Українське поетичне слово – пульсує. Не зважаючи на те, що політичні сили нині зухвало й очевидно атакують українську мову, підривають свободу слова, з Божої волі та завдяки старанням істинних патріотів на світ з’являються книги, які справді зігрівають душу, які доводять, що ніщо й ніколи не знищить рідного, сокровенного, подарованого Згори. Скарбницю таких книг нещодавно поповнила і нова поетична збірка нашої краянки – талановитої борщівської літераторки та громадської діячки Лесі Любарської. Її літературне дітище має назву «Причастя». Видання збірки поблагословив Правлячий архиєрей Бучацької єпархії УГКЦ – Преосвященний владика Дмитро Григорак, ЧСВВ, побажавши майстрині пера помноження талантів на прославу Бога.

У збірці «Причастя» авторка зібрала свої останні твори релігійної тематики і, як завжди, «спровокувала» черговий «літературний вибух», адже читачі одні за одними вже знайомляться з новинкою. І, без перебільшення, кожен її вірш стане для читача рідним, таким близьким серцю, бо ця поезія пронизана животворними християнськими ідеалами, життєвою простотою, відкритістю ліричної героїні. Не випадково назвою збірки послужило лише одне слово – «Причастя». У цій назві закодовані всі теми й ідеї, якими пронизаний кожен вірш. Саме через Святе Причастя людина пізнає повноту християнського життя, єднається з Ісусом, із Церквою. Водночас це слово у творчості Лесі Любарської вже стало характерним запрошенням причаститись її цілющим літературним мистецтвом, у якому немає фальші і хизування, заплутаності і нікому незрозумілої філософії. І хоча збірка нараховує більше 30-ти віршів, у них авторка за посередництвом своєї ліричної героїні порушила найрізноманітніші теми, відобразила актуальну проблематику, пов’язану із бездуховністю та втратою ціннісних життєвих орієнтирів: «Боюсь я сучасного світу, / До «нуля» розвалилась мораль. / Ревно служить Мамоні Просвітер, / Одягнувши гріховну вуаль» («Боюсь»); «Забарилась, о, як забарилась / Совість наша десь на півпуті, / І не хочуть люди пам’ятати / Заповіді Бога золоті» («Совість забарилась»). Отож, щиро кажучи, на поезію Лесі Любарської можна покластись і використовувати її як дороговказ, адже вона веде до Ісуса – Світла і Правди. А від ліричної героїні літераторки варто повчитися різних чеснот, наприклад, палкої надії і твердого переконання. Вона вірить, що Господь пробачить їй усі недоліки і гріховні схильності, адже Бог – це Любов. Тому лірична героїня і впивається життям із тієї чудесної чаші, яка дає шанс осягнути щасливу вічність: «Коли приймаю Тіло Твоє й Кров – / Все менше й менше помирать боюся» («Чаша життя»).

 «Причастя» – книжка, вірші якої об’єднує одна мета – безперервно сіяти серед людей дієву любов, а не словесну і зовнішню. Саме це найвеличніше почуття, переконана Леся Любарська, спроможне витягти світ із бездуховного егоїстичного провалля. Тому кожен вірш поетки написаний не просто з любов’ю, а з метою пропагувати цю любов до Бога і ближнього, до своєї Батьківщини і до її релігійно-національних надбань. По-справжньому вміє любити, звісно ж, і авторка віршів. По-життєвому просту і щиру Лесю Любарську часто можна зустріти на різних імпрезах у вишиванці, яку вона вдягає з любов’ю і гордістю. Крім цього, літераторка веде практикуюче християнське життя, вміє чітко проводити паралелі між добром і злом, чого нині так не вистачає нашим політкам і навіть людям, котрі мали би пропагувати морально чисте мистецтво. Втім, попри все те нице й матеріальне, що керує сучасною реальністю, Леся Любарська та її лірична героїня таки люблять світ і ніколи не перестануть його любити, бо ця любов – генетична. У цьому можна переконатися, читаючи вірш «Я так люблю цей світ»: «Я так люблю цей світ, який він є, / Хоч часто він важкий для мене. Часто. / Поміж людей все ненависть снує, / і падший ангел нам готує пастку». Безумовно, поезія Лесі Любарської настільки доброзичлива, що від неї віє незбагненим містичним теплом. Тому якраз на таких віршах і варто виховувати дітей та молодь, а не за нудними класичними підручниками чи посібниками, у яких – лише гола теорія. Леся Любарська як літераторка і як людина пропонує нам щось значно вище і краще. Переконайтесь, наскільки виховними і доброзичливими є всього лише два рядки з її вірша «Чинім добро»: «Творім добро звірятку і людині, / Через добро – стежина до Небес». А читаючи вірш «Образочок мами», усвідомлюєш, що з Богом, з Дівою Марією, зі святими, з Христовою Церквою ніколи не спотикнешся душею об каміняччя безвір’я і жорстокості: «Ковтала часто сльози, мов полин, / Життя вело тернистими стежками, / Але упасти в горі не давав / Той образочок від моєї мами».

