У 2007 році спільними зусиллями Чортківського слідчого ізолятора УДДУПВП у Тернопільській області та Української Греко-Католицької церкви було збудовано храм Святого Апостола та Євангелиста Івана Богослова для задоволення релігійних потреб засуджених. Духовно-просвітницька робота священнослужителів із засудженими – невід’ємна складова процесу їхнього виправлення та повернення у суспільство. Участь засуджених у відвідуванні заходів релігійного характеру є винятково добровільною справою, і зараз можна впевнено говорити про позитивні досягнення та перспективи на шляху до духовного відродження засуджених.

У Хрестопоклінну неділю в Євангелії на Літургії чуємо такі слова: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мк. 8, 35-36).

Як це, зректися себе?  

Христос не вимагає від нас зректися того, ким ми є, але вимагає зректися того, ким ми стали. Всі ми створені Богом добрими, але через гріх можемо стати поганими і злими.

В’язень – це людина, яка відбуває (покутує) кару за погані вчинки. І дуже часто такі люди почуваються самотніми у своїх стражданнях.

«Хресна дорога» - це Богослуження, що спонуває нас до глибокої  призадуми над терпіннями Ісуса Христа в часі шляху від дому Пилата до гори Голгофа, що поблизу Єрусалиму. Оскільки не кожен може відвідати це місце терпінь, церква закликає нас духовно переживати 14 умовних зупинок (стацій) Страждального Христа, які також нагадують нам  і наші щоденні терпіння. Тож йдімо за нашим Спаситилем,  переживаймо разом з Ним, візьмімо приклад до наслідування і відчуймо цю велику і безмежну любов, любов Бога до людей.  Стараймося відчути Його терпіння і біль. Усвідомлюємо, що Він з любові до нас   прийняв на Себе таку страшну кару, щоб так спасти нас від гріха й від вічної кари в пеклі. Тому серце наше м’якне й розпалюється любов’ю до Ісуса Христа.

Зараз ми переживаємо час Великого Посту. Це благодатний час, і важливо його добре використати. Кожен християнин старається добре використати цей час і виправитися. Слово «виправлення» стосується багатьох ділянок людського життя. Але цих декілька слів стосуються людей, які перебувають у в’язниці.

Чи можливе виправлення ув’язненого? Про це можна багато говорити, дискутувати чи полемізувати. Дехто вважає, що в’язень може і повинен виправитися, інший у це не вірить і заперечує.

Все ж, маємо Великий Піст – час також і роздумів. Тож подивімося на в’язнів очима віри – так, як їх бачить Господь.

У ювілейному 2000 році Католицька Церква святкувала також і ювілей у в’язницях. Тому роздумаймо над словами вже покійного святішого отця Івана Павла ІІ, сказаними тоді до в’язнів. Хоч вже минули 10 років, але ці слова актуальні і сьогодні.

У суботу, 19 грудня до храму, що знаходиться на території Чортківського СІЗО завітав св. Миколай.

Святкування пам’яті цього великого і завжди очікуваного святого розпочалось із молитви до нього. Вранці було відслужено Акафіст до Святого, після якого сам Миколай особисто прийшов і обдарував тих, хто в молитві до нього прибігає, просячи через його заступництво Божого прощення.

У в’язниці нечасто можна побачити усмішку. Та цей день був виключенням. Ми бачили не тільки усмішки, а й сльози.