«Хто має вуха слухати, хай слухає»
(Лк. 8, 8).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Кожен з нас християн знає, що пожива для тіла – їжа, пожива для душі – слово. Ісус Христос у притчі про сіяча прирівняв Боже слово до зерна, яке падає на різні ґрунти.

Сіяч – це Господь, який сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти в наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, щоб проросло.

Від землі залежить багато. Є ґрунт, який родить лише певні культури. До прикладу: чорнозем годиться для вирощування картоплі, пшениці тощо. На землі піщаній добре ростуть хвойні породи дерев. Глина годиться ще для чогось іншого. Очевидно, що ще і є ґрунт, на якому добре будуть рости будяки, очерет і бур’яни.

Так, як вся земля не є однакова, так само не всі людські серця однаково готові прийняти Боже слово. Аналогічно Ісус бачив чотири групи людей, відповідно до того, як вони сприймали його вчення.

Першою причиною є твердість людського серця. Ісус Христос його прирівнює до втоптаної твердої дороги, на котру хоч і паде насіння – Боже слово, - не має жодної можливості прорости. Книжники і фарисеї відмовлялися вірити Ісусу Христу (перша група).

Багато людей ходили за Ісусом лише тому, що він чудотворно зцілював їх, годував їх рибою, хлібом. Але блага вістка, яку ніс Ісус, у цих людей не пускала коріння в їх серцях (друга група).

Наступна причина – це недовіра силі Божого слова в часи випробування. Деякі люди проявляли зацікавленість до вчення Христа, але вони не стали послідовниками Ісуса, бо більше тягнулись до матеріального збагачення, до оманливих власних тілесних радостей, аніж до духовного (третя група). Це все розриває контакт з Богом, хоч людина про нього знає і навіть твердить, що в нього вірує.

Четверта група людей, до якої відносяться й учні Ісуса виявилися найвірнішими йому, бо вони, як губка всмоктували кожне слово Ісуса і залишалися вірними Спасителю за будь-яких умов та обставин. Щойно у четвертій групі людей зерно Божого слова падає у добру землю. Серця тих людей не лише прагнуть Божого слова, а й бажають згідно з ним жити, уповаючи на Божу поміч. У цій групі знаходимо людей, які відкрилися для Божого слова, подолали випробування і не піддалися турботам, багатству та розкошам життя. Ті люди приносять урожай.

Слово «врожай» є символом нової якості життя. Сприймання тої нової якості життя приносить радість та щастя, тому що пригадує завжди про наближення до вічної радості і щастя у Небесному Царстві.

Слово дане всім. Але не всі його сприймають. Не всі йому дозволяють прорости у своєму серці і принести плід. Слухати Слово Господнє з любов’ю і вірою – головна настанова. Зерно Божого слова завжди бездоганне.

Св. Кирило Олександрійський навчає, що Ісус направду є сівачем всього того, що є добре, а ми є його землею. Весь урожай духовних плодів є від нього і завдяки йому (Пояснення на Луку, бесіда 41).

Боже слово найперше міститься в Святому Письмі. «Незнання Писань є незнанням Христа» - навчає св. Єронім (Коментар на пророка Ісаю). Тому, щоб пізнати Христа, треба читати і слухати Слово Господнє у Святому Письмі. Митрополит Андрей Шептицький нас навчає: «Читання Святого Письма кожного дня, хоч би на хвилинку, повинно стати звичаєм кожної християнської родини. Те читання повинно бути щоденним кормом людей» (Про почитання Святого Хреста).

Для розуміння Святого Письма треба поєднувати його читання із слуханням Слова Божого під час проповіді та на катехизації. У читанні й тлумаченні Святого Письма Церква завжди враховує два виміри: божественний і людський. Нехтування людським виміром Святого Письма приводить до буквалізму – коли людським формам передачі Божого Слова надається божественного характеру; заперечення ж божественного виміру зводить Святе Письмо лише до історично-літературного жанру.

Митрополит Андрей, наслідуючи святоотцівську традицію, називає Святе Письмо безконечним і бездонним океаном правди й добра. Святе містить Боже Слово, а тому, що воно натхненне Богом, воно справді – Боже Слово.

Християнська літургійна традиція перейняла від синагоги звичай читати в часі богослужіння уривки із Святого Письма. Сам воскреслий Спаситель по дорозі до Емаусу пояснював двом учням Святе Письмо, його зміст, а щойно тоді відкрив таїнство «ламання хліба». Тому Церква завжди радо читала і тлумачила книги як Старого, так і Нового Заповітів.

Слово Боже подібне до сонця, що світить на небі. Якщо б сонце погасло, загинуло б усе життя на землі. Якщо не було б Слова Божого, то ніяка людська душа не могла б жити, бо Слово Боже – це сонце душі. Воно завжди залишається актуальним і живим.

Бог не перестає сіяти в нашому житті своїм Словом. Христос являється у Слові так само, як і в євхаристійному Хлібі і Вині. Тому й Отці Церкви навчають про дві трапези – трапезу Слова і трапезу Хліба – з яких вірні причащаються на Божественній Літургії.
Боже Слово є дуже важливе для нашого спасіння. Що для вогню дрова, те для віри – Боже Слово. Якщо вогонь нашої віри не живимо слуханням Божого Слова, то неминуче він загасне. Лише тоді добре слухаємо Боже Слово, коли – під його впливом – міняємо своє життя.

Вірність Божому Слову та обов’язкове його сповнення – це непомильне мірило нашої християнської віри.

Двох учасників міжнародної конференції, американця і індуса, поселили в одну кімнату. Під час перерви в роботі між ними зайшла мова про релігію. Як виявилося, молодий чоловік з Індії надзвичайно вороже ставиться до християнства. Американець спробував з’ясувати причину такої ворожості і запитав: «Вам видається неприйнятним вчення Ісуса?».

«Та ні, - почув у відповідь, - ідеться не про це. Що мені найбільше не подобається в християнах – це те, що вони не живуть по-християнськи».