Христос Рождається!

 

«Бог навідався до народу Свого» (Лк. 7, 16).

Святкування Різдва ГНІХ щороку нагадує нам, що Бог прийшов до людей. Прийшов, щоб завернути все людство з дороги погибелі і щоб бути  з кожним з нас в усіх хвилинах нашого життя. Господь не раз навідувався і говорив до вибраного Ним Ізраїльського народу через пророків і праведників Старого Завіту, а коли прийшла повнота часів, Він особисто прийшов у цей світ.

Не випадково Господь зволив народитися не в приготовлених заздалегідь комфортних палатах, а в убогій стаєнці серед поля, поза містом, не під час літнього тепла, а в холодну зимову пору, коли ніч найдовша. Він прийшов до Свого народу, не коли Ізраїль був у зеніті слави та могутності, а коли Його вибраний народ був поневолений поганською Римською імперією і в Палестині царював жорстокий тиран Ірод, котрий за збереження влади готовий був пролити, як кожний тиран в усі часи і епохи, ріки людської крові. Бог навідався в час, коли, здавалось, зло перемогло, можливо саме тому, щоб показати всім безсилля зла, навіть у його могутності, перед Божою Всемогутністю. Господь, допускаючи зло у світі через пошану до вільної волі людини, не залишає людину сам на сам перед лицем зла. Він супроводить людство у його земній мандрівці і відчутно виявляє свою присутність, якщо серед мороку знайдеться хтось, хто візве до Нього: «Прийди, Господи!».

Він прийшов серед зимової темної ночі, коли холод панував не лише в природі, але і в серцях людей. Убогий вертеп став острівцем миру, спокою і любові серед моря злоби і ненависті. Бо в ньому перебував Бог – мале немовля і Всемогутній Творець. Це світло правди та любові, яке засяяло у вифлеємському вертепі, в день Різдва Господа нашого Ісуса Христа, продовжує світити людству вже понад 2 тисячі років. Воно ніколи не згасає і завжди дає силу тим, хто всім серцем шукає Господа, хто не мириться зі злом і не опускає руки перед силами тьми.

Бог завжди навідується і є вірний народу Своєму, який вірить в Нього навіть в безнадійних, по-людськи, ситуаціях. Сотні років молитов, страждань, жертв нашого народу за віру Христову і державу дали свої рясні плоди. Коли неправда і беззаконня стали до болю нестерпними, Господь навідався до Свого Українського народу, давши в серця його синів і дочок непереборну спрагу правди, справедливості і пошани до гідності людини. Як колись вифлеємський вертеп, так рік тому Майдан в Києві став тим острівцем миру, любові і солідарності серед моря страху та беззаконня. І не випадково це море зла не затопило той острівець, бо щогодини на Майдані лунали, поруч з гімном України, молитви «Отче наш», щодня служилися Божественні Літургії, тисячі людей приступали до сповіді, молилися. Це зробило Божу присутність реально відчутною в душах людей: відвага і впевненість у перемозі усували страх з сердець, і давали силу вистояти і перемогти, здавалось би, у безнадійних ситуаціях. Господь підняв Свій, вірний Йому, народ на боротьбу зі злом, дав силу вистояти і перемогти у нерівній боротьбі.

Але темрява продовжила наступ ззовні. Господь знову дав Свою силу нашим воїнам і поширив духовний простір Майдану на всю Україну. Весь народ став до боротьби за право бути народом і мати свою державу. Подивугідною є солідарність всього суспільства: люди масово підтримують свою армію, героїчно йдуть на допомогу тим, хто страждає від голоду та холоду і терпить від війни. Дух Божий воскресив непоборний дух свободи та гідності у душах мільйонів українців і ворог був зупинений.

Ми знаємо, Господь є сьогодні з нами і веде наш народ нелегкою дорогою очищення, в час, коли ще не закінчилась війна і набирає обертів економічна криза. Він знає, що нам, як ніколи, необхідна Його присутність в наших серцях. У цей надзвичайно важкий і водночас доленосний для України час, нам не можна зневіритися і збайдужіти. Нині не повинно забракнути в наших серцях доброти, щедрості і благородства, співчуття до потребуючих і знедолених. Тільки разом, міцно взявшись за руки, підтримуючи один одного, поборемо всі труднощі.

Наш народ переміг злочинний режим з його «беркутами» і снайперами, ми не відступили перед «градами», «буками» і всякою найсучаснішою зброєю зовнішнього ворога, і ми переможемо корупцію і всяку скверну, що нам заважає нормально жити. Бо – з нами Бог. Він прийшов і потужною правицею виводить свій народ з дому неволі – з дому гріха. Багато з нас живе мрією про майбутнє мирне і забезпечене життя. І це омріяне майбутнє, хоч до нього лежить важка дорога, вже не за горами.

Згадаймо в молитві за святковим столом про наших воїнів, які в цю мить захищають нас – наше Різдво, ціною власного життя на передовій. Згадаймо молитовно і тих, хто віддав своє життя за нашу свободу і право бути вільними людьми на своїй землі. Пам’ятаймо завжди і не забудьмо ні молитвою, ні нашою постійною діяльною увагою сім’ї наших героїв, які поклали свої життя  на вівтар перемоги. І щоб ці жертви народу не були даремними, сміливо і впевнено йдім вперед, не зупиняючись на півдорозі. Так, ми впевнені, що здолаємо всі негаразди і кризи, що в нас буде вистачальна платня,  надійне соціальне забезпечення, ефективна і доступна медицина, в нас буде життя, достойне гідності дітей Божих. Але це комфортне життя не сміє бути нашою остаточною метою і вершиною наших мрій. Мусимо зберегти і розвинути те, чого Господь нас навчив під час Революції Гідності та війни: ніколи не бути байдужими до всього того, що діється в суспільстві, не мовчати на зло, відкинути  важкі гріхи зі свого життя, бути солідарними і завжди готовими прийти на поміч один одному в біді. Це ті фундаментальні риси здорового суспільства, без яких неможливо будувати нове життя. Нове життя вже розпочалося і його пагони нестримно пробиваються крізь товстий шар асфальту старого життя.

До України, до Свого улюбленого і вірного Йому народу, навідався Господь. Тому будьмо вірні Творцеві нашому у всьому: і у великому, і в малому. Будуймо нове життя виключно на заповідях Божих і ні на яких інших «цінностях». Бо заповіді Божі – це заповіді життя, в межах яких є можлива справжня свобода, гідність і щастя людини. Поза Божими заповідями – царство тьми і зла. Довірмося Творцеві і тримаймося міцно за руку, як діти батька, нашого Господа. Нехай перед нашими очима завжди буде найвища мета туземного життя – осягнення вічного Щастя через реалізацію нашого щоденного прохання, яке ми щоразу висловлюємо Отцеві, коли молимося молитву «Отче наш»: «… Нехай прийде Царство Твоє…». Нехай прийде Царство Отця на нашу землю і нехай кожний з нас зробить для цього все, що від нього залежить. І тоді збудуться слова Шевченкового «Кобзаря», сказані нашим, Богом нам даним, пророком і поетом: «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде Син, і буде Мати, і будуть люди на землі».

 

Бажаю всім спокійних, мирних і щасливих Різдвяних свят!

 

Христос Рождається!

 

† Димитрій Григорак

Єпарх Бучацький УГКЦ

 

Для друку дане послання можна завантажити тут

Різдвяне Послання: «Бог навідався до народу Свого» (Лк. 7, 16) https://buchacheparchy.org.ua/ Super User