Роздуми о. д-ра Мирослава Думича над 3-ою неділею Великого Посту – хрестопоклонна Друк

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича над 3-ою неділею Великого Посту – хрестопоклонна

«Бо слово про хрест-
глупота ти, що погибають,
а для нас, що спасаємося, сила Божа»
(1 Кор. 1, 18).

Дорогі у Христі! Третьої неділі Великого посту ми віддаємо шану дорогоцінному хресту Господньому.

В ізраїльтян не було кари смерті через розп’яття. Закон Мойсея дозволяв деколи вішати на деревах тіла померлих лиходіїв, щоб відстрашити людей від злочинів. У Книзі Второзаконня було зарядження, що тіло такого злочинця знімали з палі перед заходом сонця (21, 22-23). Розп’яття видумали перси, бо для них земля була свята і її не можна опоганювати трупами розбійників. Перси розпинали лиходіїв на деревах – вони вмирали над землею, а хижі птахи згодом поїдали їх. Від перської держави ця кара смерті – розп’яття – поширилася у Єгипті, Фінікії, Греції та Римі. З історії знаємо, що Олександер Великий після здобуття міста Тиру наказав розп’яти 2000 його мешканців. У І столітті перед Христом у Римській імперії невільники під проводом Спартака зорганізували повстання, щоб звільнитися від рабської тиранії. Римська армія придушила це повстання і розіп’яла 6000 невільників.

У часі, коли Ісус Христос жив у Назареті, євреї захопили склад із римською зброєю у Кесарії Галилейській. Римський полководець Квінтілій Варус покарав цей бунт, розіп’явши при дорогах Галилеї 2000 юдеїв.

Розп’яття було найстрашнішою і найбільш ганебною смертю. Цісар Константин Великий у 337 році видав закон, який забороняв розпинати злочинців. Римський управитель Пилат несправедливо засудив Христа Богочоловіка на цю ганебну і жорстоку смерть, хоч тричі прилюдно заявив, що не знаходить в Ісусі жодної провини.

Мудрець Сенека свідчить, що розп’яті злочинці на хрестах дуже часто сильним голосом проклинали день свого народження, проклинали тих, які засудили їх на смерть, і тих, хто прибили їх до хреста, плювали на кожного, хто наблизився, проклинали поганських богів, а їхній крик був такий жахливий, що – за свідоцтвом Ціцерона – інколи розп’ятим відрізували язики.

А чим став хрест для християн у Новому Завіті? Він є знаряддям спасіння і пошани. Чому сталася така переміна, за що почали так шанувати хрест, який раніше приймали як ганьбу? За те, що на хресті Син Божий прийняв муки і смерть за гріхи всього світу. На хресті відбулося примирення Небесного Отця з людьми – грішниками. Із того часу хрест став знаменням перемоги над смертю і дияволом.

Усе богослужіння Церкви пронизане тематикою хреста, що становить осердя її духовності. На відміну від свята Воздвиження Чесного Хреста, яке святкуємо 14 (27) вересня, що прийшло до нас з Єрусалима ще з найдавніших часів, святкування Хрестопоклінної неділі – пізніше. Втім варто пам’ятати про тісні зв’язки між цими двома святами: йдеться не тільки про подібності у змісті богослужбових текстів, а й, зокрема, про їхній вплив на увесь церковний рік: Церква чинить спомин хреста кожної середи – разом зі спомином Богородиці, - і кожної п’ятниці.

На роздоріжжях поміщають дороговкази, щоб вказувати мандрівникам напрямок, аби ті не заблукали. Подібно й свята Церква ставить нам перед очі хрест, щоб ми не забули про Божу любов до нас, а також про те, що Бог пожертвував за нас на хресті Свого Сина. Божа любов закликає нас любити Господа, Бога нашого. Про цей наш обов’язок нагадує нам вертикальне рамено хреста. А поперечне рамено хреста сповіщає нам, що Розп’ятий розпростер Свої руки, щоб своєю любов’ю обняти всіх. З тих обіймів нікого не відкидає, навіть найбільшого грішника. Дуже важливо постійно пам’ятати про Божу любов до нас, щоб не заблудити нам на дорозі до вічності, щоб любити Господа Бога і всіх тих, кого любить Він.

Відомою є історія, в якій ідеться про те, що був чоловік, який мав однин важкий гріх. Він хотів позбутися цього гріха: приходив до сповіді, священик заохочував його боротися. Проте це чоловікові не вдавалося. І одного разу священик сказав: «Я вже не дам тобі розрішення, бо мені видається, що ти не дуже стараєшся». Тоді почувся голос із розп’яття, яке висіло над сповідальницею: «Але Я йому прощаю».

Одна з таких думок, яка виникає, коли стоїмо перед розп’ятим Ісусом Христом, - що Він нам каже? За словами письменників латинської традиції, Він звертається до нас безпосередньо: люблю тебе. Якою може бути наша відповідь на це? І я Тебе люблю, хочу любити. Іноді, на жаль, буває так, що цю Божу любов ми не вповні розуміємо або розуміємо так, як нам вигідно.

Той хрест, якого ми сьогодні творимо почитання - це хрест любові, за допомогою якого Він прагне нас піднести до духовних висот.