«Як кадило запашне,
хай будуть перед престолом Всевишнього
моління древніх праведників українського краю
та муки всіх наших ісповідників святого Євангелія;
їхніми бо жертвами відроджується
і могутніє Христова Церква в нашому народі»
(Квітна тріодь,
Неділя всіх святих українського народу,
Вечірня, стихира на литії).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу.

Українська Церква за свою понад тисячолітню історію уславилася сонмом святих. За словами Патріарха Йосифа, «свідчення віри Української Церкви у Христа і Його Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву було підтверджене кривавою печаттю безстрашного ісповідництва, терпіння, мучеництва і горами наших жерт» . Воістину, кров «мучеників», відомих і невідомих, стала «насінням Церкви».

Сьогодні перед нашими очима повстають сонми святих нашої української землі. Найперша рання зірниця Христової благовісті свята княгиня Ольга і святий рівноапостольний князь Володимир – хреститель України. Хори архієреїв, святих Антонія і Теодозія Києво-Печерських, святого Іова Почаївського, святого архієрея Йосафата Полоцького та багато інших святих, мучеників і проповідників, що заради Христа каралися по в’язницях і каторгах, які своєю праведною кров’ю зросили нашу багатостраждальну землю.

Мучеництво Церкви тривало й у наступних століттях. Полоцькі василіани 1709 року прийняли мученицьку смерть від рук російського царя Петра І, а 1768 року загинуло за віру 68 Бердичівських мучеників. У ХІХ столітті пройшли дві великі хвилі переслідувань: 1839 і 1875 років. Це мучеництво увінчалося прославою Пратулинських мучеників – звичайних селян, які стояли під рідним храмом у Пратулині (Холщина) на смерть і загинули від куль царських жандармів. Величезним було також мучеництво Церкви протягом 70 років богоборчого режиму. 1946 року в Україні було заборонено діяльність УГКЦ, відібрано храми, конфісковано майно і розпочато переслідування вірних. Усіх єпископів УГКЦ в Україні було заарештовано, численних священиків, монахів, монахинь та мирян замордовано, ув’язнено та відправлено у заслання.

Багато вірних Церкви й надалі визнавало свою віру в підпіллі, приймаючи святі Таїнства, сходячись на богослужіння до приватних приміщень, слухаючи трансляції Божественної Літургії з Ватиканського радіо. Комуністична влада постійно переслідувала підпільну Церкву: священиків ув’язнювали, мирян звільняли з місць навчання чи праці. Цей героїчний, мученицький період тривав з 1946 до 1989 років.

Під час свого паломництва 23-27 червня 2001 року в Україні Папа Римський Іван Павло ІІ зачислив до лику Блаженних: єпископів, священиків, монахів, монахинь і одного мирянина – мучеників і преподобних УГКЦ ХХ століття (28 осіб), серед них: Бл. Миколай Чарнецький, Бл. Григорій Хомишин, Бл. Йосафат Коциловський, Бл. Симеон Лукач, Бл. Василь Величковський, Бл. Іван Слезюк, Бл. Микита Будка, Бл. Григорій Лакота, Бл. Теодор Ромжа, Бл. Леонід Фьодоров, Бл. Микола Конрад, Бл. Андрій Іщак, Бл. Роман Лиско, Бл. Микола Цегельський, Бл. Петро Вергун, Бл. Олексій Зарицький, Бл. Тарсикія Мацьків, Бл. Олімпія Біда, Бл. Лаврентія Гарасимів, Бл. Володимир Прийма, Бл. Еміліян Ковч, Бл. Йосафата Гордашевська, Бл. Климентій Шептицький, Бл. Северіян Бараник, Бл. Яким Сеньківський, Бл. Віталій Байрак, Бл. Зиновій Ковалик, Бл. Іван Зятик.

Саме сьогодні маємо можливість глибше замислитись над значимістю цих відомих і невідомих, але таких рідних нам людей у справі нашого з вами спасіння. Адже це саме сьогодні збірне свято всіх тих, хто в різний час і в різний спосіб своїи свідченням віри зумів притягнути на нашу землю благодать Святого Духа, котра, хоч незрима за своєю природою, так видимо виявила себе і в нашому з вами покликанні до співучасті в тому всесвітньому братстві, що гордо зве себе Христовою Церквою.

Церква, щедро зрошена кров’ю багатьох мучеників та ісповідників віри Христової, у наш час пожинає благодатні плоди святості своїх дітей. Адже мученики й ісовідники – це ті, які заради слави грядучого віку пожертвували всім у віці теперішньому. Їхній внесок у майбутнє Церкви неоціненний, бо це внесок усього життя – «аж до смерті хресної».

Тож святість – це вірне слідування за Христом під час випробувань та спокус, і заклик Христа – «будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5, 48) – стосується кожного з нас. Кожен із нас, хто, практикує чесноти віри, надії і любові, незалежно від походження, виду служіння чи сімейного стану спроможний цей заклик виконати, а святі нашого українського народу в цьому є для нас дороговказами правдивого християнського шляху.

У 1912 році єпископа Миколу (Микиту) Будку було призначено першим єпископом для українців у Канаді. Перед від’їздом єпископ заїхав до Папи Пія Х, щоби просити антимінси . Папа відпові: «Та ви ж з України, яка має стільки мучеників, що кожна грудка вашої землі має мощі святих мучеників, ісповідників віри і державності українського народу! Візьміть грудку своєї рідної землі, стисніть її, і потечуть сльози та кров ваших мучеників та ісповідників віри. Для вашої Церкви – це найцінніші мощі».