Logo

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Богоявління Господнє (Мт. 3, 13-17)

«Бог Господь і явився нам,
благословен, хто йде в ім’я Господнє»

Христос Раждається!

Дорогі в Христі! Сьогодні християни Сходу (хто слідує за юліанським календарем) святкують свято Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа.

На відміну події Різдва, яка була прихованою, хрещення на Йордані є моментом відкритого явлення Сина Божого світові. Про Його Боже послаництво свідчить при хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання» (Мк. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Іван Хреститель, вказуючи на Нього: «Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає» (Ів. 1, 29). Церковна традиція називає Івана Предтечею (дослівно – «той, хто йде перед кимось»), служителем і свідком Слова. Прихід Христа до Івана на ріку Йордан є явленням Христа як обіцяного і сповіщеного Месії.

Під час хрещення Ісуса являється Пресвята Трійця: «Троїчне з’явилося поклоніння: голос Отця свідчив про Тебе, називаючи Тебе улюбленим Сином, Дух же у вигляді голуба потверджував ці слова» . «Голос Отця» - це голос Отця Небесного, а «Дух у вигляді голуба» - це Святий Дух, який сходить на Христа, являючи Його Сином Божим. Тому церковна традиція називає Хрещення Ісуса Христа Богоявленням.

Богоявлення над Йорданом літургійно пов’язано з Різдвом. Святкуючи ці обидві події, церковна традиція наголошує, що і воплочення, і хрещення Господнє є богоявленням (грецькою – теофанія). У Різдві Бог-Слово «народився», а тепер «явився плоттю родові людському»; у Різдві «Сонце правди» зійшло, а тепер – «засяяло».

Літургійна традиція Церкви називає свято Богоявлення також і Просвіченням, бо направду цього дня весь християнський люд був просвічений: об’явився Господь Бог у Пресвятій Трійці.

Христос приносить людству відродження, знаком якого Він обирає води Йордану. У Святому Письмі вода – це символ стихійності і смерті, а водночас очищення, відродження, життя та благодаті Святого Духа. Водою Бог «за Ноя потопив гріх…, визволив з фараонового рабства через Мойсея рід єврейський…, водою і вогнем через Іллю визволив Ізраїля від омани Ваалової» . Через занурення у воду (хрещення) Христос «змиває» список Адамових гріхів. Йорданські води відроджують усе творіння. Христос у Йордані «водою і духом обновив постарілу від гріха нашу природу» .

З празником Господнього Богоявлення тісно пов'язане Велике, або йорданське водосвяття. Наші вірні кроплять йорданською водою всі свої будинки й ціле обійстя, щоб відігнати від свого господарства всяку нечисту силу. І сьогодні вони радо вітають у своїх домах священика, який щорічно благословить і освячує їх і їхні доми йорданською водою.

Відвідини священика включають наступні моменти: спільну молитву, окроплення оселі всієї або ж її частини (як забажає родина) свяченою водою та спілкування зі священиком. Це особлива нагода для вірних запитати священика все, що непокоїть або що є незрозумілим у справах віри, моралі чи життя Церкви. А для священика – це нагода, щоби дізнатися більше про родину, про її потреби, про те, чи родина живе по-християнськи: в мирі з ближніми, чи всі охрещені, чи вінчані у храмі, чи відвідують недільні богослужіння, тощо.

Є гарно, коли молитва відбувається у вітальній (гостьовій) кімнаті, а не при вході, в коридорі. На столику або перед іконою запалюють стрітенську (чи іншу) свічку і всі присутні в домі беруть участь у спільній молитві. До молитви треба покликати всіх, хто проживає в домі чи всіх, хто на той час в домі перебуває (наприклад, гості).

Священик, який приходить до вашої оселі, щоб її благословити, символізує прихід самого Ісуса Христа, тому до цього приходу варто приготуватися і серйозно віднестися, бо сам Ісус сказав до апостолів: «Хто вас приймає, мене приймає» (Мт 10,40), а також: «В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться» (Лк 10, 5-6).

Запрошувати і приймати священика у своєму домі є привселюдним (публічним) визнанням віри в Ісуса Христа та своєї приналежності до певної парафії, єпархії і Вселенської Христової Церкви. Тому, з вдячності за віру Христову і святу Церкву, робіть це щиро і відкрито.

У далеких горах із джерельця витікав невеликий потічок. Поступово він перетворився в ріку. Ріка по дорозі долала різні перешкоди: каміння, скали водоспаду, аж нарешті добралася до пустині. Вона була переконана, що переможе і пустиню. Але дуже швидко зауважила, що скільки б води не текло в пустиню, уся вона безслідно зникала у пісках. Раптом ріка почула таємничий голос, що доходив з глибини пустині:

— Вітер перемагає пустиню і тим більше може перемогти потік води.

Ріка боронилася, кажучи, що скільки б вона не воювала з піском пустелі, він все одно поглине її, а вітер може свобідно літати над пустинею, бо ніякий пісок його не поглине.

Тоді відізвалася пустиня:

— Навіть якби ти текла із швидкістю вітру, то все одно або зникнеш, або перетворишся на багно. Якщо хочеш пробратися через пустиню, мусиш дозволити вітрові, щоб переніс тебе на своїх крилах туди, куди ти хочеш добратися.

— Але як це можна зробити?

— Дозволь, щоби вітер поглинув тебе.

Така перспектива для ріки здалася неприйнятною. Досі вона якось переборювала всі перешкоди, і ніхто її не поглинув. Ріка була горда і не хотіла втратити своєї самобутності. Надто лякала її перспектива, що, раз втративши свою індивідуальність, більше її не набуде. Бо ж немає ніякої гарантії! Тоді пустиня пояснила їй:

— Вітер це робить дуже вміло, він піднімає воду догори, переносить її на своїх крилах, а потім опускає у вигляді краплин дощу на землю, і ти знову станеш рікою.

— Але де гарантія, що саме так станеться?

— Саме так і буде, а якщо не повіриш, то в найкращому випадку перетворишся у багно і навіть на це затратиш багато років; а багно, як сама добре знаєш, — не те саме, що ріка.

— Але чи я зможу стати такою ж рікою, якою є сьогодні?

— У жодному випадку не зможеш бути такою ж самою, — відповів голос пустині. — Твої краплинки будуть перенесені вітром, і на новому місці з них знову утвориться ріка. Твоє теперішнє ім’я залишиться в назві нової ріки.

Коли ріка це почула, почала собі пригадувати деякі події з минулого. Мов крізь сон, пригадувала собі, як її краплинки ніс на своїх крилах вітер. Пригадала собі, що вже якось так було з нею, що пустеля не пропонує їй нічого невідомого.

І тоді ріка почала випаровуватися, її дрібненькі частинки вітер підносив високо вгору. Так вони із вітром летіли далеко, аж до шпилів високих гір. Досягнувши їх, краплинки води випали із хмар на землю у вигляді дощу.

Аж тепер ріка зрозуміла: «Так, нарешті я знаю свою природу і звідки я».

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на Богоявління Господнє (Мт. 3, 13-17) https://buchacheparchy.org.ua/ Super User
© 2021 Бучацька єпархія УГКЦ