити обіцяний Месія; та, врешті-решт, щоб навчити нас послуху Богові, терпеливості у терпінні і покорі.

«Ім’я «Ісус» не грецького походження, - говорить св. Іван Золотоустий, - Ісусом Він називається по-єврейськи, що грецькою означає Спаситель; Спасителем же Він називався тому, що спас свій народ… Направду, це було не просте ім’я, а скарб численних благ». Як високо почитає святе ім’я Ісус Його Церква, свідчить давній прекрасний звичай вітатися словами: «Слава Ісусу Христу» - «Слава на віки. Амінь». Празник Обрізання Господнього представляє нам, отже, це велике значення імені Ісус і велить нам це Ім’я почитати.

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting