|
«Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Ів. 4:16)
Переживання Великого посту в контексті року віри дає нам цінну можливість роздумати про відносини між вірою і ділами милосердя (любов'ю); між вірою в Бога, Бога Ісуса Христа, і любов’ю, яка є результатом дії Святого Духа і спрямовує нас на шлях відданості Богу і ближнім.
Виходячи з фундаментального твердження апостола Івана: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Ів. 4:16), Святіший отець Венедикт XVI пригадує, що «на початку християнського буття важливий не якийсь етичний вибір або висока ідея, але зустріч з подією, з Особою, яка дає життю новий горизонт і з цим вирішальний напрямок ... Оскільки Бог першим полюбив нас (пор. 1 Ів 4:10), любов вже є не просто "заповіддю", але є відповіддю на дар любові, яким Бог виходить нам назустріч» (Deus Caritas Est , 1). Віра основує це особисте прилягання - яке включає в себе всі наші здібності – аж до об’явлення безкорисливої любові, що Бог до нас має, і яка повністю показується в Ісусі Христі. Зустріч з Богом-Любов'ю, що кличе до дії не тільки серце, а й інтелект: «Визнання живого Бога є шляхом до любові, і «так» нашої волі щодо Його волі об'єднує інтелект, волю і почуття у всеосяжному акті любові. Це, все ж, процес, який постійно знаходиться в русі: любов ніколи не є «завершена» і «укомплектована» (там же, 17). Звідси походить, для всіх християн і, зокрема, для «служителів діл милосердя», необхідність віри, цієї «зустрічі з Богом у Христі, що пробуджує в них любов і відкриває їхні душі до інших так, щоби їхня любов до ближнього не була більше заповіддю поставленою, так би мовити, ззовні, але була наслідком, що випливає з їх віри, яка стає діяльною в любові» (там же, 31а). Християнин - це людина, що придбана любов’ю Христа, і тому спонукувана цією любов'ю – «бо любов Христа спонукає нас» (2 Кор 5:14) - є відкрита в спосіб глибокий і конкретний на любов до ближнього (пор. там же, 33). Це відношення народжується від свідомості бути любленими, прощеними, і навіть послуженими Господом, який нахиляється, щоб помити ноги апостолам і жертвує себе самого на хресті, щоб притягнути людство до Божої любові.
 |
.jpg)
Катедра
Туринська плащаниця — це льняне полотно прямокутної форми розміром 4,41 х 1,13 м. На полотні зберігається відбиток / зображення померлого чоловіка в наслідок серії тортур, що закінчилися його розп’яттям. За традицією Плащаниця є тим полотном, про яке говорить Євангеліє, що послужило для того, щоб огорнути тіло Ісуса, знятого з хреста, і покласти у труну. Плащаниця представляє історію спасіння людства, яку Бог здійснив через хресну смерть та воскресіння свого Сина. Святе Полотно допомагає розважити та пізнати краще драматичний момент смерті Христа. Папа Іван Павло ІІ назвав Плащаницю «дзеркалом Євангелії».
