Купальська містерія чи сатанинські гуляння? Друк

(Роздуми про «свято» Купала)

Важко, дорогі у Христі, дуже важко зберегти вірність Богові у час загального віровідступництва та релігійної вседозволеності. Важко переконати «всезнаючих» та «надцивілізованих» наших сучасників в існуванні реального особового зла. Як довести людям, які втратили страх Божий, що  це зло має визначальний і руйнівний на них вплив? Хто з тих, котрі не знають Бога, повірить у те, що він у руках Сатани є лише маріонеткою, а не тим, ким він сам себе уявляє?

Люцифер продовжує боротьбу з Богом, з людиною, вдаючись до різних методів. І одним з найнебезпечніших з них є намагання спрямувати людину дорогою фальшивих релігійних переконань. Століттями сили зла переконували людство у тому, що Бога немає. Це був період воюючого атеїзму, час відвертої, оголошеної дияволом Богові, війни. За Христа проливалась кров, було переслідування та мучеництво. Тепер диявол діє підступніше, небезпечніше. Зараз він пропагує бога у різних іпостасях, релігійних рухах, течіях і, навіть, наукових концепціях.

Особливо ж привабливими і дуже «рідними» є місцеві, прадавні, ще до-християнські вірування, поширені практично по цілій нашій планеті. Вони призабулися, їх намагалися позбутися і все ж цілком не викорінили. І в нашій Україні, яка має славну тисячолітню історію християнства, відголоски прадавнього поганства є відчутними.

У нашій статті ми будемо говорити про християнське свято Різдво Івана Хрестителя і поганський, ще до-християнський культ Купала. З відродженням – неопоганських вірувань захоплення нетрадиційними народними практиками набули масового характеру. І «ігрища» у «Купальську ніч» є чи не найпоширенішим проявом поганського світогляду тих українців – християн, які практикують це. Проблема в тому, що навіть ми християни, часто не можемо розмежувати свято Різдво Івана Хрестителя і культ Купала. Ми ідентифікуємо, поєднуємо і взаємодоповнюємо їх одне одним. Елементи древнього поганського культу вважаємо християнського обряду з традиційними особливостями певної місцевості. Тож чи знаємо ми, яким змістом наповнені купальські «забави»?

Купальське свято, по суті, є культом (вшануванням) вогню (Ку+Пала, тобто дитя Пала, сонячного вогню). У центрі купальського дійства є величезне купальське вогнище, у якому «очищуються» закохані пари перестрибуючи його. У вогнищі спалюється смерть – Марена, а попіл вогнища (По-Палу) є також «очищувальним». «Очищення» купальським вогнем практикували усі слов’янські народи. І у такий спосіб «звільнялись» від ворожої сили хвороб, смерті і злих сил. «Лікувальні» властивості купальського вогню і попелу пов’язані з його причетністю до могутньої життєдайної сили сонячного бога Пала. Купало, як носій животворчої сили був у древніх слов’ян богом достатку. Достаток міг бути можливим тільки тоді, коли був захист від злих сил. Слов’яни просили у Купала захисту. Окремі слов’янські народи огороджували села недопалками купальських смолоскипів, втикаючи їх у тини. Таким чином люди себе захищали від злих сил. Ось так, шановні читачі, у двох словах про купальський культ.

Про поклоніння яким силам іде мова? Хто «підсунув» людству пантеони божків? Грецьких, єгипетських, шумерських, слов’янських..? нам знову пропонують багатобожжя, якого ми позбулися тисячу років тому. Нам пропонують культ самого Сатани. Адже ті, що поклоняються божкам-ідолам не знають ким є той, хто ховається за личиною того чи іншого божка. Що може мати спільного святий Іван Хреститель з Купалом (демоном).

!!! Важко, дорогі у Христі, дуже важко зберегти вірність Богові у час загального віровідступництва та релігійної вседозволеності. Важко переконати «всезнаючих» та «надцивілізованих» наших сучасників в існуванні реального особового зла. Як довести людям, які втратили страх Божий, що  це зло має визначальний і руйнівний на них вплив? Хто з тих, котрі не знають Бога, повірить у те, що він у руках Сатани є лише маріонеткою, а не тим, ким він сам себе уявляє?

Люцифер продовжує боротьбу з Богом, з людиною, вдаючись до різних методів. І одним з найнебезпечніших з них є намагання спрямувати людину дорогою фальшивих релігійних переконань. Століттями сили зла переконували людство у тому, що Бога немає. Це був період воюючого атеїзму, час відвертої, оголошеної дияволом Богові, війни. За Христа проливалась кров, було переслідування та мучеництво. Тепер диявол діє підступніше, небезпечніше. Зараз він пропагує бога у різних іпостасях, релігійних рухах, течіях і, навіть, наукових концепціях.

Особливо ж привабливими і дуже «рідними» є місцеві, прадавні, ще до-християнські вірування, поширені практично по цілій нашій планеті. Вони призабулися, їх намагалися позбутися і все ж цілком не викорінили. І в нашій Україні, яка має славну тисячолітню історію християнства, відголоски прадавнього поганства є відчутними.

У нашій статті ми будемо говорити про християнське свято Різдво Івана Хрестителя і поганський, ще до-християнський культ Купала. З відродженням – неопоганських вірувань захоплення нетрадиційними народними практиками набули масового характеру. І «ігрища» у «Купальську ніч» є чи не найпоширенішим проявом поганського світогляду тих українців – християн, які практикують це. Проблема в тому, що навіть ми християни, часто не можемо розмежувати свято Різдво Івана Хрестителя і культ Купала. Ми ідентифікуємо, поєднуємо і взаємодоповнюємо їх одне одним. Елементи древнього поганського культу вважаємо християнського обряду з традиційними особливостями певної місцевості. Тож чи знаємо ми, яким змістом наповнені купальські «забави»?

