Коли відкриємо літургійну книгу Архиєратикон, з якої звершує богослужіння єпископ, то знайдемо там окремий Чин поставлення на співця і читця.

Не зважаючи на те, що цей молебний Чин сьогодні мало кому відомий, він свідчить про те, що Церква сприймає співця і його служіння як щось дуже важливе і шановане, і це недивно адже церковний співець проповідує своїм співом.

Літургійний спів – це проповідування і наче віддзеркалення Божої слави, яка постійно являється нам – улюбленим Божим дітям.

Церковний співець на богослужінні є виразником віри Церкви.

Церква доручає йому виголошувати і співати тексти, які зібрали в собі віру і духовний досвід багатьох поколінь.

Співаючи богослужіння, співець також має виражати і свою особисту віру в Бога, свій досвід спілкування з Богом. 

Текст має пройти через життя читця і стати живим словом сьогодні, а не декламуванням того, що хтось колись сказав.

Християнське богослужіння ми називаємо Літургією, тобто спільною справою, спільним чином.

Іншими словами Літургія – це дійсність, яку ми спільно творимо: предстоятель, прислуга, співці…

Спів – це і є Літургія, такою ж мірою, як і жести, матеріальні речі і всі ті обряди, які ми звершуємо.

Все це разом творить нашу «спільну справу». І в ній роль співця є дуже важливою.

Церковний співець є провідником молитви літургійної спільноти. У цьому сенсі він є церковним служителем.

Крім того хочеться пригадати тут припис уставу співати окремі піснеспіви двічі (або тричі), почергово, поперемінно, «на два крилоси».

В цьому способі виконання відображена давня християнська практика т. зв. антифонного співу, про який маємо згадки вже в І-ІІ ст.

Його суть залишається незмінною і полягає вона в діалогічному переспіві, який, на думку святих Отців є відображенням невпинного співу небесних ангельських хорів.

При співі на два крилоси весь простір храму наповнюється голосом хваління, богопрослави.

Традиційно крилоси мали б стояти в храмі вірних, справа і зліва перед іконостасом.

Співцеві слід постійно пам’ятати, що літургійний спів – це форма церковного служіння.

Трактування богослужіння серйозно – це певний виклик для сучасної людини, навіть церковної. 

Церковний співець – це людина, яка трактує богослужіння серйозно і це серйозне ставлення проявляється в тому, що він належно готується до богослужіння, аби шанобливо і благоговійно його звершувати.

Співець має розуміти тексти, котрі він співає.

Співець повинен бути людиною, яка цікавиться християнською вірою і традицією.

Приготування до конкретного богослужіння.

Було б дуже добре, якби співець заздалегідь уважно прочитав текст Апостола чи паремій на вечірні.

Перед початком богослужіння.

Співцеві варто виробити звичку приходити на богослужіння завчасно, за 20-15 хв. до початку, щоб спокійно приготувати літургійні книги.

А вже безпосередньо перед початком богослужіння важливо мати 5 хв., коли він вже зовсім нічого не робить, просто зосереджено і спокійно очікує початку.

Кожне богослужіння звершується згідно з уставом.

Це правило також передбачає використання під час богослужіння багато розмаїття літургійних напівів, яким вирізняється наша співоча традиція.

Це правило можна також сформулювати і у такій аскетичній формі: «Співати щоразу як вперше і востаннє в житті».

Слід приносити Йому якнайкращу пісню.

 Співець не є «менеджером» на богослужінні, він має відчувати богослужіння, перебувати в конкретному його моменті і вкладати себе у спів.

Лише тоді, коли співець перебуває «тут і тепер», коли він стоїть своїми ногами на землі, він зможе співати Богові, «що на небесах», лише тоді, коли слова піснеспівів доходять до його серця, вони будуть належним чином служити своїм співом Богові і церковній спільноті.

6. Церковний співець співає своїм природнім голосом

Для співця питання голосу, звісно ж, є ключовим.

Показовість і концертний стиль тут зовсім недоречні.

Співець не має забувати, що своїм голосом він покликаний величати Господа, а не себе.

7. Церковний співець повинен чітко і виразно вимовляти слова у фразах

Це високе служіння ставить перед ним і серйозну вимогу – пильнувати своєї дикції і артикуляції під час співу.

8. Церковний співець правильно будує та інтонує фрази піснеспівів

Вже сама мелодія піснеспівів несе в собі красу і здатна промовляти і навчати.

Музика ні в якому разі не повинна заступати собою тексту чи поглинати його.

Мелодія повинна якнайкраще розкривати зміст слів, а слова – підкреслювати мелодію.

Співець повинен постійно усвідомлювати зв'язок між словами молитви і мелодією молитви.

9. Церковний співець співає активно, жваво і динамічно

Візантійський обряд – це обряд входів і виходів, обряд постійного руху, динаміки.

Церковний співець має відчувати цю динаміку і передавати її у співі.

Спів є відображенням динаміки свята.

 Динаміка випливає передовсім з нашого духовного стану.

Пошесть поспіху, яка дуже впевнено поширюється по наших храмах сьогодні є однією з найбільших загроз нашого літургійного життя.

Поспіх краде у всіх нас саме богослужіння, яке належить звершувати з «благовінням і страхом Божим».

Коли співець (чи священик) співає з поспіхом, неспокійно, штучно, то це можна розцінювати як прояв його недбальства і байдужості щодо молитви Церкви.

10. Церковний співець розмірено і ритмічно бере дихання під час співу

Слід співати на диханні аби правильно інтонувати фрази, і не завдати шкоди своїм голосовим зв’язкам.

Для цього передовсім потрібно бути спокійним і впевненим, адже дихання пов’язане з нашим загальним духовним, психологічним і фізичним станом.

Важливо, щоб ті моменти, коли ми беремо дихання, співпадали з логічним поділом фраз у реченні.