Що маємо знати про храм і богослужіння? Богослужіння Таїнства Подружжя. Символізм чинів заручин і вінчання: накладання вінців Друк

Що маємо знати про храм і богослужіння? Богослужіння Таїнства Подружжя. Символізм чинів заручин і вінчання: накладання вінців

Священик звершує чин вінчання накладанням вінців на нареченого та наречену, благословляючи їх і тричі промовляючи: «Господи Боже наш, славою й честю вінчай їх».

Покладання вінців на новоженців належить ще до античних поганських обрядів. Про це, зокрема пише Тертуліан (ІІ – ІІІ ст.), який різко критикує те, що християни перейняли поганський звичай одягати весільні вінки, і прирівнює таку поведінку до ідолопоклонства.

Уперше про шлюбні вінці позитивно відгукуються кападокійські Отці. Чотири із послань Григорія Богослова присвячені весільним святкуванням. Послання згадують про весільні вінки та деякі аспекти шлюбної церемонії, які походили ще з античної традиції. Цікаво, що на думку Григорія Богослова, покладання вінців більше пасувало би здійснювати батькові нареченої, а не єпископові, завданням якого є благословити подружжя молитвами.

Іван Золотоустий розкриває богословське розуміння покладання вінців, посилаючись на цитати зі Святого Письма (1 Кор 9, 25; Тим 4, 8). У своїй гомілії на І Послання до Тимотея він говорить: «Вінки на голови по другів покладають як знак перемоги. Молодим покладать на голови вінці, бо вони слідують до шлюбного ложа не переможені похоттю».

Отож, символ покладання весільних вінців був християнізований і став основною дією, яка дала назву усьому чину – «вінчання». Крім письмових свідоцтв, є також багато зображень на християнських саркофагах, де Христос або божественна Десниця покладає вінець чи вінці на наречених.

Більшість древніх літургійних книг при накладанні чи зніманні вінців подають слова псалма 8, 6: «Господи Боже, славою і честю вінчай їх», - які є й у сучасному чині подружжя. Проте існували й інші молитовні фрази, наприклад: «Отець благословляє, Син вінчає, Дух Святий освячує». Існують також і особливі молитви на одягання вінців, які не увійшли до сучасного требника.

На жаль, сучасний візантійський обряд вінчання втратив цікаві і глибокі молитви, які не тільки розкривають суть обряду, а й збагачували духовно як молодих, так і усіх присутніх. Такі молитви збереглися у богослужіннях т. зв. дохалкедонських Церков. Наведемо приклад деяких із них.

У західносирійському чині подружжя після покладання вінців на молодих священик читає молитву, у якій корони новоженців порівнюють із коронами апостолів і мучеників. У Коптійській Церкві вінці обов’язково повинні мати хрест і напис «Слава во вишніх Богові і на землі мир». Вони символізують усю історію спасіння. Дари, які люди отримали через воплочення і розп’яття, передають молодим через ці вінці. У коптів важливий троїчний аспект благословення на вінчанні: «Вінчай їх славою і честю, Отче. Амінь. Благослови їх, Єдинородний Сину. Амінь. Освяти їх, Душе Святий. Амінь». Вірменська Церква має свої цікаві традиції. Так, перед вінцями на голови молодим покладають червоно-білий шнур, що символізує кров і воду, які витекли з боку Спасителя. У контексті Служби це означає, що тільки той справді вінчається, хто перейде через Христові страсті: «Радуйся, Церкво свята, бо Христос – Цар неба – нині хрестом вінчає тебе».

Отож, вінці у Східних Церквах є символом не тільки благословенного, славного і чесного союзу двох молодих людей, а й символом шлюбу між Христом і Церквою, який з одного боку, має стати прикладом для наслідування у новоствореній сімейній Церкві, а з іншого боку, свідчить про союз між Христом і молодою парою як представником усієї Церкви. 

о. Мирослав Думич, доктор літургійного богослов’я