Logo

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича над 5-ою неділею Великого Посту – неділя прп. Марії Єгипетської

«…і хто з-між вас хоче бути першим,
хай буде рабом усіх.
Бо й Син Чоловічий прийшов не на те,
щоб йому служили,
лише щоб служити й віддати своє життя
як викуп за багатьох»
(Мк. 10, 44-45).

Дорогі мої! Євангельське читання п’ятої неділі Великого посту оповідає нам про події останніх днів життя нашого Спасителя. Коли наблизився час принести себе в жертву за людські гріхи, Христос збирає своїх учнів і йде в Єрусалим.

Сьогодні сам Господь дає нам вказівку щодо покори і викриває нашу гордість. Ми всі добре чули, як двоє учнів – незадовго до Христового розп’яття, - уявляючи собі, що Господа чекають слава і почесті, просили в нього, щоб він поставив їх праворуч і ліворуч свого престолу. Якби вони відчували, що у цей час переживає Господь, наближуючись до місця свого страждання, вони б не зверталися до нього з таким проханням. Але вони переймалися своїми мріями, своїми бажаннями і тому вони просили. Чи не так само й ми з вами, стоячи перед хрестом Спасителя, звертаємося до Господа лише з тим, що нам треба.

У цю хвилину два учні, що, поза, сумнівом, любили Господа, думали лише по себе. Тоді вони клопоталися про те, щоб у прийдешньому царстві – воно малювалося в їхній уяві «у славі і могутності», - вони перебували на такому важливому місці, щоб усі люди заздрісно дивилися на них, як вони сидять чи стоять біля престолу всесвітнього царя – праворуч і ліворуч, двоє братів. Вони просили його про це! І навіть матір свою підсилали, і вона, вклоняючись, підходила до Господа, просячи його про це. «Не знаєте, про що просите», - відповідав Господь. Бо дуже часто людина, особливо , яка хоче або має владу, у своїй писі стає незрячою, її гординя засліплює її очі.

Гордість – найнебезпечніша пристрасть і матір усіх гріхів. Саме через гордість сатана відпав від Бога, і саме гордість зруйнувала багаторічні зусилля не одного подвижника.

Гордість є ідолопоклонницьким самообожненням людини: особа вивищує себе понад інших людей і ставить себе на місце Бога . Святий Августин навчає, що гордість є джерелом усякого зла, і для того, аби побороти всі інші гріхи, треба позбутися їхньої першопричини – гордості: «Чому існує так багато зла? Бо існує гордість. Вилікуй гордість – і не стане жодної злоби. Саме для того, щоб була усунута причина всіх бід, тобто гордість, понизив себе та став покірним сам Син Божий».

Ісус служить, даючи своє життя. Коли даруємо своє життя, наш дар може приносити плоди лише тоді, коли він спрямований до інших, коли ми з ними і для них. У цьому - тайна любові Пресвятої Трійці, в якій кожна особа не належить сама собі, а цілковито спрямована до інших.

П’ята неділя Великого посту присвячена пам’яті Марії Єгипетської, тому що Церква визнала її за взірець покаяння та покори.

У життєписі св. Киріяка згадується, що його два учні зустріли в безлюдній пустелі в Єгипті невідому жінку. Вона розповіла їм, що звати її Марія, колись була співачкою в Олександрії, а тепер покутує за свої гріхи. Через якийсь час ці два ченці, проходячи пустелею, застали в печері тільки мертве тіло Марії. Вони поховали побожну пустельницю у тій печері, в якій вона довгі роки вела покаянне життя. Було це в V ст. Пустельниця Марія з часом стала відомою між християнами як св. Марія Єгипетська.

Згідно з переданням, Марія провадила блудне життя протягом 17 років в Олександрії. Навернулася на порозі церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Пішла в пустелю біля Йордану і жила в покаянні 47 років.

На Утрені з поклонами після кожної пісні покутничого канону згадують також і прп. Марію Єгипетську словами: "Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас".

Свята Церква хоче показати нам на прикладі її життя, як можна з грішника стати святим, незважаючи на глибину попередніх упадків. Преподобна мати Марія, як подвижниця, як приклад каяття має розбудити в нас щирий жаль за наші гріхи і спровадити до щирого покаяння.

Люди в одному місті завинили, вчинивши смертний гріх, і Господь повелів одному з пророків звістити їм, що Він винищить народ цього міста важким градом. Пророк розповів про це мешканцям міста, посіявши серед них сильний страх і замішання. Мешканці, покаявшись, прийшли до пророка з проханням помолитися за них Богові.

-Що вирішив Бог, те непорушне, - відповів пророк і пішов.

Наступного дня у визначений час за межами міста випав зі страшної хмари град. Не постраждав жоден мешканець. Пророк запитав Бога, чому Він не сповнив свій присуд.

- Як же я можу карати народ, що покаявся, - почув відповідь пророк.

Хто такі «ми»?

В одній церкві виступав з концертом відомий органіст. Він грав на велетенському старовинному інструменті, міхи якого вручну роздував хлопчик, що стояв за завісою, і глядачам його не було видно. Першу частину виступу сприйняли дуже тепло. Глядачі захоплено спостерігали, як вміло музикант обходився з клавішами старезного органа. І от він відкланявся, подякував за оплески і переможно подався за лаштунки. Коли він проходив повз хлопчика, то раптом почув, як той озвався: «Правда ж, пане, ми гарно заграли?»

Органіст пихато відповів: «Хто то такі «ми»?

Після перерви органіст повернувся на своє почесне місце за п’ятьма клавіатурами і почав грати. Та ба, все марно, йому не вдалося видобути жоднісінького звуку. І тоді органіст почув, як з-за завіси йому шепоче хлоп’ячий голос: «Чуєте, пане, тепер уже знаєте, хто такі «ми»?

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича над 5-ою неділею Великого Посту – неділя прп. Марії Єгипетської https://buchacheparchy.org.ua/ Super User
© 2021 Бучацька єпархія УГКЦ