Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 15-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 22, 35-46)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 15-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 22, 35-46) Друк e-mail

«Якби я говорив мовами
людськими й ангельськими,
але не мав любови,
я був би немов мідь бреняча
або кимвал звучний»
(1 Кор. 13, 1).

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 15-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 22, 35-46)

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангеліє пригадує нам найбільшу заповідь – любов до Бога і любов до ближнього.

Знаємо, що головним завданням кожного єврея було точне зберігання Закону. Але воно полягало у зовнішньому бездушному виконанні всіх 613 приписів закону, вибраних зі Старого Завіту. Отже, 613 приписів (mitzwot): 365 заборон (що дорівнювало кількості днів у році) і 248 позитивних норм (що дорівнювало кількості частин людського тіла) . Пригадуючи притчу про милосердного самарянина, бачимо вчителя закону і служителя храму, які пройшли мимо побитого єврея, щоб не забруднити свої руки і не порушити припис Закону, що «не можна торкатися крові». Всі ті приписи затруднювали життя простих людей і служили лише для хвальби законовчителів в їхніх спорах.

Євангелист Матей чітко вказує на першу й найбільшу заповідь, а тоді називає другу, що є подібною до першої. Ці дві заповіді знаходяться в різних місцях Святого Письма – одна у книзі Второзаконня, інша – у книзі Левіт. А Христос ставить їх разом і показує, що вони одна від одної спів залежні і одна одну доповнюють.

Першу заповідь наведено як цитату із Втор. 6, 5, проте неповну і змінену. У Втор. 6, 5 маємо вислів: любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю. Саме третя складова всією силою твоєю різниться: у Євангелії від Матея маємо, натомість, всією думкою твоєю.
Другу заповідь взято із книги Левіт 19, 18, і вона відображає горизонтальний вимір життя людини, її ставлення до тих, хто поряд.

Христос, говорить нам про любов вертикальну, тобто любов до Бога, і любов горизонтальну, тобто любов до ближнього. Отже, бути християнином – це означає жити за принципом хреста - тої вертикальної і горизонтальної любові до Бога і ближнього.

Християнство зродилося з любові Бога до людини і завершується любов’ю людини до Бога та до інших людей. Без любові не прийшов би до людини Бог, без любові не прийде ані людина до Бога. Любов є таким чином основою християнства. Ця Божа заповідь має атрибут «найбільша».

Господь Бог безконечно добрий. Він створив нас з любові і для любові, але все ж таки багато людей його не любить. Любов – це перша і найважливіша заповідь, це найбільший привілей людини. Людина – як Боже створіння – лише любов’ю може з’єднатися зі своїм Творцем.

Любов – це перш за все дар, а потім вже заповідь. Любов означає бути небайдужим до інших людей. Любити означає за камінь платити хлібом, а на образу відповідати чемністю і лагідністю. Любити – означає прощати і терпіти слабкості ближнього чи рідного.

Іншою важливою рисою любові є те, що вона має властивість змінювати нас – преображувати, перемінювати на краще. Мати Тереза згадувала такий випадок із свого життя: «Одного разу я підняла чоловіка, який лежав у стічній канаві. Я бачила, що кінець його вже близько. Коли я обійняла його, він усміхнувся і сказав: «Я все життя прожив на вулиці, як тварина, але помру як ангел – у любові і турботі». Я поблагословила його, запевнивши, що тепер він споглядатиме Бога цілу вічність». Незадовго до смерті вона благала цілий християнський світ: «Нехай кожен, хто до вас приходь, залишає вас кращим і щасливішим».

Блаженний отець Омелян Ковч в часі війни через свої проповіді проти фашистів, захист євреїв і їх масові перехрещення на християнську віру, був арештований і відправлений в концтабір Майданек. Там він був єдиним священиком, відправляв підпільні Літургії, сповідав в’язнів, приготовляв їх до смерті.

Він писав у концтаборі: «тут бачу Бога – Бога єдиного для нас усіх, незалежно від релігійних різниць, які є між нами. Може наші Церкви відрізняються між собою, але у всіх них панує той самий Всемогутній Бог. Всі моляться різними мовами – але чи Бог не розуміє всіх мов? Помирають різними способами, а я помагаю їм пройти поріг смерті. Чи то не є найчудовіша корона, яку поклав на мою голову мій Бог? Не плачте за мною, а радійте зі мною! Моліться за творців цього концтабору і тої ідеології. Вони потребують ваших молитов. Нехай Бог змилується над ними».

Отець Омелян помер в Майданеку, а в 2001 р. був проголошений Папою Іваном ІІ блаженним. Він направду був блаженним у Бозі і справдив своїм життям слова євангелиста Івана: «Бог є любов і хто перебуває в любові, той перебуває у Бозі і Бог перебуває в ньому».

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting