Бучацька Єпархія УГКЦ Катедра Про прощу, присвячену 150 річниці з дня народження Митрополита Шептицького та Скарби Святинь України

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
Про прощу, присвячену 150 річниці з дня народження Митрополита Шептицького та Скарби Святинь України Друк e-mail

У похмурий осінній світанок, що надалі перейшов у теплий сонячний день, 07 жовтня 2015 р. Б біля катедри Верхов. Апп. Петра і Павла у м. Чорткові зібралися понад 40 парафіян Катедрального Собору на прощу, присвячену 150 річчю з дня народження Митрополита Андрея Шептицького і щоб відвідати Скарби святинь України Крехівський і Жовківський монастирі ЧСВВ.

Благословення на щасливу дорогу уділяє провідник групи о. д-р Мирослав Думич. На вервицях починаються спільні молитви в різних наміреннях, прохання за мир і спокій в Україні, за її долю, за важко хворих, які хотіли б поруч з нами молитися за сокровенне.

Час спливає. Ми біля Крехівського монастиря, який розташований у невимовно мальовничому місці. Кругом гори, вкриті густим лісом, який милується своєю зеленню, що ще не зазнала змін осінньої погоди. Прилягаюча територія огорожена добротним високим мурованим плотом. Красива фігурна брама. На подвір’ї зустріли випускника Чортківської Катехитично-Дяківської Академії брата Терентія (Василя) Хомишина. Ця молода особа при розмові з нами випромінювала велику любов і щирість до ближнього, а надійсність тільки у Господі. Ми зрозуміли, що дає духовна наука. Вірю – всі мріємо, щоб світ заполонила така молодь. А далі відповідь у Святому Письмі…

            Нас запросили у новозбудований дерев’яний храм Покрови Пресвятої Богородиці. Розпочинається Св. Літургія. Служить о. Мирослав у супроводі ангельського співу братів Василіян. З уст священослужителя отримуємо ґрунтовну проповідь про Митрополита Андрея Шептицького, його походження, високу відданість Господу, Церкві, про страдницьке життя і смерть. Сповідалися, причащалися.

Переходимо у монастирську церкву Преображення ГНІХ. Молимося у святині. Про історію заснування Крехівського монастиря розповідає бр. Дмитро ЧСВВ. Заснований монастир у 1612 р., як православний. Засновниками вважаються ченці Києво-Печерської Лаври Йоіль та Сильвестр, які у 1590 рр. поселились у вирубаній в скелі печері за 12 км від Жовкви. З часом ченців ставало все більше і більше. І за підтримки магната Жолкевського неподалік печери будують церкву св. Петра і Павла, пізніше церкву Преображення і Троїцьку. Зводять дзвіницю та келії монахів. Під час облоги 1672 р. монастир захищав Іван Мазепа. У 1721 р. Крехівський монастир став греко-католицьким. З цього часу ще більше посилюється його релігійне значення. З дерев’яного перебудовують на мурований. Монастир славиться чудотворними іконами – Пресвятої Богородиці і св. Миколая. Із чернечою обителлю у Крехові пов’язані життя і душпастирська діяльність Митрополита Андрея Шептицького і блаженних священномучеників Йосафата Коциловського, Павла Гойдича, Йоакима Сеньківського, Северина Бараника та Віталія (Володимира) Байрака, про якого коротко напишу. Народився 24 лютого 1907 р. Б в с. Швайківці Чортківського р-ну Тернопільської обл. Це наш земляк. В сім’ї було шестеро дітей, із них два сини священики – Володимир і Гілярій. Життя о. Віталія було тісно пов’язане з монастирем. 17 вересня 1945 р. його викликають до КДБ у Дрогобич. Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької обл., від 13.11.1945 р. його засуджено до 8 років позбавлення волі. Міру покарання відбував у Дрогобицькій в’язниці. Перед Великодніми святами у квітні 1946 року він помер мученицькою смертю і похований під плотом в’язниці на «Бригідках». Батьки, родина і все село Швайківці тяжко, з великим болем і сумом перенесли смерть дорогої людини – священика. Реабілітований прокуратурою Львівської обл. 14.08.1995 р., (через 50 років) а це означає, що звинувачений за статтею 50-10 КК УРСР визнаний невинним. Перестало битися серце о. Віталія Байрака, коли йому виповнилося 39 років. Своє свідоме життя віддав у боротьбі за Христову віру, за що отримав від Всевишнього вічний нев’янучий вінок на небесах і землі. 27 червня 2001 р. Б Папою Римським Іоаном Павлом ІІ о. Віталія Байрака проголошено блаженним священомучеником. А в с. Швайківці на території церкви Воздвиження Чесного Хреста поставлено земляку блаженному священомученику о. Віталію Байраку пам’ятник. У церкві також є його образ. Вірні просять у нього заступництва перед Господом. А церква у с. Швайківцях є справжньою пам’яткою деревяної архітектури. Збудована 1734 р. з тесаних брусів, з трьома банями. А також складаємо подяки Господу Богу і радіємо, що наш правлячий єпископ Бучацької єпархії преосвященний Кир Димитрій Григорак – виходець з Крехівського монастиря і належить до Василіянського чину.