Купальське свято, по суті, є культом (вшануванням) вогню (Ку+Пала, тобто дитя Пала, сонячного вогню). У центрі купальського дійства є величезне купальське вогнище, у якому «очищуються» закохані пари перестрибуючи його. У вогнищі спалюється смерть – Марена, а попіл вогнища (По-Палу) є також «очищувальним». «Очищення» купальським вогнем практикували усі слов’янські народи. І у такий спосіб «звільнялись» від ворожої сили хвороб, смерті і злих сил. «Лікувальні» властивості купальського вогню і попелу пов’язані з його причетністю до могутньої життєдайної сили сонячного бога Пала. Купало, як носій животворчої сили був у древніх слов’ян богом достатку. Достаток міг бути можливим тільки тоді, коли був захист від злих сил. Слов’яни просили у Купала захисту. Окремі слов’янські народи огороджували села недопалками купальських смолоскипів, втикаючи їх у тини. Таким чином люди себе захищали від злих сил. Ось так, шановні читачі, у двох словах про купальський культ.

Про поклоніння яким силам іде мова? Хто «підсунув» людству пантеони божків? Грецьких, єгипетських, шумерських, слов’янських..? нам знову пропонують багатобожжя, якого ми позбулися тисячу років тому. Нам пропонують культ самого Сатани. Адже ті, що поклоняються божкам-ідолам не знають ким є той, хто ховається за личиною того чи іншого божка. Що може мати спільного святий Іван Хреститель з Купалом (демоном).!!!

На якій підставі і з чиєї легкої руки об’єднали християнське свято і аморальний поганський ритуал? Невже нам, сучасним християнам, бракує елементарних знань з історії Церкви та життя святих?

Розважаючи у цій статті над купальськими ігрищами, не можна не сказати у кількох словах про РУН віру (Рідну Українську Народну віру). Купальські забави є вшануванням лише одного з багатьох божків, яким поклонялися наші предки слов’яни. Отож, в Україні відроджується поганство. І це вже очевидно. Прихильники і послідовники РУН віри мають свої сайти в інтернеті. Пропагуються і афішуються псевдодуховне вчення рідновірів, їхні обряди, поганські практики. З усіх куточків України адепти РУН віри звітують про проведення свят на честь «богів»: Світовида, Перуна, Велеса, Стрибога, Купала. Все це підсилене численними світлинами (часто цілком аморального змісту, адже іноді на показ виставляється наге людське тіло). Небезпечним є той факт, що значна частина прихильників сучасного українського поганства – молоді люди. Яка сила штовхає юнаків і дівчат у ніч з 6 на 7 липня (Купальська ніч) чинити безсоромність, віддаючись нечуваній «священній» розпусті? І все це прикривається личиною «очищення» і отримання «життєдайної сили» Купала! До речі, людство уже проходило щось подібне: у окремих народів (ще до Христа) існувало явище т. зв. «храмової проституції». Вона полягала у тому, що демонам у поганських храмах – капищах жертвувалися ритуальні статеві оргії. Звідси і походить феномен “жриць кохання”.

Наш часопис вже неодноразово інформував шановних читачів про факти перебування та ідолослужінь рідновірів у с. Раштівці Гусятинського району. Тепер там двоповерховий відреставрований рідновірами «духовний центр». Там відбуваються «служіння – жертвоприношення», туди з’їжджаються волхви, жреці і «отці» на свої зібрання. На горі Бохіт, у самому “серці” природного заповідника «Медобори» рідновіри нещодавно «висвятили» жерця. Закономірним є і вибір рідновірами місця для розташування «духовного центру». Адже саме тут, на горі Бохіт, на думку науковців, стояла всесвітньо відома статуя Збруцького Свитовида. Тут же збереглося поганське капище та жертівник на якому наші предки слов’яни приносили жертви… Незабаром у селі Саджівка цього ж району відбудеться розбиття табору Характерного козацтва «Перунів полк – 2009» (може це на противагу християнській прощі до Зарваниці? – Прим. авт.). В рамках табору відбудеться святкування дня Перуна. А крім цього: лекції з слов’янського світогляду, слов’янські духовні практити, заняття зі слов’янського бойового мистецтва «Триглав». Цікавим є факт попередження учасників старшої групи таборян щодо можливостей виникнення екстимальних ситуацій. І чого б це..?

7 липня ми святкуватимемо Різдво Івана Христителя. А у навечір’я цього великого християнського свята будуть здійснюватись купальські ритуали рідновірами. Позиція християнина мусить буди однозначною: ми не можемо «традиційно» йти у ліси та на береги рік у ніч з 6 на 7 липня. Навіть якщо ці «невинні пустощі» для нас нічого не означають, ми не маємо жартувати з демонами, спокушаючи цим Бога. Ми зобов’язані, згідно науки Святих Отців, уникати нагоди до гріха.

Св. Апостол Павло звертається до Тебе, шановний читачу, з глибини віків і застерігає: «… Чи ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось? Ні, але те, що в жертву приносять, демонам, а не Богові в жертву приносять. Я ж не хочу, щоб ви спільниками для демонів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу і столу демонського» (1 Кор. 10, 19-21).

о. Андрій Юськів.