Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 7-му неділю по Зісланні Святого Духа Друк

Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 7-му неділю по Зісланні Святого Духа

«Ісус обходив усі міста і села,
навчаючи в синагогах,
проповідуючи Євангеліє царства
та вигоюючи всяку хворобу й недугу»
(Мт. 9, 35).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє святе Євангеліє розповідає нам про оздоровлення двох сліпців і про німого біснуватого (Мт. 9, 27-35). Ці люди напевно приклали всіх можливих людських зусиль, щоб позбутися своєї біди, але нічого не допомагало. Тому з великою довірою звертаються до Ісуса Христа, від якого отримують зцілення. Подібне чудо переживає і німий чоловік, що був навіжений злим духом.

 

 

Можемо уявити ситуацію, коли натовп так оточив Христа, що до нього не можливо було доступитися. А тут бачимо двох сліпців, які голосно кричали, бо хотіли докричатися до Господа, просячи його про зцілення та помилування. Ісаме через їхній крик Ісус зцілив їх.

Два сліпці йдуть за Ісусом, кричачи. Правдоподібно до них дійшла слава про те, що Ісус зробив (воскресив померлу дочку начальника синагоги) і це оживило їхню надію на оздоровлення. В своєму благальному зверненні до Ісуса не просять явно і безпосередньо про зір. Просять про змилування. Якщо Ісус звернеться до них з помилуванням (співчуттям), то будуть також звільнені з своєї сліпоти. Головним і вирішальним є те, що Ісус схиляється до них із співчуттям (помилуванням).

Ісус чує їх і випробовує. «Чи віруєте, що я можу це зробити?» В попередніх двох випадках (оздоровлення кровоточивої та воскресіння дочки начальника пор. Мт 9, 18-26) не було випробування. Віруючі своїми жестами і словами виявляють свою віру і немовби змушують Ісуса вчинити за їхньою вірою. Сліпці проходять випробування, підтверджуючи це наступними словами: «Так, Господи!» Бачимо, що у цих двох сліпців відбувається перехід від визнання присутності в Ісусі сина Давидового до визнання Господом. Перехід дуже значний, адже є це перехід від Старого Завіту до Нового. Сліпці показали, що хоч мають проблеми з очима тілесними, здатні бачити очима віри. Сліпці проходять певне переосмислення: якщо це Ісус воскресив померлу дівчину, то Він не може бути лише сином Давида, одним з багатьох царів, спадкоємців Давида, але обов’язково мусить бути Господом – єдиним володарем життя.

Ісус прив’язує силу чинити чуда до віри: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» Віра розкриває очі сліпим, дає слух глухим, виганяє бісів, переносить гори і… спонукає прощати.

На прикладі сліпців можемо побачити настирливість, наполегливість, навіть впертість у своєму проханні. Часто Бог не дає нам чогось відразу лише тому, щоб ми самі для себе пересвідчилися, чи нам про це дійсно йдеться, чи ми наполегливі в цьому проханні. Тому так само наполегливо, як ці сліпці, благаймо Господа, і Він завжди відповість!

Таким чином наше прохання і наша віра в Боже змилування здатні зробити для нас чудо, яке Бог хоче нам дати, як хотів відкрити очі сліпцям. І вчить нас Христос непохитним серцем вірити Йому як Тому, Хто є Джерелом добра для нас. Вчить водночас при отриманні Божого змилування не приписувати заслугу собі, тобто своїй особливій близькості до Бога чи своїй особливій молитві, але дякувати Богові, що у своєму великому милосерді прихиляється до нас, щоб вислухати, відкрити очі, повернути мир і благодать.

У лікарні, де працювали сестри монахині, лежав тяжко хворий єврей. Його також доглядала монахиня. Помітила, що єврей завжди заплющував очі, коли наближалася до нього. Коли стан його здоров’я поліпшився, запитала, чому заплющує очі, коли до нього наближається. Відповів їй: «Не можу на нього дивитися». «На кого?». «На нього», і примітив пальцем вказав на хрестик, який сестра носила на своїх грудях. Сестру це трохи здивувало, але її ставлення до єврея зовсім не змінилося. Намагалася доглядати за ним ще з більшою терпеливістю та любов’ю. Робила це так, немовби в ліжку лежав сам розп’ятий Ісус Христос.

Єврей поволі ставав здоровішим і перед своїм від’їздом з лікарні прийшов до сестри, щоб подякувати їй за її терпеливість до нього. Тоді виявив їй, що тепер вже може дивитися на Розп’ятого, бо усвідомив, що саме Він додає сестрі стільки терпеливості та любові в її важкій праці.

Ось таким способом, як це робила сестра монахиня, можна відкривати людям очі, щоб бачили і пізнавали в нас Ісуса Христа. Лише так можна пізнати Господа таким, яким Він є насправді. Спробуймо й ми відкривати людям очі таким чином: не словами, а своїм воістину християнським життям.