З церкви Преображення продовжуємо маршрут на молитовний хід до чудотворного джерела «Святої чистої води». Тут потрібні сили і майстерність ходьби. Були труднощі. Доріжка через ліс надзвичайно крута і веде все вище і вище. Напившись святої води, набравши додому, добираємося до раніше згаданих відлюднених печер. Не завжди і не всі прочани можуть відвідати їх (стан здоров’я, вік). Мені пощастило. Перебуваючи у печері, мною оволодівали незрозумілі почуття. Спочатку це був страх перед одинокістю, на яку себе нарекли ченці в диких кам’яних «мішках», що поступово переростав у гордість за цих вірних служителів Христові. Якою твердою і міцною має бути віра, щоб жертвуючи людськими благами в холоді, в голоді служити Йому. Розуміємо. Твердою і непохитною.

Добираємось такою ж високою доріжкою до Хресної дороги, що розміщена у крутій місцевості лісу. Добираємося, щоб подякувати Ісусові за життя, за наші родини, потреби. Подякувати за Його життєву Хресну дорогу, за Його святу смерть, яка взамін дала нам вічне життя. Подякувати за нашого великого українського ченця, священика, єпископа, митрополита, провідника українського народу, праведника Андрея Шептицького. Монастир св. Миколая У с. Крехові Жовківського р-ну Львівської обл. є не тільки пам’яткою 400- річної історії нашого краю, а передусім твердинею духу, місцем служіння Богові, великим паломницьким центром і місцем виховання молодих ченців.

По дорозі додому повертаємо до Жовківського монастиря оо. Василіян. Тут є величава церква Пресвятого Серця Христового. Йде вечірнє богослужіння. Служать монахи. Мали унікальну можливість помолитися перед мощами св. Партенія і копією Страждальної Божої Матері. Були у великій каплиці Пресвятої Богородиці, яка розміщена у церкві. Коротко про історію монастиря і церкви розповів ігумен о. Веніамин. Церква Пресвятого Серця Христового оо. Василіян в Жовкві – пам’ятка історії архітектури. Побудована у 1612 році. В наступні роки оздоблювалася і перебудовувалася. Особливо цікавий стінопис в церкві, який виконав у 1910 – 1939 рр. художник Юліан Буцманюк, офіцер Січових Стрільців і герой визвольних змагань. Юліан Буцманюк зміг поєднати давньоруські традиції з елементами народної творчості. Особливо цікаві композиції на склепіннях транстепу, де зображені герої української історії – просвітники, козаки, гетьмани, борці за свободу УНР і ЗУНР. При монастирі діє крамниця багата на літературу і інші духовні цінності. Ми відвідали її, придбали потрібне.

Наше паломництво завершується. Радісні, піднесені, щасливі від побаченого і почутого, духовно збагачені повертаємось до рідних домівок. Веземо багаж знань, святу водичку, духовні пам’ятні гостинці. Дякуємо за все Господу, Духу Святому, що вів нас, давав сили і здоров’я. На щасливу дорогу і повернення у рідний Чортків уділяє благословення духовний провідник. Молимося на вервицях, лунають духовні пісні, ділимося враженнями. о. д-р Мирослав при поїздці розповідав про Митрополита Андрея Шептицького, про великих мужів Василіянського чину. Згадував свої особисті зустрічі у Римі і в Україні з покійними оо. Василіянами Василем Зіньком та Йосафатом Воротняком, якого останні дні життя пройшли в товаристві студентів-богословів Папської Колегії Покрови Пресвятої Богородиці. Не можна не згадати про момент, коли водій автобуса поставив магнітофонну стрічку із записом духовних пісень у виконанні братів василіан із Крехова. Згадується пісня, яку слухали двічі – «Мамо, моя рідна мамо, не жалій для Христа свого сина». Яке щастя чути такі слова і голоси. Ми згуртувалися, зрозуміли, що Господь на таких прощах, спільних молитовних зустрічах єднає людей, дарує мир і спокій людським серцям. Про все описати не можливо. Варто побувати тут. Адже до цих скарбів святинь України, що на Жовківщині ідуть і їдуть паломники з усіх куточків світу.

 

Марія Саврук,

парафіянка катедри

Верх. Апп. Петра і Павла

 м. Чорткова, учасниця прощі

 


 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting