Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 27-му неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 13, 10-17) Друк

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 27-му неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 13, 10-17)

«Побачивши її,
Ісус покликав і промовив до неї:
“Жінко, ти звільнена від твоєї недуги”»
(Лк. 13, 12).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангеліє веде нас до однієї синагоги (божниці) і показує нам Спасителя, який навчає людей. І була там жінка, яка вісімнадцять років страждала на недугу, страждала від злого духа, згорблена, покручена так, що не могла голови вгору піднести. Не згадується, чи ходила вона до лікарів, чи ні, чи боролася з важкою недугою, чи вже змирилася, але зі слів Євангелія чуємо – шукала порятунку у синагозі, у храмі, у Бога.

Ісус сам кличе її до себе і дарує те, що є найцінніше для кожної людини – духовне та тілесне здоров’я. Зцілена і звільнена від демона, жінка стала прославляти Бога.

Але тут можемо спостерігати ще одне діяння злого духа. Його вплив на жінку проявлявся на її тілі, а на начальника синагоги – в способі його мислення. Він був також «скалічений», але в духовній сфері. Був у рабстві приписів закону, а це йому унеможливило радіти з оздоровлення жінки. Ним, навіть, оволодів гнів, що Христос оздоровив цю жінку, порушивши суботу. Тому, хто є творцем суботи, докоряє за порушення закону у суботу. Але Христос прийшов на те, щоб наповнити закон Божественною благодаттю.

Напевно що багато з нас читали книгу або бачили фільм за романом Віктора Гюго Собор Паризької Богоматері. Однією з головних постатей є Квазімодо. Автор описав його гарні людські риси, котрі таїлися за здеформованим страшним тілом. Одночасно майстерно зобразив поведінку людей при зустрічі з ним. Багато з людей не приймали його (Квазімодо) до своєї спільноти, не вважали його за рівноцінного, він навіть став об’єктом їхніх насмішок. У подібній ситуації була й скалічена жінка у сьогоднішньому Євангелії. Але Спаситель звільнив її з того жалюгідного становища.

Зауважмо коло себе осіб, які є «скалічені» тілесно або духовно. Прояви того «скалічення» часто неприємні, і нашою природною реакцією є те, що радше уникаємо тих людей. Спаситель нам однак сьогодні показує інше ставлення. Коди бачить скалічену жінку, кличе її до себе і оздоровляє.

Якщо будемо наслідувати той приклад, якщо будемо відкритими до скалічених людей, якщо їх будемо приводити до Того, хто має владу їх зцілити, не один раз будемо радіти, тому що будемо свідками численних «оздоровлень».

Центральною правдою християнської віри є твердження про те, що Бог є любов. Кожен рядок Святого Письма просякнутий цією любов’ю Бога до людини, яка найвиразніше виявила себе через життя і смерть Ісуса Христа. Якщо так -скажемо – якщо Бог і справді так сильно любить нас, то чому у світі стільки зла, чому існують війни, голод, землетруси, чому страждають діти. Чому Бог не зупинить це все безглуздя? Інколи навіть можна почути: я не вірю в люблячого Бога, бо якби Він існував, то на Землі не було б стільки страждань.

Однак як би нам не хотілося звинуватити Бога у своїх бідах, Він не є причиною наших проблем. Наступна історія допоможе краще нам це зрозуміти.

Одного разу між перукарем і його клієнтом зайшла розмова про Бога. Перукар каже: я не вірю, що Бог існує, якби він існував, не було б стільки хворих, бідних і знедолених людей. На що клієнт спокійно відповів: а я не вірю, що існують перукарі, бо якби вони існували, то по вулиці не ходило б так багато непострижених і непобритих людей, як наприклад ось той, що стоїть за вікном. Перукар, прийнявши ці слова близько до серця, почав виправдовуватися: ми в цьому не винні, вони самі до нас не хочуть прийти, щоб ми їх постригли. Так само і Бог, - промовив клієнт, - не винен в тому, що люди страждають, вони самі не хочуть до нього прийти.

Отож, чому ми страждаємо? Відповідь на це запитання ми знаходимо вже в 3 розділі книги Буття, яка відкриває нам, що це не Бог, а гріх є причиною кожного страждання і болю на Землі. Неодноразово Ісус, оздоровлюючи хворих, говорив їм більше не грішити, щоб чого гіршого не сталося, цим самим вказуючи на справжню причину їх проблем.

Не лише тоді, а й сьогодні диявол зв’язує людей своїми кайданами. І нині є чимало зв’язаних оковами гріха, або оковами грішних пристрастей. Найгірше те, що люди знають про свої кайдани, але не можуть їх позбутися. Це велика біда, якщо людина з диявольськими оковами на собі залишається наодинці сама з собою. Але це перестає бути бідою, якщо Ісус Христос – Своєю великою милістю – приходить на поміч слабкій людині.