Герої не вмирають! Подвиги, що в пам’яті навічно Друк

Герої не вмирають! Подвиги, що в пам’яті навічно

У Заліщиках пройшов вечір пам’яті, присвячений Героям Небесної сотні. На заході побували родичі усіх жителів Тернопільщини, загиблих на Майдані у пекельні лютневі дні 2014 року.

Матері, батьки, сини і сестри, близькі друзі і колеги по роботі, - усі вони приїхали цього дня у місто над Дністром. Кожен мав змогу розповісти про подвиг сина чи брата, привезти жменьку землі із рідного села чи містечка та запалити поминальну свічу пам’яті просто на сцені будинку народної творчості. Пізніше цю землю засипали поблизу символічного пам’ятного знаку – каменю, який освятили разом із родичами місцеві священнослужителі. Незабаром тут постане пам’ятник Героям Небесної сотні, який стане продовженням Меморіалу борцям за волю України.

Люди у переповненій залі будинку творчості ридали разом із батьками і матерями невинно убієнних, коли слухали душевні розповіді про життя і смерті Героїв з уст ведучої – директора Заліщицької центральної бібліотечної системи, заслуженого працівника культури України Ольги Тракало. Під тужливий музичний супровід, поетичні присвяти студентів Заліщицького аграрного коледжу і місцевої державної гімназії батьки, матері, сестри і брати героїв виходили на сцену зі жменьками землі із рідних місць і свічами. Кожен із них був зворушений до сліз.

Ольга Тракало поділилася зі мною: коли телефонувала до родичів і запрошувала на зустріч, вони дивувалися, що про них ще пам’ятають. час стирає усі грані і сьогодні уже багато хто й не замислюється над тим, яку ціну заплатили Герої, коли виборювали наше право на гідність. То ж чи маємо право забути?

Ольга Тракало – людина творча, і завжди шукає співпраці із такими ж особистостями. Із Любов’ю Прядко – заступником директора Гнідинської загальноосвітньої школи імені Петра Яцика, що у Бориспільському районі на Київщині, їх об’єднала цікава творча ідея проведення такого заходу саме у Заліщиках. Таку ініціативу активно підтримала особисто міський голова Заліщиків Алла Квач та головний лікар дитячого санаторію Петро Буринюк.

І не випадково. В околицях села Гнідин, 22 січня 2014 року було виявлено закатоване тіло учасника Майдану, а нині – Героя України Юрія Вербицького. Львів’янин, кандидат наук, сейсмолог, вправний альпініст спеціально взяв відпустку в інституті геофізики НАН України, де працював, і в середині січня поїхав на майдан. Отримавши поранення, був доставлений до Жовтневої лікарні міста Києва, але вже наступного дня разом зі ще одним активістом – Ігорем Луценком викрадений беркутівцями і вивезений у ліс для тортур. Рідний брат Юрія упізнав його тіло у морзі Борисполя.

Трагічна подія не могла залишити байдужими жителів Гнідина, зокрема педагогів. Тому уже незабаром учні старших класів сільської школи ініціювали пошуковий проект «Крок за кроком», у рамках якого дослідили усю біографію Юрія Вербицького. Виявилось, що корені Юрія Вербицького – у селі Блищанці, на Заліщанщині, звідки родом його батько – геофізик Тарас Вербицький. Підтриманий учителем Любов’ю прядко, проект розвинувся і прижився. Результат такої пошукової і пізнавальної роботи – відкриття у Гнідині пам’ятника Герою України Юрію Вербицькому, облаштування шкільної кімнати-музею в його честь, вулиця з його іменем, видання біографічної книги і заснування міжнародної відзнаки імені Юрія Вербицького для молодих науковців. Любов Прядко організувала і виставку фоторобіт Юрія Тарасовича, яка мандрує містами України. Цій невтомній жінці дійсно вдалося зробити великий вклад у збереження пам’яті про наших Лицарів Волі. З її ініціативи започаткована громадська організація, до якої увійшли родичі загиблих на майдані Героїв.

А тим часом на сцені оголошуються імена, які навічно закарбовані у нашій пам’яті. Хресна мама і рідна сестра матері Олександра Капіноса виносять жменьку землі із його рідного села Дунаїв, що на Кременеччині. Тридцятирічний активіст їздив на Майдан періодично декілька разів. 18 лютого у нього влучила граната, від важких поранень чоловік помер у лікарні.

Двоє вихідців із села Зубрець Бучацького району Василь Мойсей та Ігор Костенко були земляками і віддали свої життя в один день. У Василя вранці 20 лютого на вулиці Інститутській влучив снайпер. Хлопця не врятував цивільний бронежилет - куля пошкодила важливі кровоносні судини. 22-річний студент і активіст Майдану, спортивний журналіст і редактор української Вікіпедії Ігор Костенко був убитий того ж дня в районі Жовтневого палацу. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так що їх можна було зав’язати на вузол».

19-річний юнак зі Збаража Устим Глоднюк був вбитий пострілом снайпера у голову на тій же Інститутській 20 лютого. Хлопець якраз разом з товаришами повертався, щоб забрати поранених. Снайперська куля наскрізь прошила ООНівську блакитну каску хлопця. В його честь відкрили меморіальну дошку на фасаді рідної школи та відкрили музей, куди передали його особисті речі. Міська рада присвоїла Устиму звання почесного жителя міста Бережани (посмертно).

Всього лише годину побував на пекельному Майдані наймолодший Герой Небесної сотні сімнадцятирічний Назар Войтович зі Збаражчини. Загинув від кулі снайпера зранку у «кривавий четвер». Хлопець був студентом третього курсу тернопільського кооперативного коледжу. У його рідній школі в селі Травневому відкрито музей Героя Небесної сотні, де зберігаються речі, які були з ним на Майдані.

Досі не встановлено точної дати смерті активіста із Тернополя Тараса Слободяна. Хлопець перебував на Майдані у Києві, проте потім безслідно зник (з грудня місяця Його місце перебування було невідоме). Його закатоване тіло знайшли аж у березні в лісі на Сумщині.

До Заліщиків на вшанування пам’яті про загиблих Героїв приїхали і родичі чернівчанина Василя Аксенина. Він наш земляк, родом із села Литячі, Заліщицького району. За покликом серця поїхав на Майдан 18 лютого, а вже 20 лютого о 7 годині ранку зателефонував дружині і повідомив, що йде в наступ. чоловік намагався відчайдушно прикрити собою беззахисних хлопців і взяв на себе вогонь. Отримав важке поранення, про яке встиг розповісти: «Мав суперброню - 10-кілограмовий бронежилет і каску залізну. Досі не розумію, як мене поранили. На мить почув, як обпекло щось, не можу рухатися. Снайпер поцілив просто в бік, в ту промежину, де не було захисту. Куля пройшла через живіт. Рана була розміром із кулак. Лікар казав, що коли добралися до рани, то з неї сипалася земля і попіл…». Пізніше Василь Аксенин лікувався у Польщі, але після проведеної операції помер 12 березня. У нього залишилося двоє синів, один з яких – Юрій, знаходиться у зоні АТО в Авдіївці, кохана дружина Тетяна, сестра, племінниця. Не витримало такої втрати серце матері пана Василя – невдовзі вона померла. Іменем Василя Аксенина названа вулиця у Чернівцях, також йому посмертно присвоєно звання почесного громадянина Чернівців, нагороджено орденом «Золота зірка» та медаллю «За жертовність і любов до України» УПЦ КП.

Свої символічні свічки пам’яті запалили на сцені будинку творчості координаторка проекту Любов Прядко, та наш земляк - голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, політик, громадський діяч Михайло Ратушний.

Із запаленими свічками присутні заходу молися за душі Героїв разом із капеланом отцем Романом Гладієм. Згадали цього дня загиблих у зоні АТО земляків і Героїв, які продовжили боротьбу своїх побратимів уже на фронті. Це Олег Гулько, Орест Квач, Володимир Марусич, Станіслав Лаврик, Петро Слободян.

чин освячення пам’ятного знаку – каменя, на місці, де незабаром постане меморіал Небесній сотні здійснили священики міських церков.

Наші Герої: юні, молоді і люди старшого віку. Всіх об’єднало понівечене почуття власної гідності, біль і неправда, за яку, як вважав Юрій Вербицький, не шкода віддати своє життя. Таку жертву можуть принести тільки Герої. Віна пам’ять їм і вічне пошанування!

Ірина Мадзій
Фото: Лілії Бурдейної-Домарад (м. Заліщики)