Про що нам говорять ікони. Різдво Богородиці Друк

Різдво твоє, Богородице Діво,

радість звістило всій вселенній,

з тебе бо засяяло Сонце правди –

Христос Бог наш.

Він,  розрушивши клятву,

дав благословення

і, ударемнивши смерть,

дарував нам життя вічне.   

(Тропар Різдва Богородиці, г. 4).

          Коріння празника Різдва Богородиці сягає, ймовірно, V століття. Вперше Різдво Богородиці святкували в Єрусалимі, освячуючи храм, збудований на місці купелі Витесда. Про освячення збудованої на честь Богородиці  церкви розповідають східні джерела, вони ж згадують і про будинок Йоакима й Анни, що стояв також неподалік від купелі. Церкву 614 року зруйнували перси, а 638 року – араби.

          Іконографія Різдва Богородиці дуже схожа до Різдва Христового. Найдавніше відоме нам зображення Різдва Богородиці збереглося на диптиху з VI століття у Санкт-Петербурзі[1]. Це зображення вказує на прадавні прообрази – вже в античних часах писали картини зі сценами народження. Здебільшого їм відповідає щойно наведений опис: Анна спочиває на ложі породіллі, дві повитухи і жінки, що несуть їжу. Інколи на другому плані зображено Йоакима.

          Згідно з гомілією святого Йоана Дамаскина, Різдво Богородиці – це початок історичного здійснення плану спасіння. Святий Андрей Критський висловлює подібну думку: «Наше сьогоднішнє святкування – початок наших празників» [2]. Пізніше слова великого поета й оратора часто повторюватимуть різні автори. Наприклад, патріарх Фотій (†897) пише: «Празник Діви, отже, виконуючи роль коріння, джерела, основи (не знаю, як це пояснити більш безпосередньо), має слушну підставу стати окрасою всіх інших празників: дозволяє просіяти всім великим благам, і його визнають днем соборного спасительного блаженства»[3].

          Вже у VIII  ст. сформувалася традиція, що Різдво Богородиці пов’язане із зачаттям cвятої Анни. Але оскільки візантійська Церква святкує його 22 (9) грудня, зважаючи на закон людського життя, - через  дев’ять місяців – празник Різдва Богородиці стало звершують 21 (8) вересня. «З торжественних і важливих празників першим є той, коли Йоаким і Анна  одержали радісну вістку – (зачаття) непорочної Діви Марії. А другим – найславніше різдво Марії. У першому почитаємо її зачаття; у другому, натомість, святкуємо її різдво»[4].

          Природно, що люди хочуть якомога більше довідатися про особу Марії: про її батьків, про походження. Цю цікавість могли задовольнити апокрифічні тексти, тим більше, що канонічні Євангелія містять надзвичайно скупі відомості про Марію. 

          Краще зрозуміти сцену Різдва Богородиці нам допоможуть давні писання, з яких почерпнули натхнення літургійні тексти празника, а також саме зображення. Найважливішим із них є Протоєвангнеліє Якова, у якому вміщено заголовок такого змісту: «Різдво святої Богородиці Марії, преславної Матері Ісуса Христа». А іконографія властивими їй засобами відтворює і пояснює апокрифічні тексти. Апокриф описує історію, яка образно присутня не тільки в іконографії, а й у богослужбових текстах празника.

          До найновішої історії празника належить те, що Папа Пій Х вилучив його з переліку обов’язкових свят, а потім 1955 року Папа Пій ХІІ під час літургійної реформи скасував його. Але у візантійській Церкві Різдво Богородиці незмінно належало до числа дванадцяти найбільших празників.

          Празник й ікона у нашій Церкві тісно пов’язані. Різдво Богородиці порівняно рано потрапило до числа головних свят. Це перший празник літургійного року, який розпочинається у вересні. Так само велике богородичне свято є наприкінці літургійного року – Успення Богородиці. Ікони цих двох свят присутні й на іконостасі: його празничний ряд розпочинає Різдво Богородиці, а завершує Успення.

