Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 16-ту неділю по Зісланні Святого Духа (Мт. 25, 14-30) Друк

«Гаразд, слуго добрий і вірний.
Ти був вірний у малому,
поставлю тебе над великим.
Увійди в радість пана твого»
(Мт. 25, 21).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Ісус Христос часто розповідав притчі, оскільки пряма мова та буквальний сенс окремих його вимог, могли відразу відштовхнути слухачів, які не бажали змінювати своїх поглядів. Натомість за допомогою притч Ісус входив у довіру до слухачів і в ненав’язливий, але водночас дуже аргументований спосіб, спонукав їх до рефлексій та відповіді на його слово. Теми притч були зі звичайного життя, яким жили Ісусові сучасники, і тому були близькі та зрозумілі кожному.

У Євангелії від Матея читаємо притчу про таланти. Ісус Христос розповів про одного чоловіка, який, вирушаючи в дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно . Слуги мали розпоряджатись тим майном, поки не повернеться. Кожному виділив різну частку. Одному дав п’ять талантів, другому – два, а третьому – один. Кожному – за його здібностями.

Хоча вартість таланту була різною в різні епохи в різних місцях, можемо орієнтовно оцінити ці таланти в 50, 20 і 10 тис. динаріїв відповідно. Оскільки один динарій становив середній заробіток, то ця сума була «малою» (25, 21-23) тільки для дуже багатої людини, яка, ймовірно, довірила своє багатство найбільш надійним й обережним слугам. Отримавши значний капітал, вони могли вкласти його у вигідну справу, а оскільки більшість людей взагалі не володіла подібними сумами, то це була унікальна можливість отримати великий дохід. Саме ця притча надала метафоричного сенсу слову «талант» - значення практичного використання дарів і здібностей, даних нам Богом.

У поданій притчі чоловіком, що передав своє майно слугам, є Господь Бог. Слугами є ми, люди. Кожен з нас одержав від Бога якийсь талант. Хтось – більший, хтось – менший, проте кожен одержав.

Таланти – це наші здібності, якими Господь Бог нас наділив, і ми їх маємо добре використовувати.

Один із найнебезпечніших (але й найменш прибуткових) способів зберегти гроші – закопати їх у землю. Такі скарби, свого часу не запотребовані з різних причин, знаходять до сьогодні (у Лк. 19 слуга вчинив ще гірше: він просто загорнув гроші в хустку, навіть не закопавши їх, що було вкрай нерозумно й небезпечно). Помилка третього слуги в тому, що він не зрозумів намірів свого господаря і приховав свій талант, замість того щоб використовувати його. Прагнучи застерегти себе від помилки, він закінчив тим, що вчинив неправильно.

Кожна людина – єдина та неповторна, відмінна від інших. Хтось розумніший, хтось більш творчий, хтось сильніший, хтось здоровий, а хтось слабкий тілом та духом. Але кожен із нас має що дати. Кожен, згідно з його здібностями, може і повинен робити внесок у розвиток царства миру та любові у суспільстві, в якому він живе. Господь ніколи не вимагає від нас більше, ніж ми можемо дати, але завжди винагороджує зусилля тих, хто, спраглий справедливості, вірно працює в його винограднику: «Будеш їсти працю рук твоїх, щасливий будеш і добре тобі буде» (Пс. 128, 2).

Не важливо, чи хтось отримав п’ять талантів, чи тільки два, важливо, щоби вони принесли плід. Звісно, не всі ми можемо здійнятися на вершину науки та створити вакцину, яка звільнить людство від смертельних хвороб, не всі можемо створити мистецький шедевр, який надихатиме інших, не всі здатні зробити щось грандіозне для людства, але кожен із нас, з одним лише талантом, «вірний в малому і може мати владу над великим» (див. Мт. 25, 21). Кожен може зробити щось маленьке для інших: приголубити дитину, яка плаче, порозмовляти годину із самотнім, подати тарілку гарячої страви голодному. Хто має відвагу ризикнути, інвестувати свій талант на благо інших, матиме віддяку і почує в тиші серця голос Бога, який прошепоче: «Увійди в радість твого пана» (Мт. 25, 21).

Ті, хто, як слуга «лукавий і лінивий» (Мт. 25, 26), заховає свій талант у лінощах чи відпочинку, хто змарнує його, витрачаючи час на розваги, розпусту та пияцтво, хто спить на стражданнях світу, в того раптово «заберуть і те, що має» (Мт. 25, 29). Як несподівано злодій приходить уночі, так і в нього заберуть можливість бути щасливим.

В нашому житті ми мусимо розуміти, що ми не просто зберігаємо Боже майно: ми маємо завдання його помножити, щоби потім можна було ділитися ним з людьми довкола нас, особливо з найбіднішими.

Дуже часто талант відіграє вирішальну роль у долі людини. Згадаймо хлопчика-сироту, який, завдяки своєму природному таланту до малювання, зміг вирватися із кайданів кріпацтва і стати студентом Петербурзької академії, а згодом – Великим Кобзарем (Т. Г.Шевченко), пророком українського народу.

Український мандрівний філософ і поет Григорій Сковорода сформулював ідею «сродної праці», яка, на мою думку, тісно пов’язана із талантом людини. Кожен із нас народжується з особливим, притаманним тільки йому обдаруванням, і якщо така людина зуміє реалізувати свої здібності, то вона відчуватиме задоволення від життя і праці. Саме цю думку покладено в основу байки «Бджола і Шершень».

Погляньмо на своє життя як на великий Божий талант, який ми отримали. Як на скарб, який Бог дав кожному з нас!