Без сумніву, книжка «Причастя» призначена для широкого кола шанувальників літературного мистецтва. Збірка буде для читачів не лише цікавою, а й корисною для їхнього духовного розвитку. Безцінні слова-перлини, якими вщерть наповнена книжечка, духовно збагатять людське єство і прикрасять душу. Тому від усієї душі хочеться подякувати нашій талановитій краянці за її літературне «Причастя», яке допомагає ще більше відчути, що ми таки маємо у собі частинку божественного й утаємниченого. Тільки шкода, що далеко не всі це нині відчувають. Отож нехай поетичне звернення Лесі Любарської піде на користь особливо тим людям, котрі ніяк не можуть наблизитись до Христа. Добре, що у нас є такі цілющі вірші, треба тільки зуміти запричаститись ними, щоб пізнати внутрішню гармонію. А от літераторці всемилостивий Господь нехай додасть свіжих творчих сил і допоможе здійснити всі її мистецькі задуми, щоб вони далі вели людство до вічного Ідеалу.

Віталій Затильний

Не покидай мене, Ісусе!

Яким егоїстичним став народ,

Буває так, що я людей боюся.

Нехай мене покине кожен з них,

Лиш Ти мене не покидай, Ісусе!

Як часто намовляють на лихе,

Твоїй лиш волі з радістю корюся.

І хай ніхто не гляне у мій бік,

Лиш Ти не відвертайся, мій Ісусе!

Об’єднується зло замість добра,

Змиритись з цим ніяк я не навчуся.

Нехай мене залишить цілий світ,

Лиш Ти мене не залишай, Ісусе!

Облесливі довкола голоси,

Я лиш на щирі радо озовуся.

Нехай нікого поруч не буде,

Лиш Ти будь поруч, любий мій Ісусе!

У Твоїх дітях стільки зла й брехні,

Болить душа, коли на них дивлюся.

Тебе забули і Твої слова,

А Ти про них не забувай, Ісусе!

Дякую, Боже

Ранок щокою до мене торкнувся,

Відкрив свої вії такі голубі.

За всю цю красу, що мене огортає,

Дякую, Боже, безмежно Тобі.

З Тобою долаю життєві навали,

З ім’ям Твоїм завжди і всюди ходжу.

За те, що Ти руку мені простягаєш,

Спасибі щоднини з любов’ю кажу.

Терпіння мені нелегкі посилаєш,

Буває, згинаюсь у чорній журбі.

Та буря у серці моєму стихає,

Як тільки про муки згадаю Твої.

Я дякую, Боже, що дав народитись,

Не знати сирітства також мені дав.

За ласку і дар – бути мамою дітям,

За того, що так мене вірно кохав.

Лиш прошу: не дай мені стежки одної,

Щоб нею разом з фарисеями йти.

Хай моя дорога і буде крутою,

Лише б у кінці її ждав мене Ти.

Вірші зі збірки «Причастя»