Шлях до Воскресіння. Духовний зміст св. Великої Чотиридесятниці Друк

Шлях до Воскресіння. Духовний зміст св. Великої Чотиридесятниці

Що таке піст?

Всупереч популярному і поширеному уявленню про піст і богослужіння перших днів Великого посту наголошують на тому, що їжа і зовнішні аскетичні практики не повинні затьмарити і замінити духовної суті посту. Піст є чимось більшим, аніж просто «їсти – не їсти», «танцювати – не танцювати» чи «слухати – не слухати музику». Понад різноманітні фізичні, продуктові чи розважальні заборони стоїть заповідь нашого покаяння, внутрішнього очищення і навернення до Бога: ми повертаємо зі злочинного нашого шляху і ступаємо на путь Господню. Не менш важливим є і внутрішнє сокрушення серця, усвідомлення власної гріховності, як відпадіння від Джерела життя, щирого визнання, що з-поміж грішників першим є я:

«Як оплакуватиму нині моє відпадіння? Який початок покладу спасіння мого, живучи блудно? Але, Ти, Милостивий, якими лиш знаєш присудами, спаси мене» (трипіснець утрені першого дня Посту).

«Згрішив я, Господи, більше за всіх, один згрішив перед Тобою, але як благий змилуйся, Спасе, над Твоїм творінням» (покаянний канон Андрея Критського).

«Згрішив я один перед Тобою, згрішив більше за всіх, але, Христе Спасе, не відкинь мене!» (покаянний канон Андрея Критського).

Зрештою, пріоритетними в часі посту мають бути наші стосунки з ближніми: ми маємо перестати бути «хижаками» одне одного. Просто не їсти певного виду явно їжі замало, якщо людина «поїдає» свого ближнього гнівом, ненавистю, заздрістю чи зверхністю. Правдивий піст має людині допомагати побачити свого ближнього очима милосердя і любові. Про це постійно говорять стихири вечірні першого та другого тижнів Посту:

«Духовний, браття, розпочавши піст, язиком не мовте облуди і не підкладайте спотикання братові на падіння; але, покаянням просвітивши душі свічу, сльозами взиваймо до Христа: прости нам гріхопадіння наші, як Чоловіколюбець».

«Постячи, браття, тілесно, постімо і духовно: розв’яжімо всякі узи неправди, розірвімо пута насильницьких угод, усякий договір несправедливий роздерімо; даймо голодним хліб і злидарів безпритульних уведімо в домівки – щоб прийняти нам од Христа Бога велику милість».

«Прийдіте, вірнії, чинімо у світлі вчинки світла; як удень, поводьмося добропорядно; всяку неправедну угоду з ближнім від себе відкиньмо, не кладучи нічого перед ним на спотикання і падіння; полишмо плоті догоджання, плекаймо душі дарування; даймо потребуючим хліб, і приступімо до Христа, в покаянні кличучи: Боже наш, помилуй нас».

Справжній піст не може бути показовим і лицемірним. Добрі вчинки не мають сенсу, якщо ми творимо їх заради здобування прихильності людей чи самохвальби. Вправляння в чеснотах повинно бути таємним, зорієнтованим на Бога, який бачить серце людське:

«Ті, що в тайні чесноти чинять, духовних воздаянь чекають, не посеред торжищ і роздоріж їх виставляють, а радше всередині серця плекають; і Той, Хто бачить усе, що стається в тайні, винагороду стриманости подає нам. Піст звершуймо не з сумними обличчями, але, в покоях душ наших молячись, безнастанно взиваймо: Отче наш, Ти, що єси на Небесах, не введи нас у спокусу, благаємо, але ізбав нас од лукавого» (стихира вечірні середи четвертого тижня Великого посту).

Однак така тригранність – Бог, я і ближній – ніяк не повинна виключати також  і особистого обмеження у їжі чи буденних вдоволеннях: від кожного з нас вимагається готовність до жертви, навіть і малої, для омертвлення гріховних пристрастей, які «паразитують» на наших природніх душевних прагненнях і викривають їх.

Як Церква прямує до Великодня?