          Центральною фігурою композиції є свята Анна, що сидить, опершись на подушку. Однак на її обличчі не бачимо відбитку знесених пологових болів; опирається головою на ліву руку. Біля неї стоїть служниця, а праворуч зображено трьох жінок, що, принісши дари, прийшли відвідати породіллю. Цей мотив, можливо, запозичений із церемоніалу імператорського двору. У цьому можна побачити аналогію з іконою Різдва ГНІХ, на якій пастухи несуть дари. Про святість матері Богородиці свідчить німб довкола голови Анни.

          У нижній частині композиції дві повитухи купають немовля. Іконописець уміщує подію народження Богородиці не у замкнений простір, а у подвір’я будинку. І подвір’я, і будинок також можуть бути нам знайомі з античних зображень. Значущим є і те, що сцена купання новонародженої Марії, у якій вона є основною фігурою, зображена на передньому плані.

          На іонах Різдва вона є звичним компонентом, що присутній також у зображеннях народження багатьох святих. Позаяк форма посудини для купелі завжди така, як у колодязя, в якому відбувається хрещення, то вона символізує не тільки очищення тіла, якого зазнає кожне новонароджене немовля, а й Тайну Хрещення, у якій відроджується душа.

          Про те, що наша ікона відтворює не купіль хрещення, свідчить ще одна невеличка деталь: новонароджена Марія сповита як звичайне немовля, але довкола її голови – німб. Це дуже важливо, бо серед осіб, зображених на іконі, крім Богородиці німбами осяяні тільки її батьки, яких почитають святими.     

          У вікні будинку, що височить на іконі, зображено батька Марії – Йоакима. Його голова осяяна німбом святості. Він здалеку таємничо споглядає подію Різдва Богородиці. Таке зображення Йоакима уподібнює його до Йосифа на іконі Різдва Христового, який задумується над чудесним народженням Ісуса.

          Один з проповідників ІХ – Х ст. вкладає в уста Йоакима гарну молитву: Благословлю Тебе, Господи Боже, славлю Твоє святе ім’я, «бо Ти вчинив предивні речі, задуми днедавні, вірні, певні» (Іс 25, 1). Удостоїв Ти нас, Господи, побачити проголошену Твоїм святим пророком Ісаєю правду: бо ось тепер неплідна жінка, нездатна народити, радується і тішиться своєю дитиною (див.: Іс 54, 1). Але який гимн, яку прославу, яке достойне благодарення треба принести за цю надзвичайну подію? Не маю жодних відповідних слів, ані розуму звеличити численні благодіяння Господа і досконалість Його дару. Адже ми отримали дівчинку не тільки з природи, і народження чудесної дитини залежить не від її законів, а набагато більше – від слова Божої сили»[5].

          На іконі народження Богородиці зображене з великою урочистістю, як явлення Божого плану, адже поява у світі кожної людини наперед визначена Богом у вічності. Тому в певному сенсі кожен живе у світі не з волі людини, ані не з волі крові, а з волі Божої (пор. Ів 1, 13).

          Уся сцена Різдва Богородиці розвивається у священному просторі, немов у храмі. Символічне значення цього очевидне: Марія повинна стати домівкою Христа, і Він сам стане новим Храмом.

          Ісус розповідав про Божу любов багатьма жанрами і вживав для цього численні образи, щоб увиразнити свою тему, поглибити її зміст. Цей метод перебрала вже і рання Церква, і так – частково через це – запровадила празники, розкривши пасхальну містерію Христа в окремих святах церковного року. А святкові події історії спасіння східна Церква відобразила у своїх іконах. Однією зі складових ланок цього процесу є празник Різдва Богородиці та його ікона.

 

підготував о. д-р Мирослав Думич



[1] Onasch K., Liturgie und Kunst der Ostkirchen in Stichworten, Leipzig 1981, 126.

[2] PG 97, 805.

[3] PG 102, 548-561.

[4] PG 96, 1460.

[5] Див.: Passarelli G., L’icona della Natività della Madre di Dio, (Iconostasi 11), Milano 1993, 24-25.