Дорогі брати і сестри!
На початку Великого Посту, що є шляхом інтенсивнішого духовного приготування, Літургія пропонує нам три покутничі практики, які дуже близькі біблійній та християнській традиціям – молитву, піст та милостиню, щоб приготувати нас до кращого святкування Пасхи і, таким чином, досвідчити могутність Бога, Який, як почуємо під час Пасхального чування, «перемагає зло, змиває провини, повертає невинність грішникам, радість пригніченим, розвіває ненависть, покоряє могутніх, поширює згоду та мир». Цього року у моєму традиційному великопосному посланні прагну особливо призадуматись над цінністю і значенням посту. Великий Піст, зрештою, пригадує нам про сорок днів посту, які пережив Господь у пустині перед тим, як приступити до Своєї прилюдної місії. У Євангелії читаємо: «Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок днів і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт 4,1-2). Як Мойсей, перед тим, як отримати Скрижалі Закону (пор. Єз 34,28), як Ілля, перед тим, як зустріти Господа на горі Хорив (пор. 1 Цар 19,8), також Ісус, молячись та постивши, приготовлявся до Своєї місії, початком якої була важка сутичка зі спокусником.
Можемо запитати себе, яку цінність і який сенс має для нас, християн, позбавляти себе чогось, що саме в собі є добрим і корисним для нашого існування. Священні Писання і вся християнська традиція навчають, що піст є великою допомогою для того, щоб уникати гріха і всього того, що веде до нього. Саме тому в історії спасіння багато разів повторюється запрошення постити. Вже на перших сторінках Святого Письма Господь наказує людині утриматись від споживання забороненого плоду: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бт 2,16-17). Пояснюючи Божий наказ, святий Василій зауважує, що «піст був наказаний в Раю» і «перша така заповідь була дана Адамові». Тому він робить висновок: «“Не їстимеш” є, отже, законом посту і поміркованості» (пор. Проповідь про піст, PG 31, 163, 98). Оскільки ми всі обтяжені гріхом та його наслідками, піст нам даний, як засіб наново нав’язати дружні стосунки з Господом. Так вчинив Ездра перед поверненням з вигнання у Обіцяну Землю, запрошуючи зібраний народ постити, «щоб упокоритись перед Богом нашим» (8,21). Всемогутній вислухав їхню молитву і запевнив Свою прихильність та захист. Те ж вчинили мешканці Ніневії, які, прислухавшись до заклику Йони до покаяння, як свідчення своєї щирості, проголосили піст, кажучи: «Хто знає, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?» (3,9). Також і тоді Бог, побачивши їхні діла, помилував їх.
 |