До світлого свята Пасхи Христової ми готуємося доволі тривалим постом, що зветься Великим, або Чотиридесятницею. Як зрозуміло вже зі самої назви, він триває сорок днів. Його початок випереджує низку так званих передпостових неділь, що допомагають нам налаштуватися і наблизитися до входження на велике духовне поприще. Йдеться про Неділю про Закхея, Митаря і фарисея, Блудного сина, М’ясопусну (про Страшний суд) і Сиропусну (прощення). Новозавітні читання та богослужбові пісне співи цих неділь розкривають нам велич Божої любові до нас і глибину нашого віддалення від Нього. Усвідомлюючи це розділення, яке сталося через наш гріх, людина спішить до Господа: лізе на вершки дерев, стоїть на молитві, несміло простує до Отчого дому і намагається сповняти Божі заповіді любові. Зрештою, ще й бере за руку ближнього, не зоставляючи його на півдорозі до мети. Отой шлях до Бога переходить у піст – шлях до себе, інакше знову ми прийдемо до Творця неготові.

Цей духовний аскетичний шлях до себе складається із шести тижнів та п’яти неділь Чотиридесятниці. Будні, позбавлені радості та урочистості євхаристійного богослужіння (повна Божественна Літургія у будні дні Великого посту не служиться), натомість сповнені глибинних роздумувань священної Постової Тріоді; суботи, які стали днями спомину тих, хто вже перебуває «у світлі невечірньому», на останньому кроці свого шляху; неділі, сповнені величних діянь Божих над людиною: торжество Православ’я, Хрестопоклінна, святих Григорія Палами, Йоана і Марії – все це разом із особливим укладом богослужінь, поклонами, скорботними наспівами, і якоюсь тугою, яка пахне весняними бруньками та сповнена голосами небесного птаства, укладає в свідомості неповторну мозаїку Чотиридесятниці.

Останні дні перед Великоднем, фактично, випадають із великопісної тематики: ми вже не трудимося самі, але стаємо немов учасниками Божественного священнодіяння, яке для нашого спасіння вершить Господь Ісус Христос: Він воскрешає Лазаря, входить до Святого Граду, який не впізнав Його, проповідує,чудо творить, збирає апостолів на Тайну Вечерю, де вчить їх досконалої любові. Христос добровільно йде на страсті і смерть, умирає між злочинцями на хресній шибениці і дається на квапливе погребення у гробі. На цьому видиме Його діяння завершується. Знаємо, що Він в цей час нищить адове царство, забирає у полон праведних в’язнів, а вже в неділю ранком здивована Марія Магдалина не знайде пречисте тіло у гробі… Але все це станеться трохи пізніше.

Наша участь у Великопосному Таїнстві

Таїнство Великого посту як духовного шляху до Пасхи вимагає від християнина особливого ставлення та уваги. З настанням посту уклад нашого життя мусить мінятися. Нам слід з повною свідомістю приступити до Чотиридесятниці, щоб не просто відбути той вимушений період світлою пасхальною ніччю, але прожити кожен його день разом з Господом і у Господі. Головною молитвою цього часу для нас має стати чудова і незрівнянно покаянна молитва святого Єфрема Сиріна:

Господи і Владико життя мого! Дух млявости і метушливости, владолюбства і пустомовства віджени від мене.

Дух же ціломудрія, смиренномудрія, терпеливости і любови даруй мені, рабові Твоєму.

Так, Господи Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь.

Ставши творцем багатьох цінних молитов та духовних роздумів, Єфрем, певно, й подумати не міг, що одна його невеличка молитва щодня буде мовлена кілька разів денно і духоносними старцями, і малими дітьми. Але направду – вона варта того, щоб ми її добре знали, розуміли і зі щирим серцем щоденно мовили. Як жодна інша, покаянна Єфремова молитва відкриває нам наші пристрасті, які заполонили нас, зосереджує нас на Бозі, який може дати нам визволення від них, і навчає нас завжди зважати на ближнього, якому маємо допомогти, а не осудити і принизити. Саме ця молитва має стати нашою великопісною конституцією.

Іншим важливим подвигом для нас має стати посильне обмеження у чомусь, чи це улюблена їжа, музика, перегляд телевізора, чи ще щось. Ми маємо принести Богові щось у жертву, замістивши оцю пустоту Ним самим. Наші клопоти про останню моду, упадання за мультимедійними засобами, звичні буденні задоволення, від яких ми відмовляємося, мають бути замінені пошуком Бога у нашому житті, бодай лише в часі посному – це вже багато. Сучасній людині буває дуже важко піднести голову над тим усім, що заповнило її, і подивитися догори: «До Тебе, що живеш на Небі, зводжу очі мої» (Пс. 122, 1). Чотиридесятниця стає чудовою нагодою до цього. Звісно, наша посна жертва має бути добровільною – насильне і відірване не буде ані милим Богові, ані корисним для нас. Щодо «їсти – не їсти» - маємо вибиратись із комплексу заборон і дозволів, шукаючи за цим усім чогось набагато глибшого, душеспасенного.

Піст мусить поєднуватися найперше з молитвою. Чотиридесятниця  має багато чудових і незрівняних богослужінь – знайдімо час для відвідин храму у ці дні. Утрені, вечірні, канон Андрея Критського і, особливо, літургія Передосвячених Дарів – ці відправи мають «освітлювати» наші будні протягом усього Великого посту. Окрім спільних храмових молитов, важливою є також і щоденна приватна молитва. Часто повторюймо Ісусову молитву, благаючи Христа про помилування. Творімо посильне число щоденних поклонів з митаревою покаянною молитвою – така «духовна гімнастика» не буває безкорисною.

Обов’язково пильнуймо чистоту своєї душі. Не відкладаймо нашу сповідь лише на Чотиридесятницю, а у пості – лише на останні дні. Як правило, тоді вона нам не дає належної користі. Покаяння має бути нашим постійним процесом, а сповідь – можливістю до аналізу нашого життя на будь-якому етапі нашого каяття. Приступаймо до сповіді щиро, з належною підготовкою, з бажанням почати нове, краще життя у гідності богосинівства, яку ми носимо. Ставаймо щораз то більше христоносними, оновлюючи образ Божий у собі та ближніх.

Протягом Посту частіше звертаймося до Біблії, читаймо Боже Слово як самі, так і в родині чи між знайомими – пожертвуймо час посту глибшому пізнанню нашого Творця і Спасителя. Зараз видають також багато чудової християнської літератури – потрудімося знайти собі щось до читання, особливо з-поміж повчань святих отців. Знайдімо час також для духовних розмов – чи то зі своїм духівником, чи навіть зі щирим другом.

Чи є піст у неділю?

Неділя є найпершим християнським святом юної Церкви, яке вона найбільше шанує і досі. Канони Вселенських соборів та постанови святих отців строго забороняють вірним постити у день Господнього воскресіння, оскільки це день радості, а не смутку. Відгомін цього великоднього недільного духу зберігся і в нашому сучасному богослужінні: кожної неділі ми славимо воскреслого Христа такими ж (або подібними) піснеспівами, що й на саму Пасху. Церковний устав на суботи і неділі взагалі відміняє і поклони, і коліноприклонення, щоб навіть таким чином ми не згадували про упадок людської природи, але веселились у Тому, котрий нас підводить від тління.  

З цього випливає, що про піст у неділю взагалі не може йтися. Однак дехто це розуміє у ключі «можна все, чого не можна у будні». Аби прояснити ситуацію, коротко приглянемось до монашої постової дисципліни і трапези, щоб на її прикладі дати можливість до роздумів над великопісними неділями. Отже, згідно з древніми монаршими уставами, ченці у буднях знали тільки одну трапезу – вечірню, після завершення вечірнього богослужіння (та св. Причастя, якщо звершувалась Літургія Напередосвячених Дарів). Під час трапези пропонували інколи неварену їжу, так зване сухоїдіння, а інколи – варене сочиво, зелень та інше. Натомість у неділю були дві трапези – одна після Літургії, інша – після вечірнього богослужіння. Монахи споживали більше розмаїття страв, приготоване з олією, інколи також і пили вино на славу Божу.

На прикладі монаших трапез можна зауважити, що неділя хоч і розв’язувала «абсолютний піст», тобто утримання від їжі до певної години, але зоставляла «аскетичний піст» - ченці не їли того, що не годилося споживати ще від М'ясо- і Сиропусної неділі (хоча для монахів м'ясо заміняла риба, яку вони у піст споживали всього кілька разів: на Благовіщення, Вербну неділю). Отже, неділя під час Чотиридесятниці не означає автоматичний дозвіл на все, чого не можна у будень, але, зостаючись у загальному великопосному руслі, дозволяє на потіху від споживання тієї ж постової їжі. Зрештою, маємо добре тямити, що «Царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим 14, 17).    

Патріарша літургійна комісія УГКЦ