Папа до молоді: Ми прийшли у світ, що його змінювати! Друк

Папа до молоді: Ми прийшли у світ, що його змінювати!

«Ми не прийшли у світ, щоб вести вегетативний спосіб життя, провівши його на дивані, але щоб залишити в світі слід», навчаючи великих цього світу «будувати мости братерства». Таке послання для молоді залишив Папа Франциск під час однієї з центральних подій СДМ – молитовного чування, яке ввечері у суботу, 30 липня 2016 р., зібрало, згідно з даними організаторів, на «Полі Милосердя» поблизу Кракова один мільйон шістсот тисяч юнаків і дівчат.

У рамках чування прозвучали три свідчення молодих людей з різних кінців світу та їхні запитання, і саме на їхні слова, промовляючи до учасників молитовної зустрічі, посилався Святіший Отець. Своїм досвідом віри і надії поділилися Ренд із Сирії, Міґель з Параґваю, та польська дівчина Наталя, які розповіли про досвід переживання війни, про життя, врятоване з тенет наркотичної залежності та про Боже милосердя, що може промовити до серця, яке два десятиліття не мало нічого спільного з Церквою.

Промовляючи після зворушливих свідчень, Папа зазначив, що для присутніх на «Полі Милосердя», що походять з різних кінців світу, «біль, війна, які переживають численні юнаки й дівчата, вже не є чимось анонімним, новиною з преси, але мають ім’я, обличчя та історію». Деякі ситуації нам можуть здаватися далекими доти, доки ми не доторкнемося до них, але коли «встановлюємо контакт з життям, з конкретними життями не за посередництвом екранів, то стається щось сильного: всі ми відчуваємо заохочення прилучитися», – зауважив Святіший Отець, заохотивши молодь молитися за тих, які страждають від наслідків війни.

«Ми не хочемо перемагати ненависть більшою ненавистю, насильство – більшим насильство, терор – більшим терором. Наша відповідь цьому світові у стані війни має ім’я, вона називається братерством, її ім’я – приязнь, спільність, родина. Ми радіємо з приводу того, що походимо з відмінних культур та єднаємося в молитві. Нашим найкращим словом, нашою найкращою промовою буде єднання в молитві», – сказав Наступник святого Петра, запросивши юнаків і дівчат взятися за руки та під час хвилини молитовного мовчання покласти перед Богом різні свої та своїх ровесників проблеми.

Після хвилини молитовної тиші Святіший Отець зазначив, що під час неї йому на думку прийшов образ апостолів, зібраних в день П’ятидесятниці. Того дня вони були «зачинені зі страху», який «опанував їх». Але прийшов Святий Дух, спонукавши їх «до пригоди, про яку вони ніколи не мріяли».

За словами Наступника святого Петра, щось схожого бачимо в житті людей, які поділилися свідченнями. «Страх і тривога, які породжує усвідомлення того, що вийшовши з дому, хтось може вже більше не побачити своїх найдорожчих, страх не почуватися цінованим та любленим, страх не мати більше шансу. Вони розділили з нами той самий досвід, що мали апостоли», – сказав Папа, додаючи, що такий стан веде до замкненості та скованості. І тоді «бракує простору для зростання, для мріяння, для творення».

Але, за словами Святішого Отця, в житті існує ще страшніший параліч, який не завжди легко розгледіти. Він народжується тоді, коли хтось «плутає ЩАСТЯ з ДИВАНОМ». Тобто, коли хтось вважає, що для щастя вистачить почуватися в зручності, спокої та безпеці. «І саме такий «диван-щастя» є, мабуть, мовчазним паралічем, який може принести великі знищення, який може найбільше зруйнувати молодість», – сказав він, пояснюючи, що «коли ми стаємо приспаними», хтось жвавіший, але, можливо, не найдобріший, вирішуватиме про наше майбутнє. І для багатьох «простіше та зручніше мати заколисану молодь», яка плутає щастя з диваном.

У цьому контексті Глава Католицької Церкви наголосив, що ми не прийшли у цей світ, аби вести «вегетативний спосіб життя», але для того, щоб «залишити слід». «Коли обираємо зручність, – сказав він, – плутаючи щастя зі споживанням, то платимо дуже високу ціну: втрачаємо свободу». Отож, не лише наркотики, за його словами, «вчиняють нас невільниками».

«Друзі, Ісус є Господом ризику, Господом, Який завжди виходить за межі. Ісус не є Господом комфорту, безпеки та зручності. Щоб іти за Ісусом, потрібна доза сміливості, слід прийняти рішення поміняти диван на пару взуття, яке допоможе виходити на шляхи, про які ти ніколи не мріяв і навіть не думав, на шляхи, які можуть відкрити нові горизонти, здатні заражати радістю, яка народжується з Божої любові, радістю, яка залишає у серці всі жести і наставлення милосердя. Виходьте на дороги, слідуючи за “безумством” нашого Бога, Який навчає нас зустрічати Його в голодному, спраглому, нагому, хворому, в приятелеві, який зазнав лиха, в ув’язненому, в біженцеві та мігрантові, в самотньому сусідові. Виходьте на шляхи нашого Бога, Який заохочує нас бути політичними діячами, мислячими особами, соціальними аніматорами. Який спонукає нас думати про солідарнішу від цієї економіку. В усіх середовищах, в яких перебуваєте, Божа любов запрошує нас нести Добру Новину, приносячи своє життя в даром Йому та ближнім. А це означає бути сміливими, це означає бути вільними», – сказав Святіший Отець.

Як зауважив далі Наступник святого Петра, хтось може подумати, що згадані завдання стосуються лише окремих вибраних. «Так, це правда, – відповідає він, – а цими обраними є всі ті, які готові розділити своє життя з іншими. Подібно до того, як Святий Дух перемінив серця учнів у день П’ятидесятниці, що були паралізовані, Він це вчинив також з нашими друзями які поділилися свідченнями», – сказав Папа, додаючи, що перетворення починається, коли усвідомлюємо, що Бог від нас чогось чекає.

«Час, який переживаємо, не потребує диванної молоді, але взутої молоді, навіть більше, взутої у кросівки. Наш час приймає лише гравців основного складу, для резервістів не залишилося місця. Сьогоднішній світ вимагає від вас стати головними діячами історії, тому що життя завжди є прекрасним, якщо хочемо його прожити, завжди, коли бажаємо залишити слід. Історія сьогодні вимагає від нас захищати нашу гідність і не дозволити, аби інші вирішували про наше майбутнє», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що Господь Бог бажає вчинити, аби «наші руки перемінилися в знаки примирення, сопричастя, творення».

Тому, хто заперечуватиме, говорячи, що є слабким та грішником, хто сумнівається, що може щось зробити, Наступник святого Петра відповідає: «Коли Господь нас кличе, Він не думає про ким ми є, про те, якими ми були, що робили чи перестали робити. Навпаки, в той момент, коли нас кличе, Він дивиться на те, що ми зможемо зробити, на ту всю любов, яку ми здатні передати іншим. Він завжди робить ставку на майбутнє, на завтра. Ісус тебе спрямовує за горизонт, а не до музею. Тому, друже, сьогодні Ісус посилає тебе, кличе тебе залишити твій слід в житті, слід, яким буде позначена історія, твоя і багатьох».

Підсумовуючи, Папа зауважив, що нам легше зосереджувати увагу на тому, що нас ділить, спонукаючи думати, що «замкнутися є найкращим способом захиститися». «Сьогодні ми, дорослі, – додав він, – потребуємо вас, щоби ви навчили нас, як це чините сьогодні, співжити у відмінностях, в діалозі, розділяючи багатокультурність не як загрозу, але як можливості». Святіший Отець закликав юнаків і дівчат навчити старше покоління, що «легше будувати мости, ніж зводити стіни», та вимагати від нього «ступити на шлях братерства».

uk.radiovaticana.va