Роздуми о. д-ра Мирослава Думича над 6-ою неділею Великого Посту – Квітна неділя (Ів. 12, 1-18) Друк

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича над 6-ою неділею Великого Посту – Квітна неділя (Ів. 12, 1-18)

«Нині прийшов Спас у місто Єрусалим
сповнити Писання»
(Стихира вечірні Квітної неділі).

Дорогі у Христі! В цю величну неділю, яку наша християнська традиція називає Квітною чи Вербною, ми згадуємо подію тріумфального в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим.

Події величного в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим освітлюють нам усі чотири Євангелисти.

Єрусалим – святе та віковічне для християн місто, шановане євреями, християнами і мусульманами. Багато великого і славного сказано про нього у Святому Письмі. Про нього говорить найперша біблійна книга Буття. Тут жив цар і священик Бога вишнього Мелхіседек, який зустрів патріарха Авраама після його перемоги над Еламським царем та його союзниками, і приніс хліб та вино в жертву Богу. У старовину це місто називалося Салемом. За Ісуса Навина він уже називався Єрусалимом. Св. цар і пророк Давид зробив Єрусалим своєю столицею, побудував тут скинію і переніс сюди найбільшу святиню Ізраїля – Ковчег Завіту. Син і спадкоємець Давида, Соломон, побудував у Єрусалимі пишний храм. З часів Давида Єрусалим став називатися містом Давидовим, Сіоном, і був тим місцем, яке Господь вибрав, щоб ім’я Його там перебувало (див. Втор. 12, 5. 13-14; 1 Цар. 8, 16). Там мав явитися Господь і туди мали бути звернені очі всіх народів; звідти світло і спасення мали поширитися по всій землі (див. Іс. 60). І так, щоб сповнилися ті старозавітні пророцтва, Господь Ісус Христос подався «шість день перед Пасхою» (Ів. 12, 1) з Ефраїму до Єрусалиму. Власне вся історія Ісуса Христа завершується в Єрусалимі.

У цю неділю Єрусалим вітає Господа нашого Ісуса Христа як Царя Месію. Ісус входить у місто верхи на ослі, а народ вигукує «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, цар Ізраїлів!» (Ів. 12, 13). Цей вигук, що по-єврейськи означає «спаси», у часи Ісуса висловлював заклик і хвалу, звернені до Месії, який приходить від Божого імені і з його авторитетом (пор. Пс. 118, 25-26).

Коли у давнину царі, імператори чи інші відомі полководці торжеств енним парадом в’їжджали на бойових колісницях, запряжених спеціально натренованими для боїв кіньми! Але Господь вибирає не бойового коня, а мирного віслюка. А віслюка вважали мирною твариною, яку любили, її любили всі, бо вона несла на собі людські труди, перевозила вантаж, дітей і мирних подорожніх. Чи не тому Ісус в’їжджає в свою столицю на осляті – символі мирної праці, символі миру? Символі того, що саме в Ісусі ми маємо правдивий мир. Євангелист зауважує, що тут сповнюється пророцтво старозавітного пророка Захарії 9, 9, який каже: «ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослиці».

Осел – єдина тварина, яка в Святому Письмі Старого Завіту промовляє людською мовою, пророкуючи пророку, який зійшов зі стежок Божих (див. Вих. 22, 21-35), і ти рятує йому життя. На ослі в’їжджає Мойсей в Єгипет, щоб визволити дітей Ізраїлю з землі Єгипетської, з дому неволі (Вих. 4, 20). Так і осля, на якому Христос в’їжджає в Єрусалим, пророкує нам, що Христос приходить, щоб врятувати наше життя від погибелі, щоб визволити нас з неволі гріха і смерті.

Ніде більше в Євангеліях не сказано про те, що Ісус коли-небудь подорожував на тварині. Усюди, де Ісус бував, Він ішов пішки по землі, переправлявся на човні через море, щоправда раз ішов по морю, - але ніколи не було, щоб Він їхав на ослі чи будь-якій іншій тварині, за винятком входу в Єрусалим.

Тріумфальний в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим – це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як Царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім’я Боже.

Сильна і бистра ріка часу пориває за собою царські трони, розбиває могутні імперії, огортає хвилею забуття філософські системи, змітає з лиця землі й кидає у темні могили навіть найбільших геніїв людського роду. Найславніші царі, імператори, всі короновані голови падають під ударами часу. Тільки один царський вінець не в’яне ніколи, один царський жезл повсякчас осяяний маєстатом, один Цар стоїть велично посеред бурхливих хвиль життя – це Небесний Цар – Господь наш Ісус Христос.

Земні володарі зі смертю втрачають владу. Тільки один Цар – Христос – є володарем після своєї смерті і славного воскресіння. Протягом двадцяти століть Христос Цар притягає до себе нові душі й серця, цілі народи навертаються до Нього, на Його прославу рік у рік гомонять церковні дзвони, перед Його іконами клячать у молитовній призадумі християни, мільйони вірних учнів прославляють Христа Царя по всьому світі.

В цей величавий празник Господа Нашого Ісуса Христа просімо в Нього, щоб Він дав нам твердість, рішучість завжди йти за Ним! Не вагатися, не відступати, не відмовлятися від Нього як від свого єдиного Владики і Господа. Щоб і в радісні, і в легкі часи, й у важкі дні випробувань ми ніколи не тратили вірності Господу Ісусу, нашому єдиному Цареві, що йде нині спасти нас в ім’я Господнє.

В одній з американських розповідей часів работоргівлі описаний такий епізод. Група рабів переносить мішки бавовни – досить важкі ноші. Всі вони були зігнуті, втомлені, але серед них виділявся молодий широкоплечий негр. Він високо тримав свою голову, ніколи не скиглив, не дозволяв собі негідних вчинків, ніколи не їв руками, завжди мав почуття власної гідності, але не гордині. Хтось запитав у наглядача: «Хто цей негр, несхожий на інших?» «Це син африканського царя, узятий в полон і проданий в рабство. Він завжди пам’ятає, що він – царевич, і що по його вчинках будуть судити про його батька».

Як часто ми, християни, забуваємо, що є синами і дочками Царя царів, що ми колись будемо царювати з Ним. Тож, не опускаймо голови в скрутну хвилину. Сьогодні людство визнало Ісуса Христа своїм Царем. Тож будьмо Йому вірними слугами.