Бучацька Єпархія УГКЦ Капеланство «Я був … ув’язнений …» (Мт. 25, 35-36)

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
«Я був … ув’язнений …» (Мт. 25, 35-36) Друк e-mail

Зараз ми переживаємо час Великого Посту. Це благодатний час, і важливо його добре використати. Кожен християнин старається добре використати цей час і виправитися. Слово «виправлення» стосується багатьох ділянок людського життя. Але цих декілька слів стосуються людей, які перебувають у в’язниці.

Чи можливе виправлення ув’язненого? Про це можна багато говорити, дискутувати чи полемізувати. Дехто вважає, що в’язень може і повинен виправитися, інший у це не вірить і заперечує.

Все ж, маємо Великий Піст – час також і роздумів. Тож подивімося на в’язнів очима віри – так, як їх бачить Господь.

У ювілейному 2000 році Католицька Церква святкувала також і ювілей у в’язницях. Тому роздумаймо над словами вже покійного святішого отця Івана Павла ІІ, сказаними тоді до в’язнів. Хоч вже минули 10 років, але ці слова актуальні і сьогодні.

1. «Я був … ув’язнений …» (Мт. 25, 35-36): ці слова ставлять перед наші очі і наш розум образ ув’язненого Христа. Цими словами Він просить бути зустрінутим у вас, як і в багатьох інших людях, яких заторкнуло людське страждання: «Те, що ви зробили одному із моїх найменших братів, ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Ці слова запрошують нас жити, стараючись про гідність усіх, - гідність яка походить від Божої любові і прямує до кожної людської особи.

Вітаю кожного з вас, в’язні, братнім привітом. Я стою перед вами як свідок любові Божої. Прийшов до вас, щоб сказати, що Бог вас любить і бажає, щоб ви пройшли шлях реабілітації і прощення, правди і справедливості. Сьогодні хотів би вислухати кожного з вас особисто, але те, що не можу зробити я, можуть ваші капелани, які є біля вас в ім’я Христове… За допомогою капеланів і волонтерів, в’язниця може здобути очерки людяності та збагатитися у духовному вимірі, який є дуже важливим у вашому житті. Пропозиція щодо вільного прийняття кожного розглядається як якісний елемент для проекту покарання у вигляді позбавлення волі більш відповідного для людської гідності.

2. На такий проект наводить нас уривок із книги пророка Ісаї, де він говорить про майбутнього Месію: «Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду. Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого на вулиці не дасть почути. Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, він не погасить; оповістить ретельно правду. Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди, бо острови чекають його науки» (Іс. 42, 1-4). В центрі цього Ювілею є Христос – ув’язнений; і в той самий час Христос – законодавець. Він – той, хто встановляє Закон, його проголошує і укріпляє. Та разом з тим не робить це, послуговуючись свавіллям, але лагідністю. Піклується про те, що хворе, укріпляє те, що зламане. Там, де ще горить слабкий вогник доброти, Він підсилює його подихом своєї любові. Проголошує з силою і справедливістю, але лікує рани бальзамом свого милосердя.

В тексті пророка Ісаї інша серія образів відкриває перспективи життя, радості і свободи: Месія прийде, щоб відкрити очі сліпим, щоб виводити з в’язниці в’язнів (пор. Іс. 42, 7). Думаю, що ці останні слова пророка Ісаї, дорогі брати і сестри, знаходить у ваших серцях безпосереднє відлуння, повне надії. Кожен із вас живе, вдивляючись у день, в якому, спокутувавши провину, зможе знову отримати свободу. Чи може бути перспектива більш радісна або ціль більш рішуча? Свідомий цього, в посланні, яке я відправив цілому світу щодо цього ювілейного дня, я попросив для вас знак милосердя, через «зменшення провини». У глибокій рішучості я просив, щоб таке рішення утворило знак чутливості щодо вашого стану, здатне підбадьорити вас до правдивого покаяння і приспішити особисте розкаяння.

3. Слід прийняти послання Божого Слова в повнім його значенні. «В’язниця», з якої Господь хоче нас звільнити – це в першу чергу та, в якій ув’язнена душа. В’язницею душі є гріх. Як тут не згадати глибокі слова Ісуса: «Хто гріх чинить, гріха невольник» (Ів. 8, 34). З цього рабства Божий Син прийшов нас звільнити. Він ще сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8, 31-32).

Слова про звільнення пророка Ісаї розуміються в світлі цілої історії спасіння, що має своє звершення в Христі-Спасителі, що взяв на себе гріхи світу (пор. Ів. 1, 29). Бог має в серці повне звільнення людини. Звільнення, яке не охоплює тільки стан фізичний, але є насамперед звільненням серця.

4. Надія на таке звільнення – навчає нас ап. Павло – переходить все створіння: «Бо знаємо, що все створіння понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рм. 8, 22). Наш гріх порушив Божий проект, і не тільки людське життя, але все створіння це відчуває. Цього космічного виміру наслідків гріха можемо торкнутися майже руками в екологічних катастрофах. Не менш хвилюючу шкоду спричинив гріх у людській психіці, в самій біології людини. Гріх є спустошуючий. Він руйнує мир в серці і породжує страждання в людських відносинах. Уявляю, скільки разів, повертаючись до ваших особистих історій чи слухаючи історії життя ваших товаришів по камері, вам доводиться констатувати цю правду.

Від цього рабства Святий Дух приходить, щоб нас звільнити. Він – найкращий дар, що ми отримали від Христа, «помагає нам у немочі нашій… заступається за нас стогонами невимовними» (Рм. 8, 26). Якщо будемо слідувати його натхненню, Він спричинить наше повне спасіння, «усиновлення, визволення нашого тіла» (Рм. 8, 23).

5. Треба, отже, щоб Він – Дух Ісуса Христа – подіяв у ваших серцях, дорогі брати і сестри ув’язнені. Необхідно, щоб Дух Святий прийшов у в’язницю, в якій зустрічаємося і у всі в’язниці світу. Христос, Син Божий, стає ув’язненим, дозволяє, щоб йому зв’язали руки і прибили його до хреста власне тому, щоб Його Дух міг досягти серця кожної людини. Навіть там, де люди замкнені в’язничними ланцюгами, згідно логіки і необхідної людської справедливості, потрібно, щоб подув Дух Христа-Визволителя світу. Покарання, насправді, не може зменшитися до простої динаміки плати за вчинки, ще менше воно може формуватися як відповідна міра суспільна або вид державного покарання. Покарання, в’язниця, мають зміст, якщо, в той час, коли підтверджують вимоги справедливості і стримують кримінал, служать для відновлення людини, пропонуючи тому, хто помилився, можливість подумати і змінити життя, щоб знову, повним правом, повернутися у суспільство.

Дозвольте, тому, попросити вас всіма вашими силами прагнути до кращого життя, до зустрічі з Христом. З цієї вашої подорожі до Христа може тільки радіти ціле суспільство. Навіть особи, яким ви спричинили біль відчують, напевно, більшу справедливість, бачачи вашу власну переміну, ніж від тільки терміну покарання, вами заплаченого».

Папа Іван Павло ІІ
9 липня 2000 р. Б.

Ці слова Святішого Отця можуть допомогти цілому суспільству подивитися інакше на в’язницю і в’язнів, які є такими самими людьми, як і ми; навіть, якщо тяжко грішили. Господь дивиться на них з любов’ю, чекаючи їхнього навернення. Як на них дивимось ми?

Є таке діло милосердя: В’язня відвідати?

Що це означає для нас?

Яким чином ми, якщо захочемо, можемо їх відвідати?

Чи таке діло милосердя може допомогти нам наблизитись до Бога?

Нехай Господь всіх нас провадить у цьому благодатному часі Великого Посту до Воскресіння разом з Христом

Капелан Чортківського СІЗО
о. Андрій

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting