Бучацька Єпархія УГКЦ

Пошук

 


Designed by:
Site hosting Joomla Templates
Web hosting services
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ Друк e-mail

Апостольського Адміністратора Бучацької Єпархії УГКЦ
о. Дмитра ГРИГОРАКА,ЧСВВ
на Різдво 2009 р.Б.

Всесвітлішим і Високопреподобним Отцям,
 Преподобним монахам і монахиням,
Дорогим Братам і Сестрам!

«І Слово стало тілом, і оселилося
між нами, і ми славу Його бачили» (Ів. 1,14).

Христос Рождається!

Різдвяний час знову спонукує нас ввійти думками і серцем в Таїнство приходу Божого Сина у світ. З дитинства відома всім радісно-хвилююча картина: вертеп, ясла, в центрі – дитятко Ісус з Пречистою Дівою Марією і її обручником святим Йосифом, клячать пастушки з ягнятками, три царі принесли свої дари Цареві Вселенної. За вікном надворі приємно поскрипує сніг під ногами колядників, а на святковому столі – кутя і 12 страв. Навкруг столу святково одягнуті члени родини трапезують при запалених свічках, ведучи розмови і співаючи веселі колядки. Так є в кожній українській родині на Різдво. Україна святкує прихід Спасителя. В ці дні не хочеться думати про наші чисельні негаразди. Душа прагне зануритися в святкову тишину різдвяної ночі, в коляду, в радість святкового спілкування з друзями і рідними. Століттями витворювалися в нашому народі традиції святкування Різдва Христового. Вони настільки глибоко увійшли  в свідомість і культуру українців, що стали частиною нашого життя. Різдво для нас має значення спільнотове: воно об’єднує родини, громади, народ; і також значення глибоко особисте: душа кожного з нас прагне тієї тихої радості і святості різдвяної ночі.

Але Різдвяні свята проходять і ми знову повертаємося до своїх обов’язків, турбот і проблем, з легким сумом згадуючи той радісний час, коли святкували прихід Господа.

Але ж Різдво Христове – це є свято християнське, і тому воно має набагато глибше значення для нас, ніж тільки пригадування певних історичних подій і наповнення наших душ приємними емоціями, які минають. Для християн Різдво є насамперед великою духовною подією, під час якої людина відновлюється у вірі, в любові, стає ближче до Бога. І це не тимчасово, а назавжди. Це ніби сходинка, ставши на яку, ми вже не сходимо вниз.

Чого вчить нас Різдво? Бог прийшов до людей як людина, щоб стати зрозумілішим для людей, щоб могти страждати і вмерти за нас, і щоб назавжди залишитися з кожним із нас, помагаючи нести нам наші хрести, співстраждати з нами, вселяючи в нас надію в хвилини розпачу і зневіри і перемогти разом з нами! Він прагне бути з нами кожної миті нашого життя, але для цього потрібна наша участь. Людина повинна прийняти Господа Ісуса Христа, як володаря всього свого життя і зберегти Його у своєму серці назавжди. Прийняти, щоб зберегти. Згадуючи ті різдвяні події, ми бачимо, що Господь бажав, щоб ті люди, до яких Він прийшов, і які прийняли Його, захистили Його перед небезпеками. Прийшовши, Бог довірився людям.

Задумаймося над цим сьогодні: Всемогутній Бог, Творець Всесвіту, прийшов у світ як людина не в силі і славі, а в немочі і в убогості. Люди чекали на прихід Месії як на могутнього і жорстокого царя, який наведе лад всесильною рукою, а Бог прийшов беззахисним немовлям, яке потребувало у людей опіки і захисту. Всемогутній Бог потребував захисту немічних людей. Прихід Христа виявив серця багатьох. Як не дивно, приходу Месії зраділи не всі. Цар Ірод схвилювався, але не від радості, а від страху за можливу втрату своєї влади. Не вагаючись, він «послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки» (Мт. 2,16). Страх втратити владу пожирав його серце і він став рабом цього страху.

Не прийняли Месії і господарі осель, в яких св. Йосиф і Пречиста Діва Марія просилися на нічліг, бо настав їй час родити, але «… не було їм місця в заїзді» (Лк. 2,7). Тим господарям було байдуже, де буде родити вагітна жінка і де вона заночує в холодну зимову ніч. Лінивство і черствість душі, небажання порушити свій побутовий комфорт не впустили Месію в їхнє життя.

