Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Покров Пресвятої Богородиці Друк

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Покров Пресвятої Богородиці

«За всіх Ти молишся, благая,
За тих, що прибігають з вірою
Під могутній Твій покров,
Бо іншого тривалого порятунку ми, грішні, перед Богом,
В бідах і скорботах не маємо,
Обтяжені гріхами незліченними,
Мати Бога Вишнього,
Тому-то ми до Тебе припадаємо:
Ізбав від усяких негод рабів Твоїх»
(Стихири молебня до Пресвятої Богородиці).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на особливу увагу заслуговує празник Покрову Пресвятої Богородиці. Від самих початків, від часу, коли наші землі прийняли християнство, свято Покрову Богородиці завжди вшановували з великою відданістю. «Ще не чувано ніколи, щоби ти не помогла», - співаємо в пісні-похвалі Марії.

Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж до сьогодення. Секрет такого постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Опікунки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земне й людське, але небесне й могутнє заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ.

В історію становлення свята Покрови Пресвятої Богородиці лягла подія, що сталася багато десятиліть тому. На початку Х століття Константинополь оточили вороги, маючи намір його захопити. Мешканці міста, глибоко віруючі християни, молилися у Влахернській церкві під час Всенічної. Під час молитви юродивий Андрій, за походженням слов'янин, і його учень Епіфаній побачили Богородицю, яка простягала над народом свій омофор. Це був знак, що Матір Божа опікується Константинополем. За деякий час вороги відступили.

Від тієї хустки-покрова і празник отримав свою назву. Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії.

Ця подія набула великого розголосу і її почали святкувати, спочатку в Греції, а згодом і на слов’янських землях. Свято Покрову у греків було місцевим празником і після падіння Константинополя 1453 р. його перестали святкувати. Але на наших землях це свято отримало глибоке і сильне коріння.

Вже князь Ярослав Мудрий віддав Русь-Україну під покров Пресвятої Богородиці. Не раз спасала Вона нашу землю від диких орд татарських і нападів турецьких. Особливо Київська Русь удостоїлася Її щедрої опіки у XVII ст. Захопивши Кам’янець-Подільський, турки у 1672 р. підійшли до міста Теребовлі і, не змігши взяти його приступом, підклали бочки з порохом під мури міста, переконані, що висадять одним махом місто у повітря і так промостять собі дорогу до подальшого лютого наїзду на Русь-Україну. У тій недолі побожні жителі Теребовлі збіглися до замкової церкви і, впавши перед чудотворною іконою Пречистої Діви на коліна, цілу ніч молили Богоматір про поміч і спасення. Над ранком бочки з порохом вибухнули, однак висадили в повітря не мешканців Теребовлі, а турків. З вдячності за цю поміч тодішній Львівський єпископ Йосиф Шумлянський переніс чудотворну ікону Пресвятої Богородиці з Теребовлі до Львова, де вона в архикатедральному храмі св. Юрія зберігається і до нині.

У празник Покрову сюди щороку із найдальших сторін нашого славного краю горнуться тисячі і тисячі вірних, щоб перед тією іконою подякувати Пречистій Діві за ласки, які від Неї уже не раз отримували, і випросити нових, яких ще потребують.

Відомий в нас на Галичині до ІІ Світової Війни митець Юліян Буцманюк, в Жовківському храмі Христа-Чоловіколюбця (монастир оо. Василіан), чи не вперше в новітньому українському мистецтві, в такому розширеному іконографічному вирішенні, представляє Богородицю як покровительку відродженої у ХХ столітті новітньої Української Держави. Її уособлюють групи громадсько-політичних діячів Української Народної Республіки (в нижній частині композиції, зліва) та Західно-Української Народної Республіки (справа). Перших очолюють Симон Петлюра, Михайло Грушевський і Павло Скоропадський, серед вирізняються Кость Левицький і Євген Петрушевич, Сидір Голубович та Василь Панейко, полковник Дмитро Вітовський та Григорій Коссак, генерал Мирон Тарнавський…

На честь Богородиці будували численні храми, писали ікони. Найвідоміші з ікон княжого періоду є ікони візантійської традиції Вишгородська (Володимирська) і Белзька (нині Ченстоховська). На цій традиції розвинулося і самобутнє українське іконописання.

Місцями паломництв до чудотворних богородичних ікон є Почаїв, Зарваниця, Унів, Гошів, Страдч, Жировиці, Ярослав, Холм, Марія-Повч та багато інших. Особливе покладання на опіку й допомогу Богородиці стало традицією українського народу.

Святіший Отець Пій Х в 1912 році сказав до нашого єпископа Микити Будки такі слова: «Ваш народ не може загинути, бо має дві запоруки: ваш народ любить Євхаристійного Ісуса і Пречисту Діву Марію. З цими запоруками народ не може пропасти».

Богородиця простягає свій покров над усіма без винятку. Бог та Пресвята Богородиця можуть втручатися в наше життя: якщо ми з вірою прибігаємо, то й «отримуємо і не будемо посоромлені», як про це йдеться в одному піснеспіві під час посту. Усе залежить від нашої віри. За прикладом козаків та воїнів УПА, оберімо Марію своєю покровителькою та віддаймо з довірою під її покров наш український народ і, зокрема, українських воїнів.

З історії знаємо, що турки намагалися завоювати Європу, щоб знищити в ній християнство і насадити там мусульманство. Через їхні численні наїзди народи Європи вистраждали дуже багато. І трапилося ось що: коли турки завоювали фортецю Будин, а християнські захисники знали, що вже не зможуть встояти перед ними, - вирішили врятувати бодай статую Пречистої Діви Марії, яка стояла на площі перед храмом замку Будин. Статуя була не лише велика, а й важка. Не можна було її перенести, тому її замурували. Так статуя залишилася замурованою 145 років – час усього того періоду, коли замок Будин був у руках турків.

Через 145 років християнські війська напали на Будин, щоб звільнити його з рук турків. Серед них був боєць, що звався «вогненний Гавриїл». Так називали його тому, що придумав був вогненні стріли, що їх кидали на фортецю. Одна з тих стріл впала на пороховий склад турків, тож стався страшенний вибух. Пороховий склад злетів у повітря, земля затряслася. Мур, де була замурована статуя Пречистої Діви Марії цілком розпався. Так перед очима турків «появилася» статуя Пресвятої Діви Марії. Турків опанував такий великий страх та паніка, що кинулися втікати. Таким чином була звільнена від влади турків не лише фортеця Будин, а й уся центральна Європа. Це був кінець турецьких наїздів на центральну Європу.

Тому не дивно, що у всі християнські віки, від найдавніших до найновіших, люди складають свою вдячність і любов до ніг Пречистої Діви; ніколи не вмовкають похвальні слова на честь Богоматері в устах Її численних дітей; зі століття переходить хвала славної і непорочної Діви Богородиці Марії неначе радісне підтвердження пророчого слова Преблагословенної: … ублажатимуть мене всі роди (Лк. 1, 48).