З благословення Апостольського Адміністратора у суботу 23 травня у соборі Петра і Павла відбулися нічні марійські чування для учасників Апостольства молитви Бучацької єпархії. Вони розпочалися з молебня до Богородиці і вступного слова Апостольського Адміністратора о. Дмитра Григорака, ЧСВВ, який наголосив на важливості апостоляту молитви в наш час. Апостол – посланець, а апостол молитви – є той, хто покликаний молитися за тих людей, з якими перебуває, за спільноту, громаду… Після великої вечірні нічні чування продовжувалися молитвою на вервиці та духовними роздумами над життям Марії, її материнством. Впродовж чувань учасники мали можливість приступити до Святої Тайни Покаяння.

В 01.00  відбулася Божественна Літургія. А о 03.00 усі процесійно вирушили містом до фігури Люрдської Богородиці (що на вулиці С. Бандери), де відслужили молебень і цим закінчилися чування.

Подібні духовні практики сприяють єднанню молитовних спільнот. Це дає можливість переживати членами  Апостольства Молитви сопричастя одного з одним та Богом і, таким чином, єднатися в єдину молитовну спільноту Містичного Тіла Христового.

Кілька років поспіль Патріарша комісія у справах шкільництва організовує в Марійському духовному центрі у Зарваниці Всеукраїнську прощу християнських шкіл. Відбулась вона і цього року. В ній взяли участь представники всіх дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів з християнським нахилом, які діють в Україні. У Бучацькій єпархії функціонує лише один такий заклад – Бучацький колегіум ім. св. Йосафата, учні якого також представили свою духовну програму. В колегіумі при монастирі отців Василіян навчаються лише юнаки. То й не дивно, що паломницьким атрибутом Бучацьких спудеїв були коричневі галстуки. Традиційно кожна школа має на прощі свій колір. Порівняно з минулим роком, цьогорічна проща була більш чисельною, адже з’явились нові заклади християнського типу, проте їх загальна кількість не сягає і десяти.

Не випадковість – постійно зустрічати в українських містах, а ще більше у селах багато каплиць, розп’ять і символічних релігійних монументів. Віддавна наш глибокодуховний народ дбав про те, щоб постійно перебувати з Богом, не зважаючи на час і місце. Тому каплички і хрести часто зводили на перехрестях доріг, де висока ймовірність нещасних випадків, або ж на вершинах гір, щоб пригадувати сумнозвісну Голгофу.

У неділю Сліпородженого нове хресне знамено постало і в селі Горішня Вигнанка неподалік Чорткова. Його місія – засвідчити Христову перемогу над смертю і довести, що місце біля хреста – вже освячене, адже незабаром тут має з’явитись храм – ще одна греко-католицька святиня в сакральному ансамблі нашої єпархії. Часто буває так, що будівництво церкви розпочинається разом із формуванням та утвердженням громади. Однак у Горішній Вигнанці все по-іншому, адже громада існувала тут з давніх-давен і територіально належала до парафії Вознесіння Господнього у Чорткові. Тому можна вважати, що історія греко-католицької громади Горішньої Вигнанки є частиною славного минулого Вознесенської парафії, адже у свій час церква разом із навколишніми будівлями вздовж річки Серет належали селу Долішня Вигнанка, яке згодом стало частиною Чорткова. З легалізацією діяльності УГКЦ у церкві Вознесіння Господнього розпочалися Богослужіння. На початку 90-х минулого століття це був єдиний греко-католицький храм міста. Отож відвідували його віряни з усього Чорткова й околиць. Горішня Вигнанка теж була під юрисдикцією цієї парафії, навіть до того часу, коли в місті поставали нові парафії УГКЦ. Відтепер громада села матиме власну дерев’яну церкву-капличку, яку планують перенести з мікрорайону «Синякова», де минулого року освятили новозбудований храм. Ця капличка також уже має свою історію й наповнена молитовним духом. Спершу в ній молилась громада парафії Верховних апостолів Петра і Павла, поки тривало будівництво Катедрального собору. Потім капличка постала на «Синяковій». Тепер служитиме духовним пристановищем для мешканців Горішньої Вигнанки.

2 тижні наперед сестра Тарзикія знала що буде вмирати. Апостольський Адміністратор о. Дмитро Григорак, ЧСВВ приготував сестру до зустрічі з Господом, уділивши їй Святі Тайни Сповіді, Євхаристії та Єлеопомазання. Сестри зі згромадження про неї кажуть, що то була сестра, яка прихиляла небо до землі. Її тихе «дякую», тим які допомагали їй, перемінювало серця і спонукало ще більше жертвуватися для ближніх.

С. Тарзикія – одна із перших сестер, яка в після підпільний час прийшла на поклик головної настоятельки жити до монашої спільноти і вже ніколи її не залишила.

Тиха, покірна, не робила великих показових діл, але своїм служінням, молитовною поставою і маленькими жертвами була і є прикладом для монахів і монахинь, для священиків. Вірність у покликанні та велика любов до Євхаристійного Ісуса робили її немічне тіло спосібним і в останній день прийти до каплиці і вже клячачи брати участь у Святій Літургії.

14 травня 2009 р. Б. сестри Згромадження Пресвятої Родини та сестри Мироносиці, отці Василіани, отці парохи усіх церков м. Чорткова та отці Густинського деканату, студенти Чортківської Дяківсько-Катехитичної Академії Бучацької єпархії УГКЦ, родина та вірні разом молилися, відпроваджуючи в останню земну подорож с. Тарзикію Комаровську ЗСПР, яку Господь, на 97 році життя у рік богопосвяченого покликання, у пасхальному періоді, в день появи Фатімської Богородиці 13 травня 2009, покликав до вічності.

Прес-центр Бучацької єпархії