Нажаль, не важко впізнати в реаліях сьогодення і владолюбного Ірода, і байдужих господарів. Але вернімося до тих, хто прийняв Господа. Це були прості вбогі пастушки і освічені заможні мудреці зі Сходу. Вони були людьми різних суспільних станів, а навіть різних народів, але вони мали щирі серця, не лукаві душі і бажали зустрічі з Месією. Три мудреці навіть пустилися в далеку і небезпечну дорогу, ведені зорею, і отримали нагороду: зустріли Того, кого шукали.

Бог прийшов не таким, яким би Його хотіли бачити, а тиким, як Сам зволив. Прийшов як той, хто потребує захисту, як немовля. Чи не є це для нас відповіддю, щоб ми краще зрозуміли, як Бог діє у нашому житті? Якщо ми хочемо, щоб Господь був присутній в нашому житті, ми повинні оберігати Його присутність серед нас. Але чи це вдається нам? В ті далекі часи люди захистили Його, хоча це вимагало від них неабиякої відваги і цілковитої посвяти. Згадаймо: «… ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет…»» (Мт. 2,13). І св. Йосиф і Пречиста Діва Марія без тіні сумніву, вагань і нарікань зібрались і негайно, серед ночі і зими, пустились в далеку незнану дорогу з немовлям. Щоб жити серед людей, Бог потребує захисту людей. Подумаймо, може саме в цьому є причина наших багатьох невдач. Адже приймають Господа дуже багато людей, але на жаль, зберігає Його у своєму житті набагато менша кількість. Радіють на Різдво всі, але коли приходять випробування багато з нас втрачають Його, живучи не згідно Божих заповідей, а підкоряючись законам, які жорстоко диктує теперішній світ. Ми зраджуємо Господа і втрачаємо Його присутність. Чи не від цього всі наші кризи: особисті, сімейні, суспільні? Ми даремно створюємо метушню, шукаючи виходу з наших негараздів, уникаючи Бога. Господь сказав: «Я – дорога, істина і життя» (Ів. 14,6). Не обманюймо самих себе: без навернення до Бога, без пошанування Його святих заповідей як в особистому життя, так і в усіх сферах суспільного життя, ми ніколи не вийдемо з проблем і не створимо умов життя, достойних гідності людини. Як каже Господь: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15,5). «Хто зі мною не збирає, той розсипає» (Мт. 12,30). Прикладів, які це підтверджують, в історії є аж надто багато.

Різдво нагадує: Господь прийшов. На землі є нині 2 мільярди християн, тобто тих людей, які прийняли Його. Але скільки є тих християн, які сміливо відстоюють присутність Господа у світі, мужньо і витривало живучи за Його заповідями? Пам’ятаймо, наш Господь Ісус Христос – Всемогутній Бог, але щоб Він змінив цей світ, Йому необхідна наша активна співпраця з Ним.

Бажаю всім нам чистим і щирим серцем прийняти Господа і зберегти Його присутність на все життя, захищаючи Його, найперше, в своєму серці від ненависті, злоби і всякого зла; захищаючи Його мир і любов, через які Він є присутній в наших сім’ях і громадах; захищаючи Його заповіді в усіх сферах суспільства, через які Він оберігає і провадить наш народ і державу.

За нас цього ніхто інший не зробить. Хай кожний запитає себе: «А що я зробив для того, щоб Господь прославився в наш час?». Це буде нелегко, а деколи навіть дуже і дуже нелегко. Але наш Господь не є стороннім спостерігачем людської історії. У потрібний час Він доповнить нашу неміч Своєю всемогутньою силою. Не біймося! З Ним неможливо програти! Лише не треба зневірюватися і падати в розпач. Великий праведник наших часів святий о. Піо з П’єтрольчіно говорив: «Зневіра в Бозі є для Нього найбільшою зневагою».

Нехай новонароджене дитятко Ісус разом з миром і радістю дасть нам силу і мужність бути вірними Йому по всі дні нашого життя.

«Надіятися буду на Господа, і Він спасе мене: бо з нами Бог!»

(Молитвослов ст. 72)

Христос Рождається! Славімо Його!
о. Дмитро Григорак, ЧСВВ

Дано у Єпархіальному Управлінні Бучацької Єпархії УГКЦ.

 
Бучацька Єпархія УГКЦ, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting