РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ МИТРОПОЛИТА ВАСИЛІЯ Друк

«Таїнство бачу я дивне й преславне:
небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва,
оселею – ясла, в яких лежить неосяжний Христос Бог.
Його, оспівуючи , величаємо!»

(З канону Різдва, пісня 9)

Христос рождається! Славімо Його!

Дорогі у Христі. Разом з пастушками та волхвами поспішаємо сьогодні до вифлиємського вертепу, де Діва народжує свого Сина. Ми спішимо, щоб першими заглянути в Його обличчя – заглянути в очі Предвічного Бога. Така можливість для нас з’являється кожного року у різдвяний час, коли ми сповіщені сяйвом вифлиємської зорі, яка світлом звіщає немов устами, як стверджує древня церковна поезія, отримуємо нагоду стати свідками великого Різдвяного Таїнства. Наше наближення до цього Таїнства дає нам можливість побачити обличчя Милосердного Бога, який у «повноті часів» (пор. Гал 4, 4) зіслав нам свого Єдинородного Сина, народженого від Отця і воплоченого в Діві Марії, котра стає брамою, якою Милосердний Господь входить у людську історію; у історію усього світу та особисту історію кожного з нас. Милосердя Бога виявлене до нас у цьому Таїнстві таке величне, що наша українська колядка закликає нас не йти, а поспішати до вифлиємських ясел: «До Вифлеєму, спішім всі нині, Бога вітаймо в бідній дитині». Вона закликає усіх без винятку: як убогих пастушків, так і волхвів з багатими дарами, бо милосердя Бога – для усіх без винятку.

Святіший Отець Франциск, проголосив 2016 рік – Надзвичайним Святим Роком Божого Милосердя. У своїй буллі Обличчя Милосердя він закликає нас, аби протягом цього року ми особисто відчули усю глибину Божого Милосердя. Побачити обличчя милосердя – лише так можна відчути справжню Божу любов до кожного із нас. Ця любов дає себе пізнати у обличчі Ісуса Христа – Сина Божого, вдивляючись у яке, ми бачимо правдиве обличчя Бога-Отця: «Скільки часу я з вами (…), - а ти мене не знаєш Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця» - стверджує Христос (Ів. 14, 9). Пізнаймо Милосердного Отця особисто і це перемінить наше життя.

Дорогі у Христі брати і сестри! Стаємо спільно, у цьому новому році, на дорогу, що провадить до Милосердного Отця. Аби цей шлях був успішним та допровадив усіх нас до зазначеної мети, необхідно усе зробити, щоб нам не забракло найважливішого, що є запорукою досягнення цієї мети, а саме – відваги. Якщо би блудний син не відважився повернутися до дому свого отця, то шанс відкрити всю глибину батьківської любові був би назавжди для нього втраченим. Не втрачаймо шансів, які Господь Бог у своєму милосерді до нас дає у нашому житті. У вифлеємському вертепі, окрім новонародженого Ісуса, що є обличчям Милосердного Отця, зустрічаємо ще багато інших осіб, котрі можуть стати нашими вчителями відваги.

Візьмімо за взірець відвагу Марії – молодої дівчини, яка попри всі страхи перед величчю Божої обітниці, що була сповіщена їй одного дня, мала відвагу впустити Бога у своє життя та змінити його раз і назавжди, повіривши благовісті архангела Гавриїла. Праведний Йосиф мав відвагу відкинути усі сумніви, що роздирали його душу, прийняти Марію за жінку та стати опікуном Божого Сина. Пастухи у полях біля Вифлеєму мали відвагу не втекти при появі ангелів, що звіщали своїм співом вістку про прихід Божого Сина у світ, а піти та поклонитись йому. Волхви мали відвагу пуститися у далеку незнану дорогу, довірившись світлу вифлеємської зорі. Кожен, хто приходить до вертепу, мусить мати відвагу, бо саме вона забирає у нас страх перед змінами, які Бог приносить у наше життя.

Хочу згадати також про інших свідків відваги. Цього року будемо згадувати сумну річницю Львівського псевдособору, що став початком переслідування Української Греко-Католицької Церкви, розпочатого безбожним комуністичним режимом. Сімдесят років тому, у далекому вже 1946-му, розпочалася Голгота нашої Церкви, що тривала довгих 43 роки. Сьогодні дякуємо Богу за мужніх єпископів, священиків, монахів, монахинь та вірних, які мали відвагу щоденно протистояти гонінню, наражаючи себе на невигоди, переслідування, а нерідко навіть на муки та смерть. Завдяки їхній відвазі Церква вистояла та поширюється сьогодні в Україні та поза її межами, уділяючи духовне потішення мільйонам українців, які у наші непрості часи цього потішення особливо потребують.

Дякую Богу за відвагу наших воїнів, що перед лицем смерті боронять спокій України. Їхня відвага є запорукою миру та надії усього нашого народу. Відвага волонтерів та людей доброї волі, скерованих почуттям солідарності, вселяє у нас надію, що попри всі труднощі та небезпеки Україна вистоїть у цьому нерівному протистоянні. Маймо відвагу продовжувати нелегку працю над змінами у нашій державі, над впровадженням реформ у різних ланках суспільного життя, боротьби з корупцією, навіть якщо попри наші сподівання ці зміни не приходять негайно та даються нелегко. Маймо відвагу відкритися та прийняти ближнього. Дякую усім, хто допомагає біженцям та переселенцям, опікується потребуючими, бо вони стали знаряддям у Божих руках, через яке він являє людям обличчя свого милосердя – самі стали цим обличчям.

Маймо відвагу, бо до вифлеємського вертепу можуть прийти тільки відважні люди, що готові прийняти Бога у власне життя. Нехай кожен із нас у цьому Святому Році відчує любов Бога до себе, бо Він є Бог Милосердний. Нехай новонароджений Ісус принесе Україні та усім нам мир. Цього миру бажаю кожному у ці радісні дні Різдвяних свят – миру, який звіщають ангели своїм співом, супроводжуючи Таїнство народження Божого Сина: «Слава на висотах Богу і на землі мир людям Його благовоління» (Лк. 2.14).

Благословення Господнє на Вас!

Христос рождається! Славімо Його!

+ ВАСИЛІЙ СЕМЕНЮК
архиєпископ та митрополит
Тернопільсько-Зборівський

Дано в престольному граді Тернополі,
при архикатедральному соборі Непорочного Зачаття
Пресвятої Богородиці, у свято св. Миколая
19 грудня 2015 